Те, що Україну не запросили до НАТО на саміті Альянсу, стало не єдиним зовнішньополітичним розчаруванням Банкової за останні тижні. Та якщо фрустрацію після одержання «гарбуза» від НАТО з владою розділило й чимало українців, то, сумуючи, всі якось забули (а на Печерських пагорбах скромно промовчали) про те, що Київ дуже хотів перед Вільнюсом провести ще один саміт — Глобальний саміт миру, на якому в центрі уваги була б Формула миру президента Зеленського.
Ні саміту, ні миру
Взагалі-то на Банковій хотіли організувати цей форум іще минулої зими. Після виступу в листопаді минулого року перед учасниками саміту G20, де український президент представив 10 пунктів свого мирного плану, вже в середині грудня Володимир Зеленський в одному з вечірніх звернень поділився зі співгромадянами наміром провести «спеціальний саміт заради миру» «вже цієї зими». У середині січня з’явилася конкретика: в Києві розраховували, що Глобальний саміт миру відбудеться в Нью-Йорку в лютому — до річниці повномасштабного російського вторгнення в Україну. Однак замість Глобального саміту 23 лютого відбулося надзвичайне засідання Генеральної асамблеї ООН, на якому затвердили резолюцію, що включала основні положення мирного плану, запропонованого Україною. Її підтримала 141 держава.
Ближче до літа завдяки й роботі української дипломатії, й наполегливості самого президента Зеленського в його насиченому спілкуванні із закордонними колегами, українську Формулу миру вже підтримували й країни «Групи семи», і Євросоюз, і Парламентська асамблея Ради Європи. А Білий дім заявив відкритим текстом: будь-які мирні переговори щодо ситуації в Україні мають починатися з обговорення наданого українським президентом Зеленським плану з 10 пунктів.
І Київ знову почав готуватися до саміту. Тим паче що попереду й доречна дата знайшлася. «Незабаром 500 днів повномасштабної війни, уже в липні це буде. І це символічний проміжок часу, хороший місяць, аби зібрати саміт Формули миру — саміт світової більшості. Саміт усіх, хто поважає чесність і хоче закінчити цю війну», — запросив усіх охочих Володимир Зеленський, виступаючи 21 травня на саміті «Назустріч мирному, стабільному та процвітаючому світу» за участю країн G7, України та партнерів.
500-й день великої війни майже збігався в часі з натовським самітом, на який запросили не лише членів Альянсу, тобто можна було розраховувати, що представники демократичного світу, які з’їхалися до Європи, відвідають не тільки Вільнюс, а й Копенгаген, де й пропонували провести саміт миру. А оскільки його замислювали як глобальний, бажано було залучити до участі в ньому ще й країни «глобального Півдня». Тим більше що європейським партнерам України, як визнав один із шведських топдипломатів, зовсім не хочеться, аби в цій частині планети домінували пропозиції Китаю, який повторює російські наративи, тож саміт треба провести для того, щоб «український погляд одержав платформу й більшу видимість на міжнародній арені». І європейські емісари роз’їхалися по світу, щоб переконати представників «глобального Півдня» взяти участь у саміті й підтримати Формулу миру Зеленського. Тим часом, як свідчить The Wall Street Journal, європейські чиновники працюють і з Києвом над українським мирним планом, аби зробити його прийнятнішим для інших світових держав, зокрема Індії, Бразилії, Саудівської Аравії, Китаю. Водночас на тлі численних «мирних планів» різного штибу, зокрема і з російським присмаком, задуманий мирний форум, як пише WSJ, має на меті «повернути Україну та її союзників у центр міжнародної дипломатії», а європейські чиновники «хочуть забезпечити, щоб майбутні переговори брали план Києва за дипломатичний орієнтир».
Однак завдання виявилося складним. І вже на початку червня Зеленський повідомив, що для підготовки саміту буде потрібно більше часу: «Я вважаю, що треба зачекати й дотиснути ту кількість країн, яка нам потрібна, нам потрібен результат». За словами президента, саміт відбудеться тоді, коли будуть готові кілька держав, зокрема Китай, Бразилія та Індія.
