В осінньому сонячному світлі Київ має чудовий вигляд. На вкритих листям вулицях вирує життя: на терасах кав'ярень гамірно, а в барах Подолу юрмляться хіпстери. Якщо не брати до уваги сирену повітряної тривоги, головним нагадуванням про 18-місячну війну з Росією залишаються іржаві танки, перетворені на імпровізовані військові меморіали, а також чоловіки у військовій формі, які насолоджуються відпусткою зі своїми коханими.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний відчуває задоволення, коли бачить, як діти їдять морозиво, а чоловіки дарують квіти своїм коханим.
«Це те, за що ми воюємо. Я просто хочу, щоб люди жили нормальним життям на всій території України», - каже він.
Ключове у його коментарі - «на всій». Контрнаступ України ще не дав тих результатів, на які він та інші сподівалися. Російські лінії не зруйновані. Майже п'ята частина української території залишається в руках Росії, - нагадує The Economist.
У війні на виснаження незрозуміло, яка сторона має більшу силу. Частково, звичайно, це залежить від другої невизначеності: як довго і скільки союзники України будуть надсилати військову допомогу.
Розрив у хмарах
Попри всю свою зовнішню нормальність, Київ переповнений тривогою. Українці знають, що Росія накопичує ракети і безпілотники, щоб атакувати їхню енергетичну інфраструктуру, коли стане холодно. Вони знають, що потік добровольців вичерпався, і що чоловіків призивають на фронт для заміни втрат на фронті.
«І вони знають, що кінця не видно: рік тому 50% з них думали, що це закінчиться протягом року. Зараз у це вірять лише 34%», - пише The Economist.
Російському диктатору Владіміру Путіну байдуже на життя його солдатів. В цей же час, президент України Володимир Зеленський очолює демократичне суспільство, якому це не байдуже.
«Йдеться не лише про деокупацію за будь-яку ціну. Йдеться про деокупацію, але без втрати великої кількості життів», - сказав він нещодавно в інтерв'ю виданню The Economist.
Перспектива ослаблення боротьби почала просочуватися у промовах Зеленського.
«Нам потрібно навчитися жити з конфліктом. Все залежить від того, якою буде ця війна. Ми готові воювати дуже довго, при цьому мінімізуючи кількість жертв. Як в Ізраїлі, наприклад. Ми можемо так жити», - сказав нещодавно український президент.
«Війна на витривалість, однак, вимагатиме великих змін у військовому плануванні, економіці та суспільстві в цілому. Героїчної імпровізації і децентралізації, притаманної для раннього етапу війни, вже буде недостатньо», - йдеться в статті.
Видання зауважує, що у військовій сфері Зеленський ініціював чіткі зміни, призначивши нового міністра оборони Рустема Умєрова. Як і майже всі українці, він має особистий інтерес у війні як кримський татарин. Ця етнічна група опинилася під тиском переслідувань в окупованому Криму після анексії півострова Росією в 2014 році. Але, за словами Умєрова, «Україна - це не про емоції, це про систему, логістику та промисловість».
Новий міністр оборони України - 41-річний колишній підприємець та інвестор. Він каже, що його місія полягає у розбудові потенціалу як оборонної промисловості України, так і її солдатів, щоб західні союзники бачили Україну не як залежну країну, яка постійно благає про допомогу, а як партнера, здатного формувати свій власний добробут. Раніше він керував державним майном. Тож Умєров хоче привнести ефективне управлінське мислення на свою нову посаду. Бюрократія має бути ліквідована.
«Все, що можна оцифрувати, має бути оцифровано», - каже він.
Він не боїться робити рішучі кроки. За два тижні роботи він замінив шістьох із семи своїх заступників.
Вибухонебезпечна спадщина
Коли Україна була частиною СРСР, вона мала величезну оборонну промисловість. Близько 1,5 мільйона українців працювали на 700 військових підприємствах, у тому числі на 205 заводах і 130 науково-дослідних об’єктах. Другий президент України Леонід Кучма за радянських часів керував «Южмашем», найбільшим у світі ракетним заводом у Дніпрі. Флагманський завод у Харкові виробляв 900 танків на рік. Але корупція і занедбаність після розпаду Радянського Союзу в 1991 році поступово вбили ці підприємства.
Зараз Україна відновлює свою збройову промисловість майже з нуля.
«Все, що може бути вироблено на місці, має бути вироблено на місці», - наполягає Умєров.
Реформуванням державних підприємств займається Олександр Камишин, колишній інвестиційний банкір, який раніше керував «Укрзалізницею» і стежить за західними управлінськими новаціями.
«Перші 100 днів війни були про хоробрість. Наступні 1000 днів про сталеву витримку», - заявляє він.
У червні, через 3 місяці після його призначення, Україна виробила стільки снарядів, скільки за весь попередній рік. У липні цей показник збільшився вдвічі, каже Камишин.
