Обвалив рейтинги, довіру до його діяльності, ділову репутацію, престиж та оцінки в очах "мешканців регіону і країни, викладачів, студентів та імовірних абітурієнтів, ділових партнерів, МОН України тощо".
Моя "вина" оцінена в понад 150 тисяч. Із них 37 тис. 800 гривень становить гонорар адвоката, послуги якого я повинен компенсувати ПНТУ. Але насправді це історія не лише про ПНТУ.
Про те, що освіта - це стратегічний потенціал держави, говорять усі. Однак ні для кого не секрет, що якість освіти, прозорість системи і кожного вишу, справжні зміни на краще, а не їх імітація все ще залишаються проблемою.
Причина судової тяжби ПНТУ проти мене - публікація в регіональному інтернет-виданні. Стаття критикувала практику публічних закупівель державного вишу, вказувала на факти нецільового, на думку автора, використання бюджетних коштів. З-поміж іншого, я писав про придбання ПНТУ комплекту дорогих зимових шин і литих дисків, які ідеально пасують до автомобіля преміум-класу Mercedes-Benz ML 500, оформленого на матір ректора.
Окремо зупинився на запланованому вояжі Володимира Онищенка та проректорки Світлани Сівіцької до Великої Британії. Для участі у "спеціальній 3-денній експертній сесії Оксфордського Академічного Союзу". За що треба було заплатити понад 103 тисячі гривень.
Влітку 2017 року організатор цього та інших "форумів" опинився в центрі міжнародного скандалу. Газета The Times дослідила, як харківський підприємець тривалий час продає, і недешево, фальшиві нагороди та відзнаки, використовуючи репутацію Оксфордського університету.
ПП "Східно-Українська Академія бізнесу" прикриває свою діяльність й іншими гучними назвами - "Європейська Бізнес Асамблея", "Міжнародний клуб лідерів" тощо.
Фактично, я застерігав керівників ПНТУ від необачного кроку. Не дослухалися. Злітали до туманного Альбіону за "сертифікатами міжнародного зразка". Потім подали позов "про встановлення факту недостовірності інформації, її спростування, стягнення моральної шкоди".
У першій інстанції я виграв. Суд навіть постановив стягнути з вишу на мою користь понесені витрати. Техуніверситет подав апеляційну скаргу.
У позові ПНТУ доводив, що його керманичі з "Оксфордським Академічним Союзом" мали справу попутно, а головною метою поїздки був розвиток взаємодії з відомим Гринвіцьким університетом.
До позову додано документи. Серед них - запрошення. Зовні все виглядає пристойно й солідно. На перший погляд. Дивними видалися "дрібниці". Наприклад, минулий час у тексті пропозиції:
"Нам було дуже приємно прийняти Вас […] 20 лютого 2018 року.
Ми сподіваємося, що організована нами зустріч […] виявилася дуже корисною".
Сумнівною здалася й екстреність запрошення.
Влітку 2013-го віце-канцлер Університету Гринвіча й ректор ПНТУ уклали меморандум про взаєморозуміння. У наступні п'ять років практичних кроків на розвиток домовленостей не здійснювалося. Аж раптом 12 лютого, саме в день виходу у світ моєї статті, ПНТУ отримав звабний негайний заклик - за 8 днів бути в Лондоні.
Насправді переговорна процедура закупівлі послуг з участі в "сесії" відбулася ще 9 січня. 23 числа того ж місяця між ПНТУ та ПП "Східно-Українська Академія бізнесу" було укладено договір, оприлюднений на платформі ProZorro. Накази про відрядження до Великої Британії ректора та проректорки побачили світ 6 і 7 лютого.
Отже, "запрошення" на "ділову зустріч" ніяк не могло вплинути на раніше прийняте рішення збагатитися специфічним досвідом "Оксфордського Академічного Союзу".
Крім того, з тексту позову випливало, що при Гринвіцькому університеті діє "Старий Королівський воєнно-морський коледж". І саме до нього запрошено "еліту" полтавської вищої освіти.