Тож зрештою в Копенгагені відбувся не саміт миру, а лише зустріч щодо його підготовки на рівні радників із питань безпеки, де Україну представляв «багатоверстатник» Андрій Єрмак. Як сказав журналістам один з європейських високопоставлених чиновників, країни, які не входять до «Великої сімки», вважають, що «слід виконати більше роботи, щоб провести саміт наприкінці року».
Та хоча Володимир Зеленський зовні випромінював оптимізм, повідомляючи журналістам, що зустріч у Данії на рівні радників була успішною та позитивною, його прогноз стосовно проведення саміту підтверджував неабиякі акторські здібності нашого президента: «Знаю, що впродовж місяця-двох буде друга зустріч на тому ж рівні, на якій, будемо вірити, буде домовленість щодо дати й місця саміту».
Вочевидь, високий представник ЄС Жозеп Боррель щось небезпідставно підозрював, кажучи, що «це буде велика робота для Європейської служби зовнішніх дій», а також для нього особисто, «щоб домогтися підтримки для України по всьому світу, підтримки для справедливого, чесного й тривалого миру».
Як засвідчили минулого тижня зустріч міністрів фінансів G20 в Індії і саміт ЄС із країнами Співдружності держав Латинської Америки та Карибського басейну, де був очевидним серйозний розкол (Захід і Південь після палких дебатів знову не знайшли спільної мови, оцінюючи війну Росії проти України), робота щодо Формули миру президента Зеленського з «глобальним Півднем» має бути не менш глобальною.
Та, виявляється, не лише з ним…
Несподівана соціологія
Готуючись до саміту миру, запланованого на липень (й тоді ще не знаючи про його перенесення на невизначений час), ми вирішили поцікавитися думкою українців про мирний план президента Зеленського в межах соціологічного дослідження ZN.UA, проведеного на наше замовлення Центром Разумкова.
На превелике наше здивування, з’ясувалося, що загалом більш як половина наших співгромадян (56%) не має жодного уявлення про зміст мирного плану президента своєї країни, водночас 28,4% узагалі почули про нього вперше (!), а 27,6% знають лише, що такий план є. Ще 29,4% респондентів відповіли, що знайомі зі змістом плану загалом. І лише 14,4% українців повідомили, що обізнані з усіма його 10 пунктами.
Після таких відповідей стало зрозуміло, чому лише 13% тих, хто взяв участь в опитуванні, як ми вже писали, обрали із запропонованих опцій як прийнятний результат майбутніх переговорів України й Росії «виконання Росією всіх пунктів мирного плану президента Зеленського», а більшість (62,9%) надала перевагу «поверненню Україною всіх територій і відновлення суверенітету в кордонах станом на 1991 рік», хоча це лише один із пунктів набагато ширшої й вимогливішої до агресора Формули Зеленського. Виявляється, більшість населення України з нею просто незнайома!
Звісно, цей план має передусім «експортне» призначення: для України вкрай важливо, щоб його підтримало якомога більше держав — і на Заході, й на Сході, й на Півночі, й на Півдні. Але так знехтувати інформуванням власного населення в цій сфері?! Внаслідок перекосів в інформроботі президентської команди українці нині розбираються в цілющих властивостях медичного канабісу набагато краще, ніж у пунктах Формули миру Зеленського. Як можна просувати на світовій арені українську Формулу миру, про яку мало що відомо в самій Україні?
Та, з іншого боку, є питання й до українців: як, другий рік живучи в умовах широкомасштабної війни, можна не поцікавитися змістом мирного плану, пропонованого українською владою на всіх міжнародних майданчиках? А раптом під гучною назвою «Формула Зеленського» виявився б якийсь «Мінськ-3»? Ні? Такого не може бути? Ви впевнені?
Тоді нагадаємо забудькуватим про «формулу миру Арахамії—Чалого», освячену президентськими директивами. В березні минулого року в Стамбулі українська делегація на чолі з Давидом Арахамією після переговорів із росіянами сповістила про готовність України зафіксувати статус «позаблокової та без’ядерної держави постійного нейтралітету», взяти на себе зобов’язання «не розміщувати на своїй території іноземних військових баз, іноземних військових контингентів, не вступати до військово-політичних союзів» і «протягом 15 років проводити двосторонні переговори щодо статусу Криму та Севастополя окремо», а також, поки відбуватимуться переговори, «не використовувати військових чи збройних сил для того, щоб вирішити питання Криму». Що ж до ОРДЛО, то питання їхнього статусу пропонували «винести в окремий пункт, який розглядатиметься в межах переговорів президентів України та РФ».
