UA / RU
Підтримати ZN.ua

Звідки у вас візьметься друге дихання, якщо й першого не було?

Автор: Олег Покальчук

Літо літом, а кількість нарікань на вигоряння, втрату мотивації, вичерпання життєвого ресурсу не зменшується.

Тобто в загальних інформаційних бульбашках його менше. Бо нащо скаржитися на те, на що ти вже сто п’ятсот тисяч разів поскаржився й вислухав таке саме від друзів і подруг. А от у спеціалізованих групах цього багато. Щоправда, є нюанси.

От людина виносить на групу якийсь побутово-сімейний конфлікт. Сценарію якого, ну, так років двісті з гаком уже буде. Та й сама людина розуміє банальність запиту. Але суть у тому, що їй нема на що спертися як довкола, так і всередині себе. Бо коли є сили, то скандал нормально розвивається за своїм скандальним сценарієм: «Ой, Одарко, годі буде, перестань-бо вже кричать! — Ні, нехай почують люди, ні, не буду я мовчать!».

А як сил нема, то біда, бо так некрасиво здуваєшся, наче проколота кулька. І страждання — зовсім не романтичне, з глядачами, а реальне — воно завжди без свідків.

І де ж його взяти, те «друге дихання», чим його дихати, бо в Інтернеті різним пропонують?

Читайте також: Чому ми взагалі слухаємо інших людей?

Вираз «друге дихання» має символічне значення й уживається для позначення періоду підйому, відновлення енергії або набуття другого заряду сил після зміни діяльності, фази життя або важкого періоду. Використовується в контексті фізичних, психологічних або емоційних прийомів, які забезпечують нову енергію або натхнення.

Оскільки вираз прийшов зі спорту, тут буде трохи корисної біології, бо всі процеси підлягають тим самим законам термодинаміки, десь більше фізичні, десь більше хімічні.

Почнімо з того, що «друге дихання», якому прийнято наперед радіти, свідчить про недостатню фізичну підготовку людини. Тобто підготовка є, але така собі. Підготовлені професійні атлети незнайомі з цим станом.

Домовимося наперед: коли я писатиму про «кисень», то в нашому психологічному випадку це ті ресурси, що їх ви справді потребуєте, як кисню. І це ніяка не метафора. Є потреби і є критичні потреби, не плутайте. Навіть якщо дуже хочеться.

Є таке поняття «мертва точка» — от ви приблизно десь тут. Це такий стан організму, що проявляється під впливом великих фізичних навантажень, якщо виконувати тривалу роботу з високою інтенсивністю. Тривалість — це коли без перерви. Найчастіше з’являється за короткий час після початку інтенсивної фізичної діяльності.

Це суттєве зауваження. Щоб вам було зрозуміло про реальність.

На часовій шкалі, де позначено: «ви знаходитеся тут», «мертва точка» — це не середина дистанції.

Нам усім хотілося б пробігти її героїчно та швидко. Але це буде тривала й нудна мандрівка, тому просто зараз перестаньте бігти.

Мертва точка — це неприємне відчуття, що супроводжується запамороченням, задишкою, пульсацією в голові. І стійким бажанням припинити будь-яку активність. Найчастіше «мертва точка» з’являється в той момент, коли кисневий запит організму зростає, а легені неспроможні його дати.

Що робить організм у цьому випадку? Він може перемкнутися на анаеробні процеси енергозабезпечення, для яких кисень не потрібен. Так організм починає працювати «в борг», який згодом погашається завдяки хеканню та сильному серцебиттю після зняття навантаження. Це як після того, коли стрес минув, у нас починають вилазити всілякі старі-нові тілесні болячки.

Читайте також: Психологія конспірології

Тепер про перше дихання.

Ми майже тридцять років жили в самонавіюванні «Бог любить Україну». Не всі, але більшість. Ця мантра звучала щоразу, коли з країною траплялася якась чергова ганьба й біда, але постсоціалістичне болото лише трохи булькало — іноді голосніше, іноді тихіше. І стабільність врешті-решт поверталася. Вона поверталася за рахунок якихось малозрозумілих ресурсів, може, й справді Божих. Але навіть у Нього, либонь, закінчилося терпіння споглядати, як бездарно проїдали, скажімо так, історичний національний кредит.

Продовжуючи спортивну метафору, більшість населення, яка не хотіла ставати нацією, ніяк не розвивала в собі звички переживати будь-які навантаження. Деградація — це ж повільний процес, непомітний для самих учасників.

Ну гаразд, причетність до національного в нас трохи була — на виборах, із усією красою масової політичної проституції. І поствиборчими «аб’юз-шеймінг-булінг» вересками тих, кому недоплатили.