Стверджуючи таке, автори позову засвідчили своє феноменальне невігластво. Комплекс історичних будівель, у яких розміщуються нині Національний військово-морський музей Великої Британії та головний кампус Університету Гринвіча, сприйняли за структурний підрозділ останнього. У частині адреси побачили назву установи. Слово "naval" переклали як "воєнно-морський", а не як "військово-морський".
Керівництво ПНТУ невтомно підкреслює і свій власний високий рівень володіння англійською мовою, підкріплений респектабельними сертифікатами, і якість навчання, - зокрема в університеті готують фахівців-філологів з технічного перекладу. Виш регулярно стає учасником міжнародних проектів, таких як "Англійська мова для університетів" (English for Universities), "Лідерство в університетах" (Leadership for universities), "Розвиток лідерського потенціалу університетів України" (Ukraine Higher Education Leadership Development). У 2016 році ПНТУ здобув "Гран-прі "Лідер міжнародної діяльності".
Попри це, ні ректор, ні проректор вишу під час візиту до "Оксфорду" не змогли обійтися без перекладача й оплатили "Східно-Українській Академії бізнесу" надання такої послуги кожному з них на три доби.
На жаль, не тільки англійською, а й українською мовою творці позову володіють посередньо. Кількість орфографічних та пунктуаційних помилок у документі вражає.
Дійшло до похибок у написанні назв: ГринвИч і ГрІнвіч та ВеликобрІтанія. Те саме - й на сайті ПНТУ.
Зацікавившись історією запрошення керівників полтавського вишу до Гринвіцького університету, я звернувся до останнього із запитом (згідно з Актом про свободу інформації, що діє у Сполученому Королівстві з 2000 року). Відповідь приголомшила.
Як з'ясувалося, практично зразу після проведення переговорів стосовно послуг харківського ПП проректорка Сівіцька надіслала до Гринвіча повідомлення, що 20 лютого делегація ПНТУ відвідає Лондон і хотіла б зустрітися з персоналом бізнес-школи, котра діє при університеті. Одне слово, напросилися. Зрозуміло, що полтавцям не відмовили.
Головне ж інше: лист від британських колег, який ПНТУ видає за запрошення, виявився сфальшованим.
В офіційно поданому до суду документі підмінено дату. 27 лютого виправлене на 12 лютого, - звідси й минулий час у "запрошенні".
На цьому моменті наголошу: керівництво вишу, що перебуває у державній власності і має статус національного, підробило доказ для суду.
Кримінальний кодекс України передбачає для таких дій статтю 384 (введення в оману суду).
Тільки цим маніпуляції недобросовісних очільників техуніверситету не обмежилися.
На сайті ПНТУ розміщено повідомлення про візит і вивчення досвіду "провідного університету світу University of Oxford". Хоча вручення сертифікатів відбулось у холі якогось готелю. А безпосередньо організацією візиту займалася "Європейська Бізнес Асамблея", абревіатура англійською: EBA.
Якщо керівництву ПНТУ не вистачило моїх застережень та посилання на The Times, воно цілком могло "нагуглити" потрібну інформацію самостійно. Пересвідчитись, зокрема, за англомовною Wikipedia, що University of Oxford і Oxford Academic Union (укупі з EBA) - дві великі різниці.
Ці утворення, фактично, торгують "vanity awards", що перекладається як "нагороди марнославства", і вручають "meaningless accolades to egotistical officials, especially those from countries notorious for corruption" (безглузді нагороди самозакоханим посадовцям, особливо з країн, відомих через корупцію). Невипадково діяльністю міжнародних шахраїв зацікавився OCCRP (Проект із розслідування організованої злочинності та корупції).
Легко дізнатися, що і "Сократівський Альманах" (Socrates Almanac), в електронному випуску якого учасникам "сесії" була обіцяна публікація наукової статті, є псевдонауковим виданням.
Проте від глянцевого "намиста для тубільців" ректор Онищенко та проректорка Сівіцька теж відмовитися не змогли. Обсяг випуску альманаху з їхніми статтями разом із обкладинкою та рекламними вставками становив аж 27 сторінок і налічував цілих п'ять куценьких "наукових" публікацій.
