Вже зрозуміло, що український контрнаступ не досягне жодних значних успіхів. Хоч він і не провалився, він жодним чином не нагадує ту блискавичну перемогу, на яку сподівалися оптимісти. Це не повинно бути великим сюрпризом. Адже йдеться про виснажливу боротьбу, серію операцій в дусі «відкуси і утримай», яка більше схожа на західний фронт часів Першої світової війни, ніж на бліцкриги останніх часів.
Зараз західні чиновники досить відверто заявляють, що прориву добре окопаних російських ліній найближчим часом не буде. Українці також стикаються з наростаючою загрозою на сході, оскільки росіяни просуваються в напрямку Куп'янська, і там ситуація описується як «складна». В результаті, українці обмінюються звинуваченнями зі своїми союзниками.
«Українці небезпідставно вказують на те, що більша кількість західної (читай - американської) техніки могла б вирішальним чином вплинути на ситуацію. Враховуючи, що тисячі танків, бронемашин і артилерійських систем зараз знаходяться на складах США і навряд чи потраплять на схід, вони мають рацію. Друзі України кажуть, що якби українці використовували тактику «загальновійськового бою», якій їх навчали (дуже коротко), і розгорнули свої сили по-іншому, то можна було б досягти більшого прогресу», - пише в статті для The Guardian британський військовий у відставці і письменник Франк Людвідж.
Він зауважує, що в основі операцій об’єднаних сил лежить повітряна потужність, якої в України зараз немає. Численні заяви про передачу Україні винищувачів F-16 приховують реальність того, що вони, по суті, не будуть розгорнуті в будь-якій кількості до кінця наступного року. Британські і американські генерали висловлюють свою думку, даючи поради в дусі «виснажуйте, розтягуйте і завдавайте ударів». Ця поширена теза, ймовірно, з походить від того ж клубу медіа-офіцерів, які в Афганістані радили західним силам «очищувати, утримувати і будувати».
«Українським генералам, які, на відміну від своїх британських чи американських колег, насправді і досить успішно воювали у звичайній війні, можливо, варто прислухатися до своїх власних порад», - вважає британський військовий.
Але час починає тиснути. Регулярно повторювана обіцянка президента Джо Байдена підтримувати Україну «стільки, скільки буде потрібно», звучить добре, але ніхто не має чіткого уявлення про те, що це насправді означає. Українцям можна пробачити віру в те, що це означає «поки ми не досягнемо наших військових цілей», які дуже чітко викладені в мирному плані Володимира Зеленського з 10 пунктів.
План, серед іншого, передбачає повернення всієї законної території України включно з Кримом, який головнокомандувач Збройних сил України назвав своїм «центром тяжіння» і головною метою. Через ризик російської ядерної ескалації у вищих урядових колах США дуже мало бажання допомагати Україні повернути Крим, якщо взагалі є таке бажання. Тож план Байдена, схоже, не включає в себе головну мету війни України.
«Якщо ми зробимо зараз обґрунтоване припущення, що війна, ймовірно, триватиме і після 2024 року, то два інших питання, які стають все більш нагальними, повинні бути в центрі уваги західних (особливо європейських) стратегів. Одне з них неминуче, інше - лише дуже ймовірне. По-перше, це президентські вибори в США. Під час виборів адміністрація Байдена намагатиметься відкалібрувати рівень підтримки і сприйняття ризику ескалації, який буде готове сприймати дедалі більш скептично налаштоване населення США. Звичайно, не виключено, що новий президент може повністю змінити стратегічний ландшафт», - пише Людвідж.
По-друге, є Тайвань і ширший західний Тихоокеанський регіон, який має значення для України. Голова Об'єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі заявив у 2019 році, що основні зусилля американських військових будуть спрямовані на Тихоокеанський регіон. Американські військові і представники розвідки наполягали на тому, що китайська загроза Тайваню стане «явною» до 2027 року. На додачу існує також постійна можливість серйозного спалаху в Південно-Китайському морі, де діють аналогічні міркування.
«Якщо війна в Європі все ще триватиме, вона буде розглядатися і сприйматися як шоу. Ведення війни залишатиметься значною мірою в руках Європи. За нинішнього стану речей це цілком може приректи Україну на поразку», - застерігає автор.
Він підкреслює, що зараз як ніколи раніше Захід повинен об'єднатися навколо дієвого довгострокового плану і досяжного кінцевого результату. Це не обов'язково має збігатися з метою України. І схоже, цей процес вже розпочався. Нещодавно директор офісу Генерального секретаря НАТО Стіан Єнсен припустив можливість обміну української землі на членство в НАТО. Якщо говорити про це вголос, то це може означати визнання можливості укладення угоди щодо Криму і Донбасу. За цим припущенням послідували вибачення, хоча ідея не була виключена.
Україна передбачувано розлютилася, хоча можна навести сильний аргумент, що це те саме, що пропонують зараз США, якщо тільки чіткіше сформулювати. Цікаво, що Росія висміяла цю ідею: утримання НАТО подалі від України - це головна мета російської війни.
«Оскільки війна, ймовірно, продовжиться і після наступного року, ми повинні холоднокровно поглянути не лише на те, де ми є зараз, як друзі і прихильники України, але й на те, де ми, ймовірно, будемо через 2, 3 або 10 років. Ми, як зазначив Анатоль Лівен в статті для The Guardian, також повинні пам’ятати той життєво важливий факт, що ворог має право голосу», - йдеться в статті.