Безобразие!.. И куда только смотрела редакция?

Публикация под заголовком «Изменение климата обусловлено… добычей нефти из недр Земли» («ЗН», №25, 2008 г.), как говорится, не оставила равнодушными читателей. В редакцию пришло огромное количество писем, в которых эмоции хлещут через край. Одни читатели требуют немедленно дать авторам возможность на страницах газеты развить их интереснейшие мысли более основательно, так как, несмотря на необычность и противоречивость, в статье, на их взгляд, много трезвых идей. Особенно много полезной информации в материале нашли для себя геологи, геофизики…

Другие читатели крайне возмущены публикацией. Просвещенные люди, отнюдь не чуждые науке, не понимают, как редакция вообще могла опубликовать такой антинаучный материал и требуют прекратить это безобразие на страницах еженедельника.

Письма и звонки от академиков и далеких от науки людей продолжают поступать в редакцию. Похоже, что поставить точку в этой теме удастся не скоро.

Вот текст одного из писем (которые мы публикуем без правок), озаглавленного «Физике такое неизвестно», которое подписали академик НАНУ В.Барьяхтар, член-корреспондент НАНУ О.Беляев, член-корреспондент НАНУ С.Гнатченко, академик НАНУ А.Загородний, академик НАНУ В.Локтев:

«У «ДТ» під рубрикою «Думка» надрукована стаття М.Дробнохода, В.Луцюка та В.Шестопалова «Зміна клімату обумовлена видобутком нафти із надр Землі…», в якій робиться спроба висловити так звані нові погляди на причини глобальної зміни клімату на нашій планеті та на фізичні явища, що можуть спричиняти такі зміни. На жаль, слід констатувати, що дана публікація являє собою набір нічим не обґрунтованих наукоподібних тверджень, які не узгоджуються з відомими уявленнями про фізику Землі та фізику взагалі. На нашу думку як фізиків, частина із запропонованих «ідей» просто суперечить навіть здоровому глузду (наприклад, «безперешкодний рух електронів з поверхні планети до протон-ядра», «геокосмоплазмохімічні процеси» та «вигоряння протон-ядра» або енергетичні потоки невідомої природи тощо).

Не коментуючи те, що взагалі неможливо коментувати, ствер­джуємо, що науковий рівень обговорення піднятих в статті питань не витримує критики, і нам невідоме жодне наукове зібрання або семінар в установі фізичного профілю, де вони б ставилися перед фахівцями у відповідних напрямах.

Дуже прикро, що подібні «несвоєчасні думки» побачили світ, оскільки можуть призвести до викривлених уявлень про фізичні процеси, що відбуваються всередині Землі, а з іншого боку, невиправдано кидають тінь на справжні досягнення вітчизняної геофізики і геології».

Вслед за этим в редакцию «ЗН» пришло письмо от одного из авторов публикации профессора М.Дробнохода, в котором он описывает события, последовавшие в академическом мире после вышеупомянутой публикации. Профессор начинает свое послание в еженедельник с цитирования письма члена-корреспондента НАНУ Сергея Рябченко заместителю министра МОН Максиму Стрихе и его коллегам. Итак:

«Шановні Максиме Віталійовичу, Антоне Григоровичу, Вадиме Михайловичу! Не без здивування прочитав у вчорашньому «Дзеркалі тижня» матеріал за підписами М.Дробнохода — президента «академії наук вищої школи» і академіка НАНУ В.Шестопалова на стор 15. Як на мене, всяке вже в Україні бувало, а такого ще ні. Ви зараз при владі, подивіться, може придумаєте, як на це реагувати.

Колись ми в нашому інституті вченою радою заборонили М.Курику підписуватись «співробітник ІФ НАНУ» під тією галіматьєю, що він зазвичай друкує у газетах. Щоб не ганьбити інститут. В мене враження, що вказаній «академії» варто прийняти подібну резолюцію по відношенню до пана Дробнохода, бо подібні публікації ганьблять цю організацію. Так само як і посилання, що вони понарозробляли у цій «академії».

