Оскільки увага на липневому саміті НАТО у Вільнюсі була зосереджена на перспективах членства України, відсутність прем’єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі привернула відносно мало уваги. І все ж ця відсутність відображала триваючі геополітичні зміни в ширшому Чорноморському регіоні з потенційно серйозними наслідками для міжнародної безпеки. Поки Росія програє в Україні, з’являється все більше ознак того, що Кремль виграє в Грузії, - йдеться на сайті аналітичного центру Atlantic Council, що досліджує міжнародні відносини та проблеми міжнародної безпеки.
За кілька тижнів до літнього саміту НАТО прем’єр-міністр Грузії Гарібашвілі спричинив хвилю заголовків у міжнародній пресі, звинувативши НАТО у російському вторгненні в Україну. Згідно з повідомленням німецької щоденної газети Frankfurter Allgemeine Zeitung, ця заява змусила альянс відмовити Гарібашвілі в участі в саміті . Коментарі Гарібашвілі були суперечливими, але не винятковими. Справді, вони відображали ширший поворот грузинського уряду від євроатлантичної інтеграції до Кремля.
У липні 2023 року Грузія підписала стратегічне партнерство з Китаєм, сигналізуючи про подальший відхід від Заходу на тлі зростаючих ознак мовчазної підтримки Пекіном російського вторгнення в Україну. Грузинський уряд не лише підтримав ініціативу Пекіна «Один пояс, один шлях», але також заявив про підтримку інших зовнішньополітичних заходів Китаю, які, здається, спрямовані на противагу Заходу загалом і Сполученим Штатам зокрема. Ця тенденція повинна бути на радарі всіх західних політиків.
Західні лідери повинні знати, що применшувати геополітичні зміни, які зараз відбуваються в Грузії, є недалекоглядним. Слабку відповідь Заходу на вторгнення Росії в Грузію в 2008 році зараз багато хто розглядає як велику стратегічну помилку, яка додала сміливості Путіну та створила основу для геноцидного вторгнення в Україну. Через п’ятнадцять років відродження російського впливу в Грузії допомагає переконати Путіна, що, незважаючи на серйозні невдачі, він зрештою зможе досягти своїх цілей в Україні.
Тоді як західний світ об’єднався проти нападу Росії на Україну, Грузія залишилася осторонь і натомість прийняла ряд дружніх до Кремля політичних кроків. Що важливо, влада Грузії категорично відмовилася приєднатися до міжнародних санкцій проти Росії. Тим часом Тбілісі нещодавно відновив пряме авіасполучення з Росією, незважаючи на заклики ЄС і США не робити цього. Урядові чиновники також повторили кремлівську пропаганду, звинувачуючи Захід у спробі тиснути на Грузію, щоб вона напала на Росію.
Водночас критики звинуватили грузинську владу у проведенні антидемократичної політики, подібної до тієї, яку в останні десятиліття проводила Росія.
Навесні 2023 року правляча партія «Грузинська мрія» спробувала запровадити нові закони, які точно віддзеркалювали чинне російське законодавство, яке визнавало організації громадянського суспільства «іноземними агентами». Ця ініціатива була зрештою заблокована масштабними громадськими протестами, але спроби демонізувати громадянське суспільство та політичну опозицію в країні тривали.
Вплив російської пропаганди в грузинському інформаційному просторі є ще одним проблемним питанням, яке особливо яскраво проявляється у реабілітації радянського диктатора Йосипа Сталіна. Протягом багатьох років режим Путіна пропагував ревізіоністський підхід до Сталіна, зображуючи його сильним лідером, чия роль у забезпеченні перемоги над нацистською Німеччиною переважує його злочини. Серед грузинської аудиторії Росія успішно використовувала грузинське коріння Сталіна, причому радянський диктатор став фігурантом антизахідного напряму грузинського націоналізму, який тісно пов’язаний із наративами Кремля.
За останні роки в Грузії було встановлено 11 нових пам’ятників Сталіну, тоді як одне нещодавнє грузинське опитування громадської думки показало, що майже 46% респондентів погодилися, що «патріотичні грузини повинні пишатися Сталіним». Ця зміна у ставленні до Сталіна ще не привернула значної уваги на Заході, але вона підкреслює вразливість грузинського суспільства перед російською інформаційною війною.
Нездатність вирішити питання про сповзання Грузії в геополітичну орбіту Росії було б дорогою помилкою. Щоб уникнути такого результату, Вашингтон і Брюссель повинні прийняти чітку політику. Час має важливе значення. Оскільки російський вплив продовжує зростати в сучасній Грузії, вплив Заходу неминуче зменшується. Життєво важливо, щоб Захід без зволікань задіяв свої законні важелі впливу, щоб продемонструвати, що подальші кроки назустріч Москві будуть коштувати значних витрат. Це допомогло б грузинському народу демократичним шляхом змінити небезпечну нинішню траєкторію країни.
Альтернатива була б згубною для Грузії, України та інтересів Заходу. Якщо Путін зможе відновити російське домінування над Грузією та зруйнувати євроатлантичні амбіції країни, продовжуючи окупувати двадцять відсотків території країни, він буде заохочений вірити, що подібний результат зрештою виявиться можливим в Україні. Це продовжить поточну війну та відкриє шлях для подальших актів російської агресії.
Навіщо Росія лякає Грузію анексією територій? Відповіді на ці та інші питання читайте в однойменні статті оглядача відділу міжнародної політики ZN.UA Володимира Кравченка.