Умєров хоче заохотити приватних виробників зброї, на яких припадає лише 20-30% місцевої промисловості. Він каже, що готовий платити місцевим фірмам заздалегідь, якщо вони зможуть продемонструвати свою здатність виготовляти корисне спорядження.
«Багато хто бореться з нестачею здібних менеджерів. Міністерство оборони пропонує допомогти повернути таких людей з фронту. За прогнозами Камишина, через 5 років приватні фірми вироблятимуть 80% місцевої продукції», - йдеться в статті.
Один з напрямків - безпілотники. Їхнє виробництво в Україні зростає в геометричній прогресії, хоча й з крихітної бази.
«Ми будемо виробляти в 120-150 разів більше дронів, ніж минулого року», - каже Михайло Федоров, 32-річний міністр цифрової трансформації, який координує ці зусилля.
Кількість місцевих фірм у цьому бізнесі зросла з 7 у грудні до 70 зараз, переважна більшість з них - приватні. Щоб заохотити це зростання, уряд скасував тарифи на імпортні компоненти і купує дрони за цінами, які дозволяють встановити маржу на рівні до 25%.
«Ми можемо перемогти в технологічній війні. Нам допомагають країни з великою економікою і більшим рівнем свободи. Технології люблять свободу, і вони люблять мобільність. У нас є і те, і інше», - вважає Федоров.
Камишин хоче, щоб західні військові підрядники також почали локалізувати своє виробництво. Британська оборонна компанія BAE Systems, яка виробляє багато зброї, що постачається в Україну, створила місцеву дочірню компанію, сподіваючись виробляти гаубиці L119 і M777, які широко використовуються на фронті.
Найбільший німецький виробник зброї Rheinmetall вже ремонтує танки Leopard в Україні і планує незабаром відкрити бронетанковий завод. Як сказав генеральний директор компанії Армін Паппергер в інтерв'ю CNN: «Українці повинні стати самодостатніми. Якщо вони завжди будуть чекати, що європейці чи американці допоможуть їм у наступні 10 чи 20 років... це неможливо».
Захист таких заводів від російських атак вимагатиме винахідливості.
«У нас буде не один гігантський завод радянського зразка, а багато менших заводів, розкиданих по всій країні», - каже Камишин.
Дрони стали доказом того, що це можливо. За словами пана Федорова, стрімке зростання виробництва розвідувальних апаратів в Україні допомогло зрівнятися з російськими військами. Зростає також виробництво безпілотників більшого радіусу дії, які можуть вражати цілі в Криму і в глибині Росії. Зростаюча індустрія безпілотників в Україні також дозволяє ЗСУ застосовувати нову тактику, переносячи війну всередину Росії. Однією з цілей стало нанесення ударів по військових заводах, щоб зруйнувати цілі ланцюги постачання. Нещодавні приклади включають атаку на завод, який виробляє декалін, паливну добавку, необхідну для ракет, і завод, який виготовляє схеми для ракет «Кинжал» і «Іскандер».
Друга мета - психологічна: зруйнувати фасад нормальності, який Кремль намагається зберегти, особливо у великих містах, таких як Москва. Останніми тижнями тамтешні аеропорти були змушені майже щодня призупиняти польоти на короткий час через атаки безпілотників на місто.
Україна також переслідує третю мету у своїх ударах по російській інфраструктурі: стримати російські атаки на власну інфраструктуру. Після того, як у липні Росія вийшла з угоди, що дозволяла експортувати зерно з українських портів на Чорному морі, вона бомбардує ці та інші експортні шляхи і погрожує суднам, що заходять в українські порти. В результаті український експорт скоротився вдвічі.
Українські стратеги сподіваються, що якщо вони зможуть загрожувати російським портам на Чорному морі і завдати удару по військових базах, з яких здійснюються атаки на українські порти, то зможуть втримати на плаву український експорт. Раніше цього місяця українські ракети пошкодили підводний човен, корабель і портові споруди на російській військово-морській базі в Криму. Ця база має непогану протиповітряну оборону, але більш віддалені російські об'єкти можуть бути не так захищені.
«Зосередженість на захисті експорту відображає розуміння українськими урядовцями того, що економіка також потребуватиме докорінної перебудови, щоб впоратися з тривалою війною. Минулого року Україна отримала 31 мільярд фінансової допомоги і планує отримати ще більше цього року. Але міністр фінансів Сергій Марченко припускає, що така щедрість не буде тривати нескінченно довго», - йдеться в статті.
Тим часом, військові витрати підскочили з 5% ВВП до війни до 26% цього року. Навіть якщо бойові дії припиняться, витрати можуть не сильно скоротитися.
«Я хочу, щоб українська армія була настільки сильною, щоб Росія навіть не наважувалася дивитися в наш бік», - каже генерал Залужний.
За словами Марченка, економіка, що скоротилася, занадто мала, щоб генерувати достатньо податкових надходжень для фінансування безпеки України, тому уряду доведеться допомогти їй зростати, покращуючи бізнес-клімат і стимулюючи промисловість.
