ФЕСТИВАЛЬНІ МРІЯННЯ

У листопаді нинішнього року, саме через три місяці після ювілею нашої спільної незалежності, відповідно виповниться десятиліття першого Всеукраїнського кінофестивалю. Пані і панове! Прошу всіх підвестися й ушанувати хвилиною суму те, в принципі, чудове починання, якому вже тоді було призначено передчасну смерть... Можна сідати — пом’янемо. Приміром, тоді за мовною «п’ятою графою» до конкурсу не були допущені «Астенический синдром» Кіри Муратової і «Рябой пес, бегущий краем моря» Карена Геворкяна. Їх не врятувало, що на той момент одна стрічка вже була лауреатом Берлінале, а друга — тричі! — Московського МКФ. Вирішальною стала та обставина, що перша «говорила», зрозуміло чому, нехорошою російською, а друга — незрозуміло чому, «поганою»... нівхською мовою. Преса скаржилася на напівпорожні зали на переглядах, а один зломовний критик, цитуючи Г.Лессінга, навіть назвав конкурс «забігом кульгавих, де чемпіон усе одно залишається інвалідом». Загалом, коротка й непроста доля у нашого національного кіноконкурсу. Минали роки. Без нього.

Сьогодні та пробна «грудка» пригадується з ностальгічним розчуленням. Відкинений колись камінь став наріжним: стрічка Муратової —ледве чи не єдине, що, не червоніючи, можна показати світу від імені України. А для внутрішнього конкурсу й мінімальної обойми робіт не зібрати, не те що відбирати найбільш гідні. Які тут можуть бути фестивалі-конкурси?

Тим часом, і без фестивалів (КФ) обійтися немислимо. Це необхідний компонент нормального кіножиття. І ось чому.

1. Це — майже завжди «моментальний знімок» наявного кіноландшафту, загальна картина зробленого в різних видах кіно, панорама інтересів кінематографістів.

2. КФ в ідеалі — це «з’їзд кінематографістів», де вони очно або заочно звітують про зроблене, і де зав’язуються особисті контакти з колегами і спільні проекти.

3. КФ — «бенкет кіноінтелектуалів», які отримують свіжу поживу для евристичного осмислення пройденого, новоздобутого і перспективного в кінобутті.

4. КФ — «фабрика кіномод».

5. МКФ — це місця, де національні кінематографії усвідомлюють себе, де відбуваються діалоги культур, поколінь, статей, ідеологій, смаків тощо, у результаті чого вони не тільки навчаються співіснувати в одному світі, а й примудряються взаємозбагачуватися від своєї співприсутності.

6. КФ — це завжди ринок фільмів, де творці, продавці і споживачі кіно можуть оптимальним чином погоджувати свої сподівання і потреби.

7. КФ — це «підручник кіно» для справжніх студентів творчих вузів і шкіл, кіноаматорів, кіноклубників і одинаків-ентузіастів, серед яких раптом і проклюнеться ще невідомий геній.

8. Нарешті, КФ — це час здійснення його етимологічної суті — «свято» для щирих аматорів кіно, які отримують тут максимум задоволення від своєї пристрасті.

Тіньові іпостасі КФ (ярмарок марнославств, тусовка снобів і халявщиків, рекламна акція явних спонсорів і «відмивочна» для неявних доброзичливців і таке інше) ми там і залишимо — в тіні. Проте кинемо погляд на номенклатуру існуючих нині КФ. Їх близько дюжини. Наскільки всі вони разом і окремо відповідають вищезазначеним функціям і «званню» КФ у відсутність головного, загальнонаціонального кіноогляду, розмова особлива і не для сольного виконання, а для цілої наукової конференції. А ось один нюанс хотілося б відзначити.

Найбільш масштабному й авторитетному в нас МКФ «Молодість» не раз несправедливо дорікали: мовляв, навіщо він нам такий, де змагається і преміюється переважно закордонне кіно, а не наше? Ці критики-демагоги ігнорували як мінімум дві обставини. Перше — а де його взяти, наше несоромне фестивальне кіно? Друге — ми ніколи не знайдемо свого класного кінематографу, якщо в нашому ж кіносередовищі не підтримуватимемо і не культивуватимемо світові критерії. А вже за це «Молодості» варто окремо подякувати. Тим часом її дирекція занервувала, заметушилася і стала то із заплющеними очима брати абищо «українське», то видумувати «національне» на голому місці, то і зовсім анекдотично відрекомендовувати маститого кінометра як дебютанта, щоб ним заповнити національну порожнечу в конкурсі. Вважаю, було б потрібно робити інше: у відсутність основного для країни КФ увесь матеріал, що надходить на міжнародний огляд, програмно використовувати як «сировину» для вироблення відразу ж, за свіжими враженнями, моделі-проекту нашого власного, нового національного кіно, що достойно виглядатиме на світовому фоні. Звісно ж, зробити це міг би тільки особливий «мозковий центр» експертів-фахівців, досить представницький корпус критиків. Але останнє в камерній структурі «Молодості», на жаль, не передбачено, на що свого часу звернув увагу той самий Йос Стеллінг. Тому мені уявляється ще один кіноогляд, який би виконав згадане патріотичне завдання навіть на імпортному матеріалі.

Залишаючись фестивалем фільмів, то був би і конкурс ідей з адаптації світового досвіду до наявного сумного статус-кво в українському кіно. Немає необхідності в широкому представництві, цілком достатньо «колекційного» добору найяскравіших, вражаючих, глибоких, пошукових стрічок, що виділяються і видаються надзвичайно й представляють оригінальні шляхи-напрямки у світовому і (при наявності) вітчизняному кіно. Анклав авторитетних экспертів-гуру повинні скласти винятково українські персоналії, тому що кому як не їм відчувати і формулювати сферу потрібного національної кінематографії? І кому краще знати, якою їй бути? Інтернет-супроводження кінопоказів і дискусій за спецпрограмою могли б залучити до розмови й усеукраїнську аудиторію, і віддалених у просторі майстрів світового екрана. Все це має діяти як своєрідний механізм цілеспрямованої переробки «іншого», «чужого», навіть «альтернативного» в ідеальний проект «свого» нового кіно. І дати назву такому кіно-відео-NET-фестивалю варто відповідну, скажімо, «Українські альтернативи». Дивися, в його надрах визріє модель справжнього національного кіно.