Крім невибагливих полтавців, на закордонні "праці" англійською мовою спокусилися ще дві авторки з Москви (обидві представляють "потужний" освітній центр - Інститут додаткової освіти працівників соціальної сфери, що діє при Департаменті праці та соціального захисту населення), а також науковиця з Челябінська.
Зрештою, вже під час перебування в University of Oxford керманичі ПНТУ могли переконатися, що їх "розводять". Але протестувати не стали. Навпаки, повернувшись додому, продовжили переконувати всіх у черговому "злеті" вишу.
Лютневий візит мав продовження.
Наприкінці жовтня у Гринвіцькому університеті побувала представницька делегація ПНТУ - 14 осіб, включно з ректором і проректоркою.
Інформаційний простір заполонили переможні реляції. Наприклад, на сайті ПНТУ читаємо: "25 жовтня у Лондоні (Великобританія) проведено спільну Українсько-Британську Міжнародну науково-практичну конференцію "Technology, Engineering and Science - 2018", організаторами якої виступили Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка та Університет Гринвічу. В межах конференції на базі факультету інженерії та науки Університету Гринвічу відбувся спільний міжнародний науковий круглий стіл".
Поцікавився у Гринвіцькому університеті, - про спільну міжнародну конференцію там не чули.
"Круглий стіл" звівся до обміну думок між співробітниками ПНТУ і факультету інженерії та науки. Відбулася зустріч у кампусі Medway, за 35 миль від Лондона, на території графства Кент. Університет Гринвіча представляли директор зі співробітництва, віце-канцлер зазначеного факультету, викладач хімічної інженерії та два старших викладачі - з будівництва і з будівельної інженерії. Інших учасників із Великої Британії не було.
Своєрідними є досягнення ПНТУ й на східному "векторі" міжнародного співробітництва.
27 тисяч гривень полтавський техуніверситет виклав нещодавно за можливість ушанувати Російську Федерацію в Китаї. Офіційне гасло освітньої виставки China Education Expo писалося без перекладу: "Время учиться в России!". Думаю, воно було цілком зрозумілим керівникам ПНТУ, які взялися представляти українську державу, але не мають ані крихти національної гідності.
19 жовтня НАЗК винесло припис освітянській міністерці Лілії Гриневич у зв'язку з неврегулюванням конфлікту інтересів у службовій діяльності ректора ПНТУ Володимира Онищенка. Зумовила подання спільна робота ректора з дружиною, рідною сестрою та племінницею.
Як випливає з документа, керманич вишу намагався схитрувати й тут. Через юридичну фірму "Кредо" (вона ж захищає інтереси ПНТУ в суді зі мною) Онищенко хотів переконати НАЗК, нібито конфлікт урегульовано ще в 2015 році. Ось тільки МОН не виявило в себе й сліду відповідного листа.
Що маємо в "сухому залишку"?
На моє переконання, керівництво "одного з найкращих і найавторитетніших вузів України" (так ПНТУ сам себе атестує) послідовно й наполегливо намагається ошукувати "мешканців регіону і країни, викладачів, студентів та імовірних абітурієнтів, ділових партнерів, МОН України, тощо". Використовує "в темну" іноземних партнерів. Виявляє войовниче невігластво. Нераціонально використовує державні кошти. Чи достойна така поведінка володарів високих звань, наукових ступенів, усіляких премій та освітянських відзнак?
А тим часом сайт ПНТУ рекламує "першу Українсько-Британську програму "подвійного" диплому". І запевняє: "ПолтНТУ надає можливості навчання в Лондоні!".
P.S. Про сумнівні оборудки керівництва полтавського вишу йшлося в публікації "Потаємне буття провінційного ректора" DT.UA, №27, 2018 р.).
На інформаційний запит журналіста DT.UA на адресу ректора Полтавського НТУ В. Онищенка відповіді по суті не отримано. Публікуючи статтю про "міжнародні досягнення" ПНТУ, редакція готова надати можливість його очільнику висловити свою позицію з приводу викладених фактів.