Згадали? Так, відтоді змінилося багато чого — й ситуація на фронтах, і позиція влади, але контроль громадян над її намірами та рішеннями має залишатися неослабним.
Так, теперішній мирний план Києва не соромно показати й не страшно просувати на міжнародній арені. Й українці, котрі з ним ознайомилися (ну, хоча б загалом), Формулу миру президента своєї країни підтримують: повністю — 78,3%, лише деякі пункти — 16,9%. А не підтримують — лише 0,6% українців, яким бодай щось відомо про цей план.
Що є найважливішим у Формулі миру для українців
Володимир Зеленський не брав участі в нашому опитуванні. Але неодноразово в своїх виступах казав, що для України важливо не просто закінчити бойові дії, а й відновити територіальну цілісність, суверенітет, повернути з російського полону українців і викрадених Росією дітей, а також покарати за військові злочини російських убивць. «Це головні речі, що об’єднують усіх нас», — вважає президент. І, як засвідчили результати соціологічного дослідження, народ у виборі пріоритетів багато в чому з ним солідарний.
Запропонувавши обрати до трьох варіантів відповіді й ознайомивши з «матчастиною», ми запитали в українців, які три пункти мирного плану президента Зеленського вони вважають найважливішими для виконання?
Більш як третина наших громадян (34,7%) упевнена, що всі пункти однаково важливі.
Однак пальму першості очікувано здобув пункт №6 — Виведення російських військ і припинення бойових дій, відновлення державного кордону України з Росією: його обрали 37,9% опитаних.
Як ми вже згадували, формула Зеленського орієнтована більшою мірою на закордон, тому вибудувана так, що її перші три позиції — радіаційна та ядерна безпека; продовольча безпека; енергетична безпека — найважливіші й найцікавіші для наших партнерів. Однак через нагнітання ситуації навколо Запорізької АЕС та ядерні погрози Росії, які ще почастішали останнім часом, третина українців (33%) назвала перший пункт мирного плану Києва — ядерну безпеку — найважливішим.
А от наступні два пункти, що посіли в респондентів восьме та сьоме місце, явно не належать до головних пріоритетів українців: продовольчу безпеку обрали лише 8,1% респондентів, енергетичну — 10,9%. І це цілком зрозуміло. Важко турбуватися про долю «дітей Африки, які голодують», народжуючи в бомбосховищі або прикриваючи дитину власним тілом від осколків снарядів. Неможливо переживати через зростання цін на продовольство в Азії й Африці, втративши все — дах над головою, роботу, засоби до існування й дуже часто когось із близьких. І зовсім нема коли думати про долю зернових коридорів, доставляючи хліб і воду до Херсона або вивозячи з «нуля» героїв-захисників нашої землі, які стікають кров’ю. Ні, ми все розуміємо, цей пункт в українському плані обов’язково має бути, щоб пояснити іншій частині планети, зокрема й «глобальному Півдню», наскільки важливо повернути мир в Україну. Головне, щоб інша частина планети зрозуміла, що цей мир має бути справедливим і тривалим. А українцям варто пояснити, що експорт зернових — це не лише турбота про тих, хто потерпає від голоду в інших країнах; Україні нині вкрай потрібен валютний виторг, поповнення бюджету, кошти з якого йдуть, зокрема, на потреби армії, що воює.
Після блекаутів минулої зими й неоптимістичних прогнозів щодо зими майбутньої можна було б, звісно, здивуватися малій увазі українців до енергетичної безпеки в плані Зеленського. Але, по-перше, закупившись генераторами та «старлінками», павербанками та сонячними батареями, дровами та буржуйками, led-лампами, акумуляторами, батарейками та свічками й переживши минулу зиму, українці впевнені, що переживуть і зиму прийдешню. А, по-друге, знамените «ніколи так не було, щоб ніяк не було», спочатку промовили українці, а потім уже записав Ярослав Гашек.
