«ДЕЦА У НОТАРЯ» — НЕ ПРОСТО КОРЧМА

Павло Чучка — кандидат філологічних наук, депутат Ужгородської міської ради, підприємець, поет-сатирик, художник-карикатурист, постановник гумористичних телемініатюр, зрештою, відомий на Закарпатті політично активний громадянин. Десять років тому вирішив стати економічно незалежним. Його ресторан «Деца у нотаря» в Ужгороді вартий поважної та водночас веселої розмови.

— Як сталося, що ви, творча людина, гуманітарій, стали бізнесменом?

— На 23-му році трудового стажу я порвав з бюджетною роботою і ризикнув розпочати власну справу. Поштовхом став крах соціальних гарантій в державі. А в основу лягла свіжа економічна ідея: товарообмін українських парникових огірків та помідорів на банани із-за кордону. Тогочасна різниця в цінах дозволила мені протягом року відкрити в Ужгороді перший супермаркет «КоЗак», придбати два вантажні автомобілі, добудувати для Спілки художників картинну галерею, видати збірку власних сатиричних віршів. Кількість робочих місць у фірмі перевищувала 40.

— То чому ж ви з часом закинули такий успішний бізнес?

— Закинув вимушено, бо значно погіршився інвестиційний клімат. Почалася «чехарда» з податками на експорт-імпорт: без вільних обігових коштів стало неможливим ритмічне розмитнення товарів. Посилилася конкуренція з боку тіньового бізнесу, а також з боку конкурентів, які працювали у тепличному пільговому режимі під «дахом» чорнобильців, афганців, інвалідів, Кабміну та інших структур. Внаслідок падіння виробництва в країні кордон залишився одним із небагатьох джерел доходів чиновницької братви всіх рівнів. Голод породив апетити, збільшив побори.

— І тоді з’явилася «Деца у нотаря»?

— Так. Нові умови продиктували новий вид діяльності. Я орендував на околиці Ужгорода аварійну будівлю з територією, де протягом шести років, не вилазячи з ремонтів, створив стилізовану корчму-музей. Кінцева мета вже проглядається: намітився етнокультурний комплекс, де гості області одержать уявлення про наші страви, архітектуру, мову, історію, деякі традиційні промисли краю. Є літня колиба, «децаленд» (за аналогією з діснейлендом — комлекс розваг) та інше. Все це насичене гумором «власного виробництва» та... працівниками, які не лінуються, не брешуть, не крадуть, не випивають, не мають санітарно-гігієнічних проблем, вміють спілкуватися з відвідувачами.

— А як вам вдається далі розвивати свій бізнес?

— Все зводиться до втілення оригінальних задумів на основі власного досвіду та спостережень за поведінкою людей. Найбільше гальмо — брак коштів. Те, що можна б зробити за рік-два, змушений буду робити все життя. Практично самофінансуюся, а роботи виконую силами колективу. Це дає відчутну економію і водночас підтримує народний стиль мого закладу: скромний і теплий. Неординарність принаджує гостей. Люди цінують свіжі ідеї, і я намагаюся подавати їх щонайбільше. Приміром, після останнього невиразного затемнення Сонця в Ужгороді я дав на місцевий телеканал оголошення: «Щодня в «Деці у нотаря» до кінця року можна спостерігати сонячне затемнення в залежності від кількості випитого». Минуло півтора року, а відвідувачі все ще продовжують вимагати від персоналу корчми затемнення Сонця. Або інше оголошення: «В «Деці у нотаря» ви можете зустрітися за обідом з Іриною Білик, Вахтангом Кікабідзе, Тарасом Петриненком, групами «Любе», «Грін Грей», Вєркою Сердючкою». Успіх має і моя власна рекламна продукція, зокрема, сувенірне меню, індивідуальні посвідчення «п’яним» водіям, які нібито захищають їх від автоінспекторів ДАІ, келихи для пива з фірмовим написом: «Деца у нотаря». Панове, не матюкайтеся, please» Корчма оздоблена годинником-тверезоміром, мапою-глобусом Закарпаття, меморіальним підвалом з написом: «У цьому підвалі 8 березня 1913 р. В.Ульянов (Ленін) разом з Інесою Арманд переховувався від переслідування Н.Крупської». На дверях при виході з корчми сформульовані три можливі стани відвідувача: «Якщо йдеш тверезим, то це — наша вина», «Якщо йдеш п’яним, то це — твоя радість» і внизу (на рівні колін) «Якщо можеш стояти лише на чотирьох, то роби вигляд, ніби уважно читаєш цей напис». На території розташований найвеселіший у Європі «цвинтар» з могилами: «Нечесний офіціант», «Невідомий п’яниця», «Вони помилились на виборах», «Правдивий журналіст» і т. д., а також унікальний ігровий атракціон для інтелектуалів — «Дендро-дурка». Придумав, спроектував і виготовив сам. Словом, моя корчма розрахована на мислячого відвідувача, котрий прагне і духовної поживи, тому він і є найчастішим моїм гостем. Фотоапарат або відеокамера поруч з кухлем пива — типова картина в «Деці».