А по-друге, там у співавторах не лише Дробноход, а й академік НАНУ В.Шестопалов — академік-секретар відділення наук про Землю, заст. директора Інституту геологічних наук. Хоч тверджень у тексті, що висловлювані ідеї викохані в НАНУ нема, але його участь складає враження, що написане освячене авторитетом НАНУ. Можливо і по відношенню до нього подібну резолюцію треба?

Якщо він «вірує» у «...движение электронов с поверхности Земли к ее ядру. Это обеспечивает непрерывность процессов формирования протон-электронной плазмы —главного фактора для протекания термоядерного синтеза на поверхности ядра (Земли), а следовательно, и гео-космоплазмохимических процессов образования нового вещества» і у « ...движение электронов с поверхности планеты к протон-ядру (Земли)» то стає якось не зрозуміло, щодо рівня геологічної науки в Україні. Чи вона вже так весь світ випередила, що пропагує точку зору, відмінну від загально принятої, чи щось тут не так. Чи автори публікації з цією наукою не дуже...

Правда, можливо, це я відстав і сучасна світова геологія змінила свій погляд на структуру Землі, відкрила низькотемпературні (температура ядра Землі дуже мала у порівнянні з потрібною) процеси термоядерного синтезу в околі її ядра, та ще такого, що потребує постійного притоку туди електронів (а куди ж вони, бідолашні, потім дівають свій заряд), ввела поняття про «протон-ядро» Землі тощо. А у відділенні фізики і астрономії НАНУ про такі відкриття ще не знають. Тоді я вибачусь і перед Дробноходом і перед Шестопаловим.

А зараз вважав би за доцільне послухати доповідь Шестопалова або на Президії НАНУ, або на раді Департаменту науки МОН про «відкриття», про які він повідомляє посполитим через пресу. Люди ж потім цьому віритимуть, адже такі шановні люди підписали. І, крім того, організувати офіційно від НАНУ листа у «Дзеркало тижня», де чітко висловити позицію НАНУ як за суттю питання, так і відносно факту публікації такого у газеті. Правда, газета сама, мабуть, незважаючи на регалії співавторів, відчуває, що тут щось не теє, бо друкує це під приміткою «мнения». Як же бідні вчителя у школі розповідатимуть тепер дітям про будову землі і фізичні процеси, що в ній відбуваються?»

Дальше в своем послании в «ЗН» уважаемый профессор Дробноход дает свою точку зрения на критику не менее уважаемого члена-корреспондента НАН Украины Сергея Рябченко. Редакция подает письма без правки и сокращений, позволив себе лишь в некоторых местах смягчить некоторые обороты, которые могут показаться нашим читателям неприличной бранью. Итак, представляем слово профессору Дробноходу: «Ваша (обращение к С.Рябченко. — Прим. Ред.) хворобливо імпульсивна, образлива і просто зла реакція на нашу статтю з приводу шляхів вирішення глобальної проблеми потепління клімату, свідчить, що ви, хоча і тривалий час перебуваєте у науковому середовищі, але так і не спромоглися усвідомити сутність наукової етики, важливість виваженого ставлення до наукового доробку інших. А ваш лист до поважних посадовців є не чим іншим, як кляузним доносом (засудити і покарати!), достойним кращих зразків таких «творів» періоду «лисенківщини» в радянській науці. Але ви, мабуть, від перехвилювання забули, що ті часи минули, що сьогодні XXI ст., і Україна, як самостійна держава, живе і розвивається в умовах демократії. У цьому контексті є аморальною і акція, яку ви здійснили відносно згаданого вами у листі відомого вченого М.Курика.

Із змісту вашого листа-доноса складається враження, що ви ніяк не можете вийти за межі своїх амбіційних знань, отриманих ще в школі багато десятиліть тому. З позиції сьогодення можна лише висловити здивування, що свого часу вам було доручено керувати науковою галуззю держави. Ваші далекі від об’єктивності критично-експертні оцінки стану і досягнень української науки про Землю, де ви не є фахівцем, побудовані на принципі демагогії: «такого не может быть, ибо такого не может быть никогда». Це вас, пане Рябченко, дискредитує, як особу, вченого, якого я добре знаю і до останнього часу поважав.