Посполиті з цікавістю дивилися це «піп-шоу» в телевізорі й трохи збуджувалися. Користі їм від цього було стільки ж, скільки спортивного прогресу в любителів споглядати спортивні матчі в пивбарах.

Оце от «трохи-збудження» самогіпнотично видавали за розвиток національної самосвідомості, демократії, прогресу та інших видатних словоблудств.

Читайте також: Кола нашого особистого пекла

Унаслідок цього утворився дивовижний соціальний симулякр — стійка багаторівнева система імітації стійкості. Це як фанерні містечка на багатих кіностудіях із вулицями й дуже правдоподібними фасадами будинків, за якими — лише підпірки й риштування. Державний апарат штучної вентиляції соціальних легень.

Нечисленні націоналісти, які могли дихати самостійно й на повні груди, були реальною загрозою для цього симулякру. Тому найвпливовіших із них убивали, ув’язнювали, дискредитували.

Картина ця макабрична потроху, втім, змінювалася, зростали нові покоління, ставалися Майдани, але національна пасіонарність загалом лишалася театральним реквізитом. Спеціально навчені мінкультурники діставали його на календарні свята й роздавали народу, як гречку.

2014 рік мав би навчити всіх, але так не сталося. Кров героїв знову зробили частиною державного реквізиту.

І ось тепер біжимо, бо треба, але дихання вже спирає.

Цей стан можна схарактеризувати значним погіршенням основних психологічних функцій: наприклад, різко зменшується чіткість сприйняття, погіршується робота пам’яті та мислення. Також спостерігається зниження уваги й уповільнюється реакція. Під час наукових експериментів у стані «мертвої точки» піддослідні спортсмени давали більше неправильних відповідей на контрольні питання.

Шо з цим робити?

Вимкнути віртуальну реальність довкола тим, хто ще цього не зробив. Те, що ви змінили на екранах мильну оперу на трагедію, не означає, що ви розумієте, де насправді знаходитеся.

Кисень, повітря — воно ж різне за якістю буває. Може, ваше оточення стало надто задушливим. Може, його значно поменшало.

Порахувати гроші в кишені (закреслено) ваші наявні ресурси. Вік, стан здоров’я, актуальність навичок, необхідність (або ні) старих звичок, доцільність дешевих і дорогих понтів (хтось на них повівся, з яким коефіцієнтом корисної дії?). Виміряйте енергозатратність щоденних претензій до несправедливого світу. В молодості це завжди надихає, але погляньте в паспорт. А, до речі, гроші теж порахуйте, якщо є.

Чи ви справді щось із цим зробите?

Найімовірніше, ні.

Ви ж у дитинстві не надто слухали батьків, коли вони давали добрі поради? Ви пригадали ці поради здебільшого тоді, коли у вас з’явилися власні діти. Вам усе відомо про здоровий спосіб життя, і скільки разів після свят ви обіцяли собі його вести? Ви все-все знаєте з книжок і порад про стосунки з протилежною статтю (ОК, або власною). І що, дуже допомогло?

Читайте також: Як не розчинитися в тумані майбутнього

Тут треба конкретизувати цільову аудиторію цього повідомлення. Є люди, які побачили пекло, задихнулися, померли, відродилися. Їм оце все великосвітське жебоніння нецікаве. Є кацапофіли, за якими СБУ плаче. Є просто дурні, які ховаються від реальності будь-де. Доки якось не програють у хованки.

Я про ідеалістів, які пишалися своєю поміркованістю, соціалізованістю, успішністю у фанерних містах вигаданого процвітання. Це була статика, що суб’єктивно виглядала динамікою й відчувалася як динаміка. Настали глобальні катаклізми, й із диханням виникли проблеми. Ковід був такою смертельною метафорою, останнім попередженням.

Я знову скористаюся метафорою. Коли мені раніше казали: «В мене депресія», я відповідав: «Якби у вас справді була депресія, ви фізично не могли б вимовити цього слова. У вас дуже поганий настрій, це — не депресія».

Коли відчуваєте, що вам «нема чим дихати» в широкому сенсі, зосередьтеся на тому, що ви взагалі-то цілком собі ще дихаєте. Інакше термін вашого життя становив би кілька хвилин. Йдеться про наростання дискомфорту різної симптоматики, що завжди супроводжує невротичний стан. Оцей вищезгаданий ресентимент у неврозі — якраз дуже популярна штука.

Хоч би в якому аспекті ви порівнювали себе з минулим, вам одразу подих перехопить. І то — не від великого щастя. Можете ще перед дзеркалом у ванні. Що з давнішим минулим порівнюватимете, то більшою буде гіпоксія.

Ви знаходитеся тут і зараз, і сьогодні ваш день народження, бо ви прокинулися живими. Згадайте тих, хто вже ніколи не дихатиме, й робіть це за них на повні груди, бо вони б того хотіли.