— Ви продовжуєте займатися політикою?

— Політика для мене — це Рух до осені 1989 року. Найвищим досягненням була перемога партії в Ужгороді на виборах до Верховної Ради 1998 року, коли я очолював міський осередок Руху. Нині формально я позапартійний, але не мовчу...

— Чим є для вас бізнес? Про що мрієте?

— Мій ресторан — форма виживання до ліпших часів, своєрідний кокон. Він давно вже перетворився в місце відпочинку інтелектуалів. Мрію про економічно-правове потепління, про однакові правила бізнесу для всіх, щоб знову піднятися, заробити гроші для видання ще однієї збірки своїх сатиричних віршів і завершити розбудову рекреаційного комплексу. Мрію знайти порядного інвестора, компаньйона.

— Чи продовжуєте займатися науковою роботою?

— Працював на посаді доцента в Ужгородському національному університеті. Тепер там не працюю, бо мені спротивився режим застійних часів нашого університету. Спорадично беру участь у наукових мовознавчих конференціях, публікую наукові праці, однак більше уваги приділяю виступам у місцевій пресі. Скажу вам по секрету: щоби не відчувати себе відлученим від «науки», недавно перереєстрував свою фірму на приватне підприємство «Академія» з ректором (мною) на чолі, деканами-барменами, завкафедрами-кухарями, викладачами-офіціантами, студентами-відвідувачами... Студенти-випускники отримуватимуть пам’ятний диплом, проектуванням якого я тепер займаюсь.

На завершення розмови пан Павло показав найцінніший експонат корчми-музею — «Книгу взаємних симпатій», з якої цитую:

«Пану Павлу Чучці, поету, вченому і підприємцю:

Я захоплений дотепним художнім оформленням Вашого закладу, сама назва якого — корчма — заслуговує на якнайширше поширення по Україні. Захоплений Вашим умінням встигати займатися і політикою, і поезією, і Вашою корчмою. Політикою — задля добра всієї України, поезією — задля задоволення душі своєї та Ваших доброзичливих відвідувачів, корчмою — задля зміцнення здоров’я українців. Хай Господь Вам допомагає. Левко Лук’яненко».

Павла Чучку неможливо сприйняти цілісно без ознайомлення з його дотепами, тому пропоную Вашій увазі добірку його гумористичних поезій:

ЕЛЕКТОРАБ

Я дякую,

схиляюся,

шаную.

Я схвалюю, пишаюсь,

голосую. Я гордий, радий

і щасливий. Я до нестями

шанобливий. Я весь у захваті

від шефів:

від їх ідей, портретів і декретів.

Я від любові ладен вмерти!

Я вже вмираю... Дайте жерти!

УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНАТОР

Кому продатися за гроші?

За хліб? За пачку сигарет?

У мене дві руки робочі:

Я профі, я авторитет...

Можу продатись по частинах;

легеню, нирку, пару губ

Я гомо сапіенс — людина:

поки торгую, я живу!

Не продається лише серце,

бо в мене вже його нема.

Бо замість серця — один долар.

Тут я збрехав: насправді два.

ЦЕЛОФАНОВЕ ПОКОЛІННЯ ОБИРАЄ РЕРSІ

У вухах — тампакс, памперс — в роті,

Перед очима — еМ-Ті-Ві.

Навколо шопи, шопи, шопи,

менти, путани і круті...

«Ай фак ю» — в мене в голові.

Нікому на фіґ я не нужен.

У предків був хоч комсомол.

Я тиняюся понад Ужем,

Ноу проблемс, тільки:

рок-н-рол, дірол, петрол та стіморол.

Я їм на брекфест,

на вечерю сертифікований хот-дог,

Я в екологію не вірю,

май дрінк — це маракуя сок:

із тетрапака просто в рот.

Май скул, май тічер — Шварценеггер,

Май френдс — Мадонна і Ван-Дамм,

Май м’юзік — техно, реп і реггей

і Майкл Джексон намбер ван:

це ніби перший наркоман.

Гуляю з бабою, як рейнджер:

в бронежилеті, вері велл !

В кущах тусується тінейджер:

у неї плеєр, в мене пейджер,

зв’язав навіки нас U’tel!

Я їй кажу: не йди додому.

Останься вумен, ай вонт ю,

Вона — таксі по телефону

і каже: «Сьогодні ноу, чи чуєш, ю?»

Я кожний фрайдей регулярно

по сателітці секс смотрю.

А я мудак, відсталий буллшіт,

ще на еротиці сиджу.

ТРАНСЛЕЙТ

Ай лів — це значить я живу, Ай лав — це значить я люблю,

Ай фак — це значить буду жити,

і жити будуть мої діти,

якщо субсидію візьму.

ГІМН ПОДКАРПАТОРУСЬКОЇ НОМЕНКЛАТУРИ 90-х

Ще не вмерла Верховина,

як ліси у горах ще нам браття

українці красти тут дозволять.

Згинуть наші конкуренти,

як шовдарь у роті,

запануємо у краї, як вепирь в болоті.

Гроші й славу ми положим нашого

народу.

А взамін собі попросим крісла

в нагороду.