Для українців нині значно важливіше (й це засвідчили результати дослідження) відновити територіальну цілісність України та підтвердити її кордони з Росією згідно зі Статутом ООН: пункт №5 у плані Зеленського пріоритетним назвали 27,5% респондентів.
Більш ніж кожен п’ятий українець (22%), обираючи три найголовніших пункти в президентській Формулі миру, зазначив звільнення всіх полонених і депортованих до Росії. Адже наша перемога буде неповною, якщо сотні тисяч співвітчизників не зможуть відсвяткувати її разом із нами на Батьківщині, а агресор і надалі знищуватиме національну ідентичність вивезених українських дітей. Адже навіть беззуба й підсліпувата ОБСЄ побачила в цьому «елементи злочину проти людяності» та спроби Росії «силою й назавжди змінити демографічний склад України». Саме за депортацію українських дітей Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна.
Та от у правосуддя й відновлення справедливості українці, зважаючи на все, вірять мало: лише 18,7% опитаних обрали пункт №7 Формули миру. Він передбачає створення і спеціального трибуналу для розслідування та судового переслідування винних у злочині агресії Росії проти України, й міжнародного механізму відшкодування агресором усіх збитків, заподіяних нашій країні та її громадянам цією війною. Чи то вітчизняна судова система так підірвала віру українців у правосуддя та справедливість. Чи результати розслідування трагедії дев’ятирічної давнини — збиття росіянами літака рейсу МН-17 — і рішення Окружного суду Гааги, який так і не дістався до Путіна та вищого керівництва РФ. А чи «рішучість» і «активність» наших західних партнерів у пошуках механізму передавання Україні заморожених активів РФ…
Ставлення українців до трьох останніх пунктів мирного плану президента Зеленського в чомусь здивувало, а в чомусь засмутило. Ні, низький рівень екологічної свідомості нашого населення новиною не став: ми всі бачимо загиджені лісосмуги вздовж узбіч, купи сміття на узліссях, щоосені й щовесни на повні груди вдихаємо дим від спалювання листя й трави — пристрасть наших співвітчизників до цього не може подолати ні соціальна реклама, ні погроза адміністративним або навіть кримінальним покаранням. Та лише 3,1% навпроти пункту №8 Формули миру — Запобігання екоциду, потреба захисту довкілля — відверто засмутили. Такий результат опитування — після екологічної катастрофи внаслідок підриву Каховської ГЕС? Після спалених унаслідок війни мільйонів гектарів українських лісів і мільйонів загиблих тварин — домашніх і диких? Із таким ставленням до екологічних проблем ми хочемо вступити до Євросоюзу з його «зеленим переходом» і зацикленістю на екології?
Трохи здивували інші результати. Чомусь пункт №10 — фіксацію завершення війни, включаючи документ, підписаний усіма сторонами, — обрали вдвічі більше респондентів (14,6%), ніж пункт №9 — недопущення ескалації, побудову архітектури безпеки, включно з гарантіями безпеки для України, — який назвали лише 7% учасників опитування.
Ні, ми зовсім не хочемо сказати, що договір про закінчення війни не потрібен, що це зайвий пункт плану. Просто прагнемо нагадати відому істину: жоден договір із Росією не вартий паперу, на якому його написано. Тому, на нашу думку, гарантії безпеки для України, причому бажано у вигляді членства в НАТО, значно важливіші, ніж іще один папірець, підписаний із Москвою.
Адже половина українців (50%) упевнена, що Росія завжди становитиме загрозу для України. І лише 9,4% вірять, що наш агресивний північний сусід колись зможе стати без’ядерною демократичною країною з ринковою економікою. Лише кожен п’ятий українець (21,1%) припускає, що Росія не загрожуватиме нашій країні, коли розпадеться на кілька незалежних держав.
Підбиваючи підсумки нашого дослідження, наголосимо: так, ми маємо право вимагати від партнерів домагатися припинення агресії Росії й повернення миру та справедливості в Україну на основі саме українського плану — Формули миру президента Зеленського. Але для його реалізації і самим українцям слід усвідомити важливість і необхідність кожного його пункту.
Усі згадані в тексті дані — результати соціологічного опитування Центру Разумкова. Опитування на замовлення ZN.UA проводилося з 23 до 28 червня 2023 року методом face-to-face в 22 областях України та м. Києві. Опитано 2018 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.