У Києво-Печерській лаврі відбулося засідання Священного синоду УПЦ МП. Зазвичай ця подія не привертає підвищеної уваги публіки. Але не цього разу. По-перше, передбачалося, що на цьому засіданні ухвалять рішення, які стосуються подальшої долі деяких скандальних єпископів і Свято-Успенського Києво-Печерського монастиря, звідки влада хоче виселити громаду УПЦ МП. По-друге, засідання відбулося нетипово: після «кабінетної» частини владики прогулялися до офісу президента. Поговорити.
Увага публіки була прикута до другої, виїзної частини засідання. Але «кабінетна» частина теж не минулася без цікавих моментів. Синод прийняв двоє цікавих кадрових рішень. Перше: зі складу Синоду вивели митрополита Кримського Лазаря. «У зв'язку з тим, що він не може брати участі в засіданнях». Нагадаю: кримський митрополит уже давно «не може». Після анексії Криму він фактично перейшов у пряме підпорядкування Московської патріархії, благословляв Чорноморський флот РФ, — одне слово, було немало вкрай незручних запитань до колись проукраїнського владики. Але керівництво УПЦ МП вивело його зі складу Синоду тільки тепер — після того, як указом президента митрополита Лазаря позбавили українського громадянства. Тобто він втратив не моральну, а й суто технічну можливість брати участь у засіданнях. Відтак, жест Синоду видається вимушеним.
Друге цікаве рішення — про звільнення єпископа Гедеона з посади намісника Десятинного монастиря «за станом здоров'я». Так-так, саме «за станом здоров'я», хоча ще далекого 2019-го владику Гедеона депортували з України як носія не подвійного навіть, а потрійного громадянства. А ще — владика Гедеон на історичних фундаментах Десятинної церкви звів МАФ-каплицю, яку зараз, за рішенням суду, мають знести. Тільки тепер Синод погодився звільнити скандального намісника «монастиря на Десятинці». І призначити на його місце іншого ігумена.
Попри те, що Синод фактично погодився відрізати скибки, які вже й так давно відпали, у цих рішеннях можна вгледіти перші ознаки готовності УПЦ МП провести певну чистку в єпископських лавах. Але проблема синодалів у тому, що для зовнішніх спостерігачів, до яких належить і українська влада, масштаби нинішніх рішень сміховинні. Від синоду очікували кадрових рішень, які торкнулися б владик, що мають реальну владу й реальний вплив — у церкві та суспільстві. Хоча б тих єпископів, які перебувають під санкціями. Але щодо них у рішенні не сказано ані слова — ні на осуд, ні на захист, наче про жодні санкції Священному синоду досі так і не доповіли.
Але про що й кому доповідати? Як мінімум, троє членів Синоду з восьми і є тими самими підсанкційними єпископами — намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло (Лебідь), керуючий справами Київської митрополії митрополит Антоній (Паканич) і спеціаліст із «невідспіваних хлопчиків» митрополит Запорізький Лука (Коваленко). Цю групу органічно доповнюють члени синоду й віддані русмирівці — митрополит Одеський Агафангел і митрополит Донецький Іларіон. Сам цей список, боюся, дає відповідь на всі запитання про межі можливого компромісу.
Та, як кажуть, іншого синоду в УПЦ МП для нас немає. Саме ці владики — люди, чия діяльність, на думку правоохоронних органів, може загрожувати національній безпеці, — і становлять головний керуючий орган УПЦ МП.
Але повторюся: уявлення про ступінь радикальності рішень у різних організаціях різне. Рішення про звільнення з посад деяких єпископів, прийняте під тиском з боку влади, громадської думки і навіть частини своїх мирян та кліриків, для нинішнього керівництва УПЦ МП — серйозне порушення традиції.
Ще одним серйозним порушенням традиції стала прогулянка до офісу президента, яку члени Синоду організували після засідання.