У газеті під рубрикою «думка» ви прочитали лише коротке інформаційне повідомлення про наше альтернативне до існуючого бачення можливих шляхів вирішення глобальної проблеми. І вам не вистачило щонайменшої витримки і зацікавленості, аби, як вченому, спочатку хоча б щось з’ясувати більш глибоко, не обмежуючись шкільними знаннями про будову Землі, а потім робити судження і висновки. Причому, ні державних, ні тим більше ваших коштів на свої наукові розробки ми не використовували. І хто ви такий, пане Рябченко, щоб виступати проти висловлювання вченими думок у пресі?

Ваше збудження в оцінках і вимогах негайного покарання авторів статті викликане фактично тим, чого ви не знаєте і не розумієте. Чомусь в Американському центрі Альберта Гора наші розробки і пропозиції знайшли підтримку аж до думки, аби саме в Україні створити Міжнародний центр клімату. Ми певні, що рано чи пізно наші висновки і пропозиції будуть сприйняті світовою спільнотою. Адже йдеться про вирішення надскладної і надзвичайно гострої глобальної проблеми, що пов’язана з різким потеплінням клімату за останні 25—30 років. Життя вимагає системних (у тому числі й альтернативних) наукових пошуків шляхів її вирішення. І тут ваш принцип «такого не может быть, ибо такого не может быть никогда» є не тільки не доречним, але й шкідливим.

Слава Богові, що в світовій спільноті є люди, які мають масштабне мислення, готові вивчати і в розумних межах сприймати (а не ганьбити, як це робите ви) все, що хоча б якимось чином може допомогти розв’язанню проблем, що реально загрожують існуванню людства. Це стосується і потепління клімату, і виснаження енергетичних ресурсів, голоду тощо.

За таких як ви вчених (на щастя, вас давно позбавили можливості свавільно вирішувати долю української науки і науковців) людство уже б давно деградувало, залишившись в уявленнях про Землю, що тримається на трьох китах.

А тепер дещо по суті того, як ви кажете, що ще не бувало в Україні. Так ось, ми нічого нового не вносимо в теорію термоядерного синтезу, а лише використовуємо для своїх обґрунтувань шляхів вирішення проблеми досягнення світової, в т.ч. й української, науки. Теж саме стосується понять про «протон-ядро», «рух електронів з поверхні Землі до протон-ядра», «формування протон-електонної плазми» тощо. Те, що ви називаєте майже галіматьєю, захищено патентом №2119445, зареєстрованим «Роспатентом». Хай вам стане відомо, що одним із співавторів цього патенту є всесвітньо відомий вчений М.Лідаренко.

Щоб усвідомити, що все це не наші вигадки, а надбання світової науки, а разом з тим й української геологічної науки, вам треба уважно проштудіювати наукові праці всесвітньо відомого Н.Тесли. Нас просто дивує, що ви, як фізик, виявляється не маєте уявлення про електродинамічний принцип побудови і розвитку Всесвіту, в тому числі й системи Земля—Сонце. Ще великий В.Вернадський в основі розвитку всесвіту вбачав саме електро-енергетичні рушійні сили.

Для розуміння «руху електронів…» рекомендуємо звернутися в першу чергу до праць відомих українських вчених-геологів, яких ви намагаєтесь принизити у своєму листі-доносі, зокрема, Олега Слензака. За роботою цього видатного вченого «Геоенергетичне забезпечення біосфери» («Геолог України», №2, 2003): «Під впливом дуже потужного електричного поля Землі відбувається розділення шляхів міграції частин цієї плазми. Негативно заряджені електрони мігрують униз, у глибини літосфери до електропозитивного ядра…».

