«ДД— 08» — без моралізаторства

Дивнувато мені було перевтілюватися в тинейджера, але мало не самі до рук попросилися ці книжечки, на обкладинках яких повторювалися віконечка з подвійною літерою «Д» і цифрами 08. Упізнавана й приваблива серія «Дивний детектив — 08» видавництва «Грані-Т». І на що тільки не підуть дорослі, аби лише приохотити тих, кому від 12 до 16 років, читати книжки! Залучені письменники — Андрій Кокотюха, Наталія та Олександр Шевченки, Олесь Ільченко, Богдан Жолдак, Євгенія Кононенко й інші — жваво вхопилися за таку нагальну виховно-розважальну ідею. З’ясувала: дехто вже написав по дванадцять «маленьких романів» для підлітків. На сьогодні з’явилося п’ятнадцять яскравих покет-буків.

Надзвичайно важке завдання — писати для нинішнього молодняку: його набагато більше цікавить будь-що, а не книжки. Через те «серійне мислення» авторів «ДД — 08» вигадує для них героїв, познайомившись із якими тинейджери, за задумом, мали б щомісяця полювати за наступними виданнями. По суті, письменники-детективники мають подолати просто-таки гігантський комунікативний розрив, утворений між поколіннями, розрив набагато істотніший, ніж якихось двадцять років тому. І в кого природніше, а в кого менш адекватно відтворена мова тих, кому від 12 до 16. Та ще ж варто нагадувати підліткам: існує літературна мова, багата й гнучка. Водночас — необхідно передати мовлення й світосприйняття тих, хто опинився на цивілізаційному розломі. Без технічних «наворотів», різних «примочок», «приколів», відповідного жаргону, постійного обігрування слів і понять, назв модних гуртів та інших реалій аж ніяк не обійтися! Винахідливості, фантазійності нашим письменникам начебто не бракує, зокрема й названим вище. Однак певної штучності не уникнути, хоч плач! Воно й зрозуміло: все-таки закрутити сюжет із карколомними пригодами десь у Карпатах, використавши «фактурність» упирів або мольфарів, таки легше, ніж, так би мовити, спекти пирога з начинкою з горору, лав-сторі, фентезі, де в центрі оповіді — сучасні герої-підлітки в не надто романтичних міських умовах. А може, я помиляюся? І ще ж треба суперделікатно «протягнути ідею»: вічні цінності в житті, опора на позитив, вміння спілкуватися, тримати удар у випробуваннях тощо. Отож це майже філігранна робота, бо ж давно відомо: для дітей (і підлітків так само) треба писати як для дорослих, але значно краще. І — без моралізаторства.

Добре, зокрема, що деякі автори намагаються долати разом зі своїми героями гендерну патріархальщину. А недобре, коли тексти рясніють мовними покручами або недоладностями. Будьте пильні, шановні: вас читають підлітки!