21 вересня 2022 року, коли Владімір Путін оголосив про початок мобілізації чоловіків призовного віку, це здавалося великим кроком до тотальної війни. Кремль більше не міг применшувати вторгнення в Україну, називаючи його лише «спеціальною операцією», в якій прості росіяни не будуть брати участь.
В страху сотні тисяч молодих чоловіків втекли з країни на тлі пліток, що спецслужби збираються закрити кордони, щоб зупинити відтік людей і відправити їх натомість в бій. Багато хто також очікував, що після наказу Путіна буде ще одна і ще більша мобілізація. А все російське суспільство поставлять на воєнні рейки. Однак, далеко не всі ці плітки виявилися правдою. До кінця 2022 року і навіть до річниці війни в кінці лютого російські кордони лишалися відкритими. А другу мобілізацію поки ніхто не оголосив. Натомість Росія залишилася в стані «часткової мобілізації», як її назвав Путін. Зрештою, попри великі російські втрати в Україні, не кожна сім’я в Росії постраждала від війни. А для середнього класу життя фактично залишилось таким, як і було до того, - пишуть в статті для Foreign Affairs російські журналісти і співзасновники сайту про спецслужби «Агентура» Андрєй Солдатов і Іріна Бороган.
Несподівана реальність минулорічної мобілізації проливає світло на більш вагому рису війни Путіна проти України. На початку часто здавалося, що Кремль займає максималістичний курс. Замість вторгнення на схід України, він почав повномасштабну атаку проти всієї країни і спробував окупувати Київ. На додачу до застосування танків, ракет і важкої артилерії Путін постійно погрожував, що завдасть ядерний удар. Він, вочевидь, готовий принести десятки тисяч чоловіків в жертву війні. Водночас в самій Росії уряд придушив російські ЗМІ і невдоволених, а також почав ставити російську економіку на воєнні рейки.
Втім, багато цих кроків були менш тяжкими на практиці, ніж в теорії. В Україні, попри дедалі частіші удари по цивільним районам, Росія утрималася від використання свого ядерного арсеналу.
«Хоч Путін і зміцнив свою хватку на горлі російського суспільства за рік після початку вторгнення, багато його найбільш серйозних кроків не були втілені повною мірою. Знову і знову Кремль зупинявся за крок від повної мілітаризації і мобілізації. Це стосується як економіки, так і суспільства загалом», - вважають автори.
Вони вважають, що такий частковий підхід до тотальної війни - це не випадковість і не результат провалу у виконанні. Натомість Росія дотримується умисної стратегії, націленої як проти Заходу, так і проти російського населення.
«Займаючи максималістичну позицію у війні, Кремль може натякати Заходу, що він готовий зробити все необхідне заради перемоги в Україні, не обов’язково виконуючи ці погрози. Тим часом вдома російський уряд може переконати простих росіян, що у нього ще є можливості ще більше закрутити гайки. Але він цього не робить, щоб не відштовхнути від себе населення. В обох випадках, стратегія дає Путіну відкритий шлях до подальшої ескалації, позбавляючи його при цьому негайних втрат», - пояснюють Солдатов і Бороган.
Простір для ескалації
Впродовж минулого року, який став найважчим для Путіна за більш ніж два десятиліття його правління, російський автократ йшов на ескалацію на багатьох фронтах вдома і на полі бою. Однак, він так і не відправив Росію на тотальну війну проти сусідньої країни. Чому?
З самого початку концепція тотальної війни, вочевидь, була в думках Путіна. В квітні 2022 року він сказав Держдумі, що «всі парламентські партії, попри змагання між собою, неминуче дійдуть до спільної позиції, коли йдеться про базові національні інтереси, вирішення проблем оборони і безпеки нашої батьківщини». Так він дав зрозуміти, що будь-які дебати про війну толеруватися не будуть.
Потім, в червні, Путін сказав лідерам російських політичних партій, що війну в Україні нібито розв’язав «колективний Захід», натякаючи, що російська агресія проти сусідньої країни - це частина «давньої екзистенційної битви Росії з Заходом». А своє новорічне звернення Путін записав на тлі солдатів.