В одному із висновків Міжнародної наукової конференції «Геофізика і сучасний Всесвіт», яка відбулася в Московському дер­жавному університеті у 1993 році, стверджується, що на основі «холодного ядерного синтезу» (5—10 тис. градусів за Цельсієм) в області зовнішнього ядра відбувається ядерний синтез елементів. Унаслідок цього маса і радіус Землі зростають. Ось куди, пане Рябченко, «бідолашні» електрони дівають свій заряд.

А втім, насамкінець, ваш заклик до інквізиції пояснюється дуже просто. Адже мабуть про саме таких, як ви українців, Олександр Довженко у своїх щоденниках висловився наступним чином: «У чомусь найдорожчому, важливому ми, українці, безумовно, є народом другорядним і нікчемним. Ми — народ безбарвний, наша один до одного неповага, наша відсутність солідарності і взаємопідтримки, наше наплювательство на свою долю і долю своєї культури абсолютно вразливі.

Уся наша нечуйність, боягузтво наше, зрада і пілатство, грубість і дурість на протязі всієї історії Возз’єднання України є, по суті кажучи, абсолютним звинувачувальним актом, є чимось таким, за що людство має до нас ставитися з презирством, аби воно, людство, думало про нас. У нас не державна, не національна і не народна психіка. Ми вічні парубки, а Україна наша вічна вдова».

Печатая острую полемику коллег по научному цеху, отделу науки «ЗН» хотелось бы обсудить с читателями не глубину и правильность физических и геофизических представлений авторов (не на страницах же массового издания решать такие специальные вопросы!), а вот что: следовало ли в принципе редакции еженедельника печатать или отклонять эту публикацию? И какими мотивами руководствовался отдел науки «ЗН», когда принимал решение о судьбе этого скандального материала?

Давайте шаг за шагом проследим логику отдела в работе над статьей. Итак, материал поступил в редакцию. Естественно, прежде всего редакторы обратили внимание на научные регалии авторов публикации — под статьей стояли подписи докторов наук, профессоров известных вузов, академиков. Уже одного этого было достаточно, чтобы редакция приняла статью к рассмотрению. И если читатели нам написали, что редакция «должна отличать настоящих ученых от ненастоящих» и «должна знать, кто истинный академик в НАНУ, а кто нет», то они явно переоценивают наши возможности и не верно понимают роль прессы. Газета в нашем понимании — это зеркало, а не ВАК или прокуратура.

Редакторы еженедельника «Зеркало недели» (точно так же, как и других солидных изданий мира) отбирают из потока статей, приходящих самотеком, материалы по принципу «интересно — неинтересно», «креативно — затерто до дыр». В расчет берется и качество письма. Кстати, нередко даже интересная тема учеными подается таким казенным псевдонаучным суржиком, что приходится отказывать авторам в ее публикации.

Если же тема проходит тест по критерию качества письма и редактор видит, что она может вызвать интерес у массового читателя, тогда она оценивается по критерию соответствия современным научным представлениям. Если фамилия автора редакции не известна, материал поступает на рецензию к специалисту в соответствующей области, и он решает ее окончательную судьбу. Если же присланная статья подписана, как в обсуждаемом случае, двумя профессорами и академиком, то о какой рецензии может идти речь?..

Если же вы, уважаемый читатель, все-таки настаиваете на рецензиях и в этом случае на том основании, что профессионализм украинских профессоров и академиков недостаточен для того, чтобы написать более-менее грамотную научно-популярную статью для массового издания, то уж, извините, — видимо, ВАК и НАНУ необходимо срочно выяснить, кому следует утверждать диссертации и кого выбирать в Национальную академию наук Украины.

Но это, простите, вопрос уже не нашей компетенции — мы сотрудничаем с теми академиками, профессорами, докторами наук и даже неостепененными учеными, которые имеются в нашей стране. Других у нас попросту нет. Став на другую позицию, нам пришлось бы и эти письма-претензии посылать на соответствующие рецензии. Кстати, не уверены, что мы и на них получили бы положительные ответы. А какое решение в таком случае принимать редакции?..