Арво Валтон. «Батьківське щастя». — Приватна друкарня Романа Повча

Боюся, пересічному громадянинові України це ім’я навряд чи щось скаже — небагато наших людей знає класиків далекої й загадкової Естонії. Тим цікавішим для поціновувачів сучасної літератури буде видана у вересні нинішнього року в закарпатській столиці Ужго­роді, у приватній дру­карні Романа Повча, за підтримки фонду Еесті Култууркапітал (перекладу назва фонду, здається, не потребує — а ще кажуть, естонська мова така ж важка, як і угорська...) збірка Арво Валтона українською мовою — «Батьківське щастя». Переклали видатного естонця викладач кафедри угорської філології Ужгородського національного університету Микола (Міклош) Антоненко та закарпатський поет, популяризатор так офіційно й не визнаної русинської мови Іван Петровцій.

163-сторінкова збірка дивних за формою і змістом, зовсім не «класичних», у загальному розумінні цього слова, новел, мініатюр, віршів, казок та афоризмів вийшла накладом усього 500 примірників. І, як личить якісній літературі, вона позбавлена національно забарвленої «шароварщини». Хіба що новели, в яких герої звуться тягучими іменами на кшталт «Гуус» чи «Лііна», видають «естонськість» автора. Який народився 1935 року, малим разом із батьками був депортований до Сибіру і жив у засланні з 1949 по 1954 рік. Після дозволу повернутися до Естонії навчався в Талліннському політехнічному інституті, згодом, у 1967 році, закінчив московський Всесоюзний дер­жавний інститут кінематографії (славетний «ВГІК») за фахом кінодраматург, працював редактором на студії «Таллін­нфільм», написав сценарій до фільму «Остання реліквія», що став лідером кінопрокату СРСР 1971 року. Та основна діяльність Валтона — письменництво. Він став новатором у консервативній до нього естонській прозі і на довгому життєвому шляху встиг поекспериментувати майже у всіх жанрах — від реалізму до сюрреалістичних новел, видавши 55 книжок — збірок сатиричних, філософських, афористичних творів. У незалежній Україні видався двічі — обидва рази в Ужгороді, у 2005 році та нинішньої осені. Давній Ужгород Валтон вибрав не випадково — адже тамтешня кафедра угорської філології при УжНУ залишається практично єдиним в Україні науковим центром, у якому на професійному рівні досліджується література фінно-угорських народів, зокрема й естонського.