Головна проблема для інвесторів, за словами Марченка, - це не фізична безпека, а ненадійна правова система, тобто проблема, яка була ще до війни. Так само більшість українців вважають корупцію, а не шкоду, завдану війною, головною перешкодою на шляху до відновлення. Незалежні слідчі, прокурори та суди, які ведуть боротьбу з корупцією в Україні, досягають певного прогресу, але судова система в цілому залишається неефективною та непередбачуваною.
«Можливо, найгіршою травмою, яку війна завдала економіці, стала еміграція 7 мільйонів українців, Це майже 20% від довоєнного населення, яке становило 37 мільйонів осіб. Понад дві третини з них - жінки, оскільки чоловікам призовного віку заборонено виїжджати з країни. Населення працездатного віку скоротилося з 16,7 мільйонів у 2021 році до 12,4 млн цього року», - пише The Economist.
Заклик до спокою
Щоб заманити людей назад, уряд пропонує гранти на запуск бізнесу та субсидовані іпотечні кредити для тих, хто відновлює житло. Але багато з тих, хто виїхав, оселилися в багатших і стабільніших країнах ЄС, знайшли роботу і віддали своїх дітей до школи. Вони навряд чи захочуть нових потрясінь і, можливо, побачать більше можливостей для себе і своїх дітей за кордоном незалежно від ситуації з безпекою в Україні. Нещодавнє опитування показало, що близько половини тих, хто переїхав до Німеччини, принаймні, мають намір залишитися там у найближчому майбутньому.
Еміграція має не лише економічні, але й соціальні наслідки. За словами першої леді Олени Зеленської, вже спостерігається зростання кількості розлучень, «тому що жінки і діти за кордоном, а чоловіки тут». Президент Зеленський каже, що існує реальний ризик того, що війна на виснаження може прискорити відтік людей з України, створюючи подальші економічні проблеми та збільшуючи розрив між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився.
Це не єдине джерело соціальної напруги. Лейтенант 80-ї десантно-штурмової бригади Роман Гасько, який пішов добровольцем у перший тиждень війни, каже, що відчуває розчарування, коли бачить метушню нічного Києва.
«Я бачу багато потенційних рекрутів. У моєму підрозділі є багато вільних місць. Не всі загинули - є поранені, хворі... Якщо ми говоримо про перемогу у цій війні, то ці порожні місця треба заповнити», - каже він.
У перші тижні війни такі чоловіки, як Гасько, стояли в черзі, щоб записатися на службу. Зараз Україна поповнює свої лави за рахунок призову. Деякі юнаки, яких ще не призвали, нервують, виходячи з дому або проходячи контрольно-пропускні пункти, боячись, що їх заберуть в армію. Багато хто намагається відкупитися від військової служби і нелегально покинути країну. Минулого місяця Зеленський звільнив керівників усіх обласних ТЦК. Він замінив їх солдатами з бойовим досвідом, які пройшли перевірку спецслужб. Раніше цього місяця Міністерство оборони різко скоротило кількість хвороб, за якими можна отримати відстрочку за станом здоровʼя.
«Українці явно занепокоєні тим, як їхньою країною керують. Рівень довіри до армії та президента залишається високим, але довіра до політиків країни в цілому знизилася з 60% у грудні до 44% у червні. Частка українців, які вважають, що країна перебуває на правильному шляху, також зменшилася. Зокрема, існує занепокоєння щодо корупції», - пише The Economist.
Але 76% опитаних заявили, що не хочуть нових виборів, поки не закінчиться війна. Підтримка незалежності України висока, як ніколи, і становить 82%. Більшість не скаржиться на обмеження пересування чи інші обмеження громадянських свобод у воєнний час.
«Війна стала частиною нової жахливої норми», - каже Дарина Солодова, соціолог Програми розвитку ООН у Києві.
Спротив російській агресії залишається об'єднуючим принципом для переважної більшості.
«Питання не в тому, чинити опір чи ні, а в тому, хто більше чи менше зробив для цього опору», - каже Солодова.
По всій Україні 42% вважають, що навіть якщо Росія посилить бомбардування міст, Україна повинна продовжувати боротьбу. Близько 21% вважають, що конфлікт слід заморозити, не йдучи на жодні поступки Росії. Лише 23% вважають, що варто розпочати переговори. Навіть на сході та півдні, які прийняли на себе основний тягар війни, підтримка переговорів є відносно низькою: 32% і 39% відповідно. Лише 5% українців готові поступитися територією Росії і лише 18% - відмовитися від вступу до НАТО.
Дослідження аналітиків «Центру сталого миру та демократичного розвитку» свідчить про те, що українці стали більш оптимістично дивитися в майбутнє, незважаючи на війну. Більшість вважає, що майбутні покоління будуть жити краще. Зеленську це не дивує: «Люди знають, за що вони борються, а не лише проти чого».