ДНІПРОВСЬКИЙ ПІГМАЛІОН

За грецьким міфом Пігмаліон покохав створену ним жіночу статую. Боги почули гарячі молитви скульптора та вдихнули життя в прекрасне творіння. Щось подібне сталося і в наші дні.

Нарешті ми знайшли «Трьох грацій»! Вони стояли на обгородженому подвір’ї, біля господарських будівель. Пломеніли ягоди шипшини, гавкав пес, ревно охороняючи бронзових самітниць.

«Три грації» роботи Петра Куценка були встановлені в Дніпропетровську на набережній Леніна в День молоді в червні 1984 року. Такого замилування скульптурним жіночим тілом місто ще не знало. Юнаки закохувалися в струнких незнайомок з першого погляду.

Спочатку майстер назвав композицію «Юність Дніпра». Її сюжетом був древній народний обряд: на Івана Купала українські дівчата сплітали вінки, кидали у воду й ворожили. У пошуках рельєфних обрисів думка скульптора сплела воєдино вірші Лесі Українки та пластику прекрасних «весняних» жінок Сандро Боттічеллі, флорентійського художника XVI століття. Його картини залишили в душі Петра Куценка неповторний слід, коли він подорожував Італією. І на межі поезії, живопису та скульптури народилися «Три грації».

Складки легких сорочок підкреслювали дівочу гнучкість. Витвір поєднав ніжність витонченої статуетки і твердість ліній монументальної статуї. Свіжа бронза золотавіла живим теплом. Натхненні обличчя випромінювали очікування кохання та щастя. Здається, це річковий вітерець грайливо заплутався в подолах суконь.

«Три грації» відразу стали символом інтелігентного Дніпропетровська. Інтелектуального і творчого.

Це були часи, коли еротизм у скульптурі можна було пробачити хіба що древнім грекам. Лише три місяці стояли юні купальниці на міській набережній. Скульптура стала предметом обговорення на засіданні обкому партії. Партійним мужам розмірковувати про сексуальність було не до лиця. Трьох грацій визнали... українськими націоналістками!

Однієї ночі їх не стало. Ніхто не пояснив місту причину цього зникнення. Здавалося, дівчата просто попливли за течією річки — такою легкою та вільною була їхня пластика.

Петро Куценко вважався маститим скульптором. Його заслуги перед містом були незаперечні. Він створив цілу галерею погрудь героїв війни та праці. Його статуї в античному стилі прикрашають зимовий сад у театрі ім. Т.Г.Шевченка. У Казахстані стоїть виліплений ним пам’ятник Абаю Кунанбаєву, славнозвісному Абаю, філософу й поету, котрого казахи шанують як українці Тараса Шевченка. Але «Юність Дніпра» була найзадушевнішим твором Петра Євлампійовича.

Куценко ходив в обком партії зі збірником «Радянська архітектура». У збірнику цитувалися побратими за цехом з усього Союзу. Вони давали найвищу оцінку «Трьом граціям», називали «новим етапом розвитку пластики», відзначали багатошарову образність скульптури. Але це було все одно що захищатися шпагою проти танка.

Майстер сховав свій витвір на подвір’ї майстерні. Минали роки. Українські націоналісти давно перейшли в розряд офіційних героїв. А бронзовий човник вигнаних грацій дедалі глибше занурювався в землю серед клумб і шипшини. Куценко звертався в різні інстанції. Шість років тому написав Президентові Л.Кучмі.

«Нові українці» обіцяли неймовірні суми, бажаючи придбати скульптуру для своїх особняків. Але майстер вірив, що «Три грації» будуть затребувані містом. Як художник він розумів, що єдине місце для них — широка набережна Дніпра. Де і стояло це диво відразу після створення. Він не мав права віддати в чужі руки юних мрійниць, одна з яких так схожа на його дружину.

На слід «Трьох грацій» ми натрапили в художньому музеї, в експозиції робіт дніпропетровських художників. На стенді привернув увагу знімок зниклої статуї. Подзвонили Петрові Куценку — і він привів до бронзових самітниць.

— Треба лише очистити від кіптяви й поставити на постамент, — каже майстер.

Він був сповнений надії. З міськвиконкому прийшла звістка, що ухвалено рішення відновити «Три грації» на набережній до дня святкування 225-ліття міста, улітку 2001 року.