Чию душу скрипка розтривожить

Нещодавно в Запоріжжі пройшов XI Міжнародний конкурс молодих музикантів Міхаеля Стріхаржа. Майже одночасно з цією подією вийшло спеціалізоване видання «Скрипкові майстри України», у якому, мабуть, уперше подано настільки докладну інформацію про унікальних вітчизняних самородків, які присвятили себе скрипковій справі.

Свято високої музики вперше прописалося в Запоріжжі. Але музичний форум уже має свою історію, тому що відбувається водинадцяте. Ця подія приносить нове в розуміння творчого процесу як юними музикантами, так і їхніми численними шанувальниками. Протягом усього музмарафону в залі, де проходив конкурс, а це Запорізьке державне музичне училище імені Майбороди, панувала чудова атмосфера. Тут смички і клавіші музикантів-початківців дарували слухачам твори Паганіні і Венявського, Баха і Шуберта, Шопена і Гайдна, Моцарта і Шостаковича... Міжнародний конкурс Міхаеля Стріхаржа (маестро є засновником форуму, він свого часу здобув музичну освіту у Львові і через 26 років після еміграції з СРСР не втратив зв’язку з Україною) цього разу виявився дуже помітним і за складом учасників, і за творчими результатами.

Щоб показати свою віртуозну гру, у Запоріжжі зібралося понад 70 музикантів із різних регіонів України, Польщі, Росії, Молдови і Білорусі. Традиційні учасники престижного творчого змагання — талановиті діти, які навчаються в спеціальних музичних школах Києва, Львова, Харкова й Одеси, а також у музичних закладах Херсона й Запоріжжя, Запорізької, Донецької, Чернігівської областей.

Зустріч із класичною музикою розділило і журі одинадцятого Міжнародного конкурсу, до складу якого крім Міхаеля Стріхаржа увійшли славетні виконавці з Росії, Польщі і Німеччини. Але юних музикантів це не збентежило. Вони виконували надзвичайно серйозні конкурсні програми, які тривали деколи по 20 хвилин і містили найскладніші музичні прийоми. І це справило враження як на глядачів, так і на компетентне журі. До того ж до кінця конкурсу зберігалася інтрига: судді не оголошували оцінок до останнього дня конкурсу. У результаті перші премії здобули 12-річна скрипалька Марина Груман із Санкт-Петербурга, 14-річна львів’янка Діана Міхалевич, а також піаністки — 14-річна Софія Білянська з Одеси і 12-річна киянки Марія Петрова. Вони відвезли додому ще й грошові нагороди, які виявилися «по-дорослому» високими. На жаль, держава сьогодні, як відомо, не дуже активно підтримує серйозну музику. І в політиків, як завжди, багато своїх турбот. Втім, тішить те, що запорізьке музичне свято опікала Юлія Тимошенко, і багато в чому воно й відбулося завдяки цьому.

Кожен, хто занурився у світ фахової музики, не уявляє свого життя без певного інструмента. Тепер, приміром, шанувальники скрипки зможуть відкрити маловідомі сторінки історії цього інструмента в українському контексті завдяки новому виданню «Скрипкові майстри України», у якому зібрані дані про усіх відомих українських скрипалів починаючи з XVII століття і до наших днів. Ця книга, укладена Сергієм Голубоким, стала ніби екскурсом у світ унікальних скрипкових майстрів нашої країни. Адже історія створення скрипки — окремий сюжет. Так, бельгійський учений Франсуа-Жозеф Фетіс вважає колискою смичкових інструментів Гіндустан. Відповідно до іншого припущення, струнні інструменти зародилися не на сході, а на півночі, у Скандинавії. Англійський дослідник Джон Харт вважає, що в Іспанії струнних інструментів не було до XII століття, але на той час вони були дуже поширені в Німеччині й Англії. Щоб довести це, учений наводить широко уживану і тепер назву старонімецької скрипки — geige (гайге). А українським «предком» сьогоднішньої скрипки був овальної форми «гудок» із трьома поперечно натягнутими струнами...

Втім, кожен може притримуватися тієї точки зору на предмет походження інструмента, яка йому більше імпонує і буде по-своєму правий. Цьому пошуку древньої скрипки і присвячений перший розділ енциклопедії.

Далі йдеться про місце цього інструмента в історії вже слов’янської культури. Наші предки знали скрипку з часів Київської Русі. Фреска на стінах Софійського собору в Києві, де зображений скрипаль, стала ніби підтвердженням цього для дослідників Агаджаєва і Ямпольського, котрі першими серед музикознавців установили, що скрипка — витвір слов’янських народів. Цей інструмент користувався великою популярністю в народній музичній культурі України і часто звучав в ансамблі з бандурою і цимбалами, а до них ще приєднувався бубон. Це і привело до появи численних кустарних майстрів, котрі виготовляли скрипки і віолончелі, які потім поширювалися серед народних музикантів. Таким чином, творчість народних умільців, яка у більшості випадків живилась лише ентузіазмом і любов’ю до музики, стала підгрунтям для появи і формування фахових майстрів, яскравих індивідуальностей. Видання «Скрипкові майстри України» наводить маловідомі імена українців, які причетні до цієї непростої справи. Причому тут під одним «дахом» зустрілися, наприклад, майстер Катковський, котрий жив у Львові в XVIII столітті; Кароль (Миколай) Савицький, теж львів’янин, який вважався одним з найкращих австрійських майстрів, а поряд із ними просто любителі-самоучки. Що ж стосується сьогоднішньої ситуації в скрипковій справі, то тут практично не можна провести чітку межу між профі і самоучками. Оскільки зараз в Україні зареєстрована Спілка скрипкових майстрів, яка нараховує понад 70 осіб, але немає жодного навчального закладу, де б людина могла набути всебічну підготовку для реалізації закладеного природою обдарування. Тобто одержати всебічні знання з музики, матеріалознавства, основ аналітичної хімії, фізики, музичної акустики, механічної обробки деревини, з малюнка, креслення тощо. Адже майстру, котрий береться оживляти дерево для того, щоб воно потім заграло своїм різноманітним звучанням вже в скрипці, всі ці знання необхідні. Тому дані про скрипкових майстрів-умільців, зібрані в цьому виданні, допоможуть професійно поріднитися усім, хто причетний до цієї справи, а також дізнатися, коли, де й у яких умовах жили і творили ті чи інші майстри, скільки смичкових інструментів виготовили, хто з відомих музикантів грав і грає на них тепер.