«Але, судячи з дій Росії, вона намагалася вести не тотальну війну, а щось інше. Впродовж 2022 року Кремль демонстрував, що у нього є більш жорсткі варіанти і він завжди здатен на більше. Але він також показав, що поки що він задовольняється тим, що зайшов так далеко, на скільки зайшов. Суть в тому, що окресливши ці екстремальні варіанти, до яких належить націоналізація промисловості, мобілізація економіки, систематичні репресії чи навіть застосування тактичної ядерної зброї, Кремль виділив простір для ескалації. Він фактично вже оголосив, що ще може зробити на полі бою або в проведенні репресій вдома», - вважають автори.
Такий підхід служить кільком цілям Путіна. Головним чином, він може бути націлений на західні уряди, які глибоко занепокоєні можливістю неконтрольованої ескалації. Кремль з усіх сил намагається показати їм, що у Росії є багато варіантів дій, а отже він контролює ситуацію, на відміну від Києва, який нібито «у відчаї і схильний до ескалації». В самій РФ підхід Москви служить іншій меті - продемонструвати здатність калібрувати реакцію на західні санкції і військові невдачі. І що Кремль не зайде так далеко до тих пір, коли це буде необхідно.
Гірше попереду
Путінський підхід в півсили, на думку авторів, приніс йому певні успіхи. Наприклад, впродовж 2022 року російська економіка не постраждала від надмірної мілітаризації чи урядового контролю. Навпаки, її скорочення виявилося меншим, ніж прогнозували західні аналітики. Також стратегія допомогла Путіну зберегти баланс, який дозволив йому зміцнити своє правління, але не відштовхнути від себе економічно активний середній клас в російських містах. У свою чергу, багато простих росіян з радістю ігнорували війну, як тільки могли. І Кремль вдало зіграв на цьому відчутті. Він дозволив багатьом росіянам вдавати, що війна їх не стосується.
Також стратегія була націлена на тих, хто втік з Росії, Багатьом чоловікам, які поїхали з країни, щоб уникнути мобілізації, послали сигнал, що їх ніхто не покарає, якщо вони повернуться. Першого лютого, наприклад, Генпрокурор РФ Ігор Краснов відзвітував Путіну, що 9 тисяч «незаконно мобілізованих громадян» вже повернулися додому. Йшлося, зокрема, про IT-спеціалістів і працівників банківського сектору. Російська влада також шукає способи заманити назад ІТ-фахівців назад в Росію, тому що вони потрібні, щоб підтримувати війну. Уряд пообіцяв таким працівникам, що зробить для них виключення під час мобілізації, а також дасть безкоштовний квиток додому.
«Путін дуже добре знає своїх людей. Деякі росіяни, які відчайдушно вірять, що є спосіб повернутися до довоєнної реальності, повертаються в Росію завдяки цій стратегії», - йдеться в статті.
У деяких критично важливих сферах поступовий підхід Путіна виявився не таким вдалим. Наприклад, через місяці після початку війни багато незалежних журналістів, розслідувачів і блогерів, які втекли з Росії, запустили свої канали на YouTube, скориставшись тим, що цей ресурс цензура не зачепила. Тепер десятки політичних шоу, інтерв’ю і відео без цензури дають росіянам можливість дізнатися правду про війну. За минулий рік у багатьох людей в Росії з’явилася звичка отримувати новини з YouTube. І це стосується росіян всіх вікових категорій. Власне, про російську бійню в Бучі і принизливу поразку російських військ в Херсоні вони дізналися з YouTube і Telegram. Втім, все це поки не сильно вплинуло на російську громадську думку. Тому що багато людей обирають вірити державній пропаганді.
«Разом з тим, в перший рік війни путінська стратегія часткової ескалації здебільшого добре йому послужила. Вона дозволила йому зберегти політичну стабільність через поєднання залякування і байдужості. На міжнародній арені і вдома вона допомогла йому підготувати Росію до дуже довгої війни, при цьому не йдучи на жертви, які могли б змусити населення повстати. Але перш за все, стратегія дала йому гнучкість. Більш радикальні варіанти включно з економічною націоналізацією і повною мобілізацією, досі на столі. І бюрократія готова втілити ці сценарії. Питання в тому, як довго цю «не зовсім тотальну війну» можна буде підтримувати», - йдеться в статті.
Автори зауважують, що чим довше триває війна, тим більше Путіну доведеться йти на більш жорсткі заходи, якими він погрожував. І в якийсь момент у нього закінчиться простір для маневрування.