Що сильніше морозить європейських дипломатів у Вашингтоні — холодна зимова погода чи крижаний подих трампівської зневаги до нібито трансатлантичних союзників Америки?
Важко сказати, пише оглядач Politico Джеймі Деттмер.
Від нової Стратегії національної безпеки США, яку колишній головний дипломат Європейського Союзу Жозеп Боррель охарактеризував як «декларацію політичної війни», до презирства президента Дональда Трампа, висловленого в ексклюзивному інтерв’ю POLITICO, — це точно не сезон святкового настрою для європейських посланців.
Після відвідин кількох різдвяних прийомів у європейських посольствах цього тижня стало очевидно: настрій там доволі похмурий. Здавалося, ніби європейські мешканці Вувіля з жахом спостерігають, як Грінч викрадає Різдво.
«Західний альянс закінчився. Відносини вже ніколи не будуть такими, як раніше», — сказав Politico Magazine дипломат із середньої за розміром європейської країни. Він вирішив, що обачність — краща частина доблесті, і попросив про анонімність, аби уникнути міжнародного скандалу, особливо після того, як його політичний радник втрутився з уточненням: «Це не під запис».
Так само поводилися й інші європейські дипломати, які тіснилися одне до одного, перекушували канапками й топили свої тривоги на світських вечірках уздовж знаменитого посольського кварталу Вашингтона. Навіщо говорити публічно про турбулентність, яку Трамп приніс у трансатлантичні відносини? Навіщо накликати на себе нові проблеми?
Така стриманість цілком зрозуміла, зважаючи на те, що адміністрація Трампа не церемониться з дипломатами, які дозволяють собі зайве. Минулого місяця бельгійський військовий аташе — до того ж бригадний генерал — був змушений піти у відставку після того, як глава Пентагону Піт Гегсет образився на його слова про те, що адміністрація Трампа «характеризується хаосом і непередбачуваністю».
І все ж, попри небажання говорити відкрито, на різдвяних прийомах, які я відвідав, панує майже загальна згода з тим, що Боррель, можливо, має рацію, закликаючи європейських лідерів усвідомити: Трамп сприймає континент як супротивника, і настав час припинити «ховатися за фатальною й самозаспокійливою мовчанкою». Але почніть ви першими, пане посол.
Психолог, імовірно, діагностував би те, що переживають європейські посланці в Америці, як психосоціальну дезорієнтацію — стан розгубленості щодо власної ідентичності або майбутнього, спричинений різким розривом адміністрації з порядком, сформованим після 1945 року Гаррі Труменом і плеканим кожним наступним президентом США — аж до Дональда Трампа.
Існує кілька стадій переходу, якщо людина хоче впоратися з дезорієнтацією. Перший — визнати втрату звичного. Тим, хто переживає потрясіння, радять зосередитися на малому й керованому, щоб мати точку опори, наприклад — організувати різдвяний прийом, а згодом поступово переходити від спротиву змінам до адаптації. Одужання в часи глибоких трансформацій потребує готовності прийняти невизначеність.
Я не професійний психолог, але коли Трамп перевертає світ догори дриґом, неважко помітити, що більшість зазвичай незворушних дипломатів і аташе все ще перебувають на ранніх стадіях цього переходу.
«За два роки, коли з’явиться новий президент, усе повернеться до норми», — впевнено сказав мені заступник голови місії з однієї південно-східної європейської країни.
Інший пошепки зауважив, що Трамп у чомусь має рацію, коли називає Європу занепалою, мовляв, він певною мірою повторює критику ЄС з боку Маріо Драгі, колишнього президента Європейського центрального банку, який також застерігав, що Союз ризикує стати неактуальним і скотитися до занепаду, якщо радикально не реформується. «Зробіть щось» — таким було гасло Драгі. Але Драгі діє в інтересах Європи. А Трамп?
«Напевно, ні», — визнав дипломат, — «але, можливо, він робить нам послугу, змушуючи нас ставати сильнішими, більш спроможними союзниками».
Але чи справді Трамп хоче бачити Європу сильнішою? Адже він заявляє, що ЄС створили, щоб обдурити Америку. «Хм, мабуть, ні», — замислився він.
Ця розмова відбулася лише за кілька хвилин після того, як літній, представник старої школи, колишній республіканський конгресмен Роберт Піттенджер із Північної Кароліни виголосив коротку промову, цілком у дусі епохи Рейгана, прославляючи свободу. Здавалося, він не читав нову Стратегію національної безпеки Трампа, у якій чітко сказано, що зовнішня політика США надалі не має бути ціннісною й «ґрунтуватися на традиційній політичній ідеології», а має керуватися тим, «що працює для Америки».
А «працює» — це не свобода й не просування демократії, а зближення з автократами й утримання від критики авторитаризму країн, які колись часто називали «віссю автократії» — Китаю, Росії, Ірану чи Північної Кореї.
І відмова від будь-яких старомодних інтервенціоністських ідей щодо заохочення країн до «демократичних чи інших соціальних змін, які істотно відрізняються від їхніх традицій і історії». (Тільки не питайте, чому такий підхід не поширюється на Венесуелу Ніколаса Мадуро.)
Інші представники європейського дипломатичного корпусу, жуючи вишукані мініатюрні закуски на сезонних зібраннях, усе ще, схоже, плекають надію, що Трамп і його команда насправді не мають на увазі всього того, що послідовно говорять від моменту приходу до влади.
Коротко кажучи, що їх ще можна стримати, пом’якшити.
Така сама надія жила й у декого після нищівної промови віцепрезидента Джей Ді Венса на Мюнхенській конференції з безпеки раніше цього року, яка викликала чутні зойки в залі. У тій промові Венс пропагував неліберальну ідеологію MAGA й застеріг європейців: або вони приймуть націонал-популістський світогляд Трампа, або ризикують бути визнаними негідними гарантій безпеки й дружби.
Втім, не всі дипломати у Вашингтоні дезорієнтовані. Або ж вони вже спритно адаптувалися. Візьмімо, наприклад, бадьорих німців: вони не лише витримують холодні вітри, а й ідуть їм назустріч. Різдвяний прийом у стилі німецького ярмарку в їхньому посольстві відбувався просто неба, а гостей зігрівали глінтвейном і паруючими братвурстами.
«Було б нечесно проводити його в приміщенні», — сказав тремтячим від холоду гостям посол Німеччини Єнс Гансфельд.
Його військовий аташе був не менш рішучим щодо війни Росії проти України. «Ми зробимо все, щоб Україна продовжувала боротьбу», — заявив мені генерал Гуннар Брюґнер.
Трамп також прихильно ставиться до багатого на газ Катару, і катарці цього тижня влаштували грандіозний прийом у величній будівлі Національного музею. Їм вдалося заповнити простору залу законодавцями, високопосадовцями адміністрації Трампа та столичним істеблішментом.
І жодних дрібних канапок.
Їжі було вдосталь — справжньої катарської… і алкоголю. І панував гарний настрій, без жодної похмурості. «Ми щасливі», — сяяв катарський дипломат.