Не секрет, що проблеми розвитку української науки для більшості чиновників стоять на чільному місці з кінця. І, на жаль, у цьому їх важко звинуватити: суспільство вимагає швидкого й простого вирішення наболілих проблем, а інвестиції держави у науку та технології у кращому разі дадуть плоди аж через кілька каденцій Верховної Ради і президента. Саме тому громадське обговорення результатів першого року діяльності Національного фонду досліджень (НФДУ), що відбулося з ініціативи Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, можна тільки вітати. Ну, а завдяки відеотрансляції цього засідання кожен охочий міг узяти в ньому участь і ознайомитися з позицією всіх сторін зазначеного процесу. Тільки, як зазвичай, враження від цього обговорення залишилися двоякі…
Під час комітетських слухань голова НФДУ академік Л.Яценко розповів про здобутки Фонду за минулий рік — проведення двох конкурсів («Наука для безпеки людини і суспільства» та «Підтримка досліджень провідних і молодих вчених»), створення власної бази з 4649 експертів і підписані меморандуми про співпрацю з низкою міжнародних наукових організацій. На перший погляд — це більш ніж вражаючі результати всього за рік повноцінної роботи Фонду, але законодавчі вади, на жаль, нівелюють більшість цих досягнень. Які ж це вади?
Перша — статус НФДУ, що його розробники реформи науки у 2015 році забули нагородити титулом «бюджетної наукової організації», а саме відсутність цього слова перекреслює Фонду шлях до відкриття міжнародних конкурсів (зараз таке право має лише МОН). Тож, хоч би скільки меморандумів про міжнародну співпрацю було підписано, імплементувати їх на практиці в нинішніх умовах Фонд не може.
Друга вада — неврегульованість питання оплати праці іноземних вчених, що й пояснює їх мізерну чисельність — усього 5% від загальної кількості експертів, чого явно замало для коректного рецензування наукових проєктів. Та й, будьмо відвертими, більшість цих «іноземних» експертів напевно колишні громадяни України, які вже давно працюють за кордоном і погодилися безкоштовно виконувати цю тяжку працю (окремі з них умудрялися рецензувати більше десятка проєктів різної спрямованості!) виключно з давніх симпатій до своїх альма-матер і колишніх наукових керівників. У таких умовах питання об’єктивного рецензування робіт що вітчизняними, що іноземними експертами залишається й надалі відкритим.
Третя вада — заплутана система формування органів контролю НФДУ, в якій задіяно аж чотири консультативно-дорадчих органи (Ідентифікаційний комітет, Науковий комітет (НК), що водночас є Наглядовою радою Фонду, та Наукова рада Фонду). Вони працюють на громадських засадах і тому ні за що не відповідають. На це звернув увагу заступник міністра освіти і науки Микола Кизим у своєму виступі на слуханнях. Тому МОН запропонувало спростити принцип формування керівних органів Фонду, залишивши лише Наукову раду і Наглядову раду, куди мають увійти 50% представників Наукового комітету і 50% членів Адміністративного комітету, включно з представниками міністерств — як потенційними стейкхолдерами наукової продукції.
Ця ідея містить як плюси, так і ризики. Оскільки торік НФДУ повернув у бюджет кілька десятків мільйонів гривень, присутність профільних міністерств і відомств у Наглядовій раді Фонду потрібна вже зараз: щоб уникнути таких ситуацій у майбутньому. Адже, не маючи можливості контролювати фінансову діяльність НФДУ, Мінфін на будь-які претензії Фонду «дайте нам більше асигнувань» тут-таки відповідатиме «спершу дайте собі раду тим грошам, які ви вже маєте й не можете вчасно витратити».
З іншого боку, в наукової спільноти є побоювання, що присутність у Наглядовій раді Фонду представників міністерств ставить під загрозу її незалежність. Голова Наукового комітету Олексій Колежук наголосив, що Науковий комітет не заперечує проти переконфігурації Наглядової ради Фонду за принципом 50/50 — Науковий комітет/Адміністративний комітет, однак категорично проти того, щоб «наукову» частину Наглядової ради призначав міністр освіти і науки. І це справді слушне зауваження.
Ще одне слабке місце в організації роботи Фонду — численні проблеми під час оформлення та виконання договорів для переможців конкурсів. На цьому наголосив представник НАНУ України академік Сергій Пирожков, принагідно підтримавши законопроєкт МОН. Це, зокрема, шалені затримки з фінансуванням договорів що у 2020-му, що у 2021 роках і заборона коригувати статті видатків гранту в процесі його виконання. Адже під час написання грантової заявки фізично неможливо наперед передбачити, які саме реактиви та обладнання знадобляться виконавцям для досягнення поставлених цілей. Тому від грантової агенції потрібна гнучкіша політика в цьому питанні. Тим часом НФД вимагає навіть незначні зміни в договорі погоджувати з дирекцією Фонду, а про таку «розкіш» як перекидання коштів між різними статтями витрат узагалі можна забути. Ось, наприклад, у гранті було заплановано участь у науковій конференції за кордоном, але через коронавірусні обмеження зробити це нереально. Згідно з внутрішніми правилами НФДУ (які не зафіксовані в нормативних документах Фонду), ці кошти не можна скерувати на реактиви. Їдьте у відрядження або повертайте кошти у бюджет! Де тут логіка?
Від себе додам, що мої німецькі й австрійські партнери мають чимало грантів від DFG (Німецьке науково-дослідницьке співтовариство) та FWF (Австрійський науковий фонд), і ніде від них не вимагають ані надавати вичерпний список реактивів, які планується закупити на момент подання (!) заявки, ані до копійки звіряти реальні витрати з запланованими. Мабуть, тому, що там, на Заході, розуміють: науковий процес не можна спрогнозувати наперед, бо тоді це вже не наука, а якась бутафорія.
Відповідаючи на вищезгадані претензії грантоодержувачів, голова Наукового комітету Олексій Колежук назвав винним у всьому недолуге нове законодавство, яке замість того, щоб покращити роботу науковців, лише ускладнило її. І саме тому після затвердження заявки Науковою радою Фонду вона перетворюється на Біблію, яку неможливо змінити. Правда, тут постає запитання: а хто ж доклався до написання таких поганих законів у 2019 році? Часом не сам Науковий комітет? Хоча, докладно ознайомившись із обома постановами КМУ про надання грантової підтримки з держбюджету, ви не знайдете в них положень, що зміни в договорі караються за законом. Тільки у п.20 згадується про недопустимість нецільового використання коштів, але одна річ — коли замість хімічних реактивів купують айфон останньої моделі, а зовсім інша — коли за ці ж кошти купують інші реактиви для розв’язання задач, поставлених у ТЗ!
У своєму виступі Олексій Колежук позитивно оцінив частину новацій у законопроєкті МОН, зокрема розблокування низки напрямів грантової підтримки, розмежування повноважень виконавчого директора і голови Фонду, а також посилення ролі КМУ в роботі НФДУ. Тим часом НК категорично не погоджується з позицією МОН щодо обмеження повноважень Наглядової і Наукової рад Фонду й виступає проти звуження допустимої тематики грантів лише до пріоритетних напрямів науки та техніки. Бо в такому разі стануть неможливими так звані bottom-up конкурси, де кожен охочий може подати свою ідею, і Фонд її візьме до уваги.