За словами владик, вони мали намір зустрітися з президентом Зеленським. На їхню думку, президент недосить добре інформований про УПЦ МП та її діяльності, внаслідок чого проводить «помилкову» політику стосовно цієї церкви. Очевидно, члени Синоду збиралися відкрити очі президентові на все те, чого він сам не розуміє, або на те, що від нього «приховують».
Владики чекали при вході близько двох годин. До них кілька разів зверталися співробітники офісу — повідомляли, що президент не зможе з ними зустрітися через щільний розклад, і пропонували залишити звернення. Чи що це в них там було у двох течках, зворушливо витриманих у патріотичній гамі — жовтій і блакитній.
Можна припустити, що принаймні в одній із них містилися опубліковані згодом звернення Священного синоду до президента України й до своїх вірян. В одному зі звернень робиться акцент на те, що УПЦ МП обстоює територіальну цілісність України, засуджує російську агресію, допомагає фронту та біженцям; що в лавах захисників України чимало парафіян УПЦ МП. Друге звернення зосереджене на тому, яка велика й активна УПЦ МП, яких духовних висот сягнула, скільки святинь відновила й побудувала, і як важливо для подальшого духовного зростання зберегти їх та примножити.
Обидва звернення містять два однакових меседжі: УПЦ МП — насправді біла й пухната (або жовто-блакитна) — зазнає нападок і переслідувань зовсім незаслужено, а Києво-Печерську лавру потрібно залишити за УПЦ МП. Синодали апелюють до Конституції і Декларації про права людини, а також попутно застерігають від громадянських заворушень і насильства, які можуть виникнути у разі порушення їхніх прав та свобод.
Із самих текстів звернення ми не дізналися нічого нового, й, очевидно, президент Зеленський теж побачив би в них тільки загальні місця. Але, можливо, саме тому владики так хотіли з ним зустрітися — можливо, вони хотіли повідомити йому щось ще або обговорити off-record?
Одне те, що вони прийшли ось так — самі, без звичної масовки, й білі шлейфи клобуків розвівалися на вітрі, як прапори парламентерів, — мало служити знаком. У кожному разі, їм самим їхній візит, імовірно, здавався жестом, повним символізму. Згадайте: коли президент Порошенко перед Об'єднавчим собором запрошував владик УПЦ МП на зустріч, він прочекав їх марно, — ніхто з владик не з'явився. А ось до Зеленського вони прийшли, хоча цього разу їх ніхто не кликав. Владики вже не хочуть грати м’язами, вони хочуть домовитися. З однією конкретною людиною, від якої, як вони вірять, залежить їхня доля. Так, вони, як і раніше, говорять звичними фразами, прикриваються «мільйонами вірян» та «нашими вірянами на передовій», лякають «громадянськими заворушеннями» і ображаються на «московських попів». Але вигляд при цьому мають украй невпевнений. Щоб не сказати — розгублений.
Президент Зеленський не зміг або не захотів вносити корективи у свій розклад, аби прийняти владик. Почекавши дві години, вони були змушені піти під сирени повітряної тривоги, так і не передавши в ОП принесені течки. На прощання митрополит Київський Онуфрій сказав, що не полишає надії зустрітися з президентом і особисто обговорити з ним проблеми своєї церкви.
Не можна сказати, що синодали зовсім нічого не досягли своєю прогулянкою. Телекамер зібралося достатньо, щоб зафіксувати як білобороді старці стоять на холодному березневому вітрі й буквально стукають у зачинені двері. Як прокоментував цю картинку митрополит Климент, «президент відмовляється зустрітися зі значною частиною громадян України».
Те, що ця «значна частина» (дев'ятеро людей, які звикли вважати себе дуже значними) порушує всі встановлені правила, нікого не бентежить, — владики УПЦ МП не звикли грати за загальними правилами. І вони були вкрай здивовані й налякані тим, що це «правило про відсутність правил» перестало працювати.
Більше статей Катерини Щоткіної читайте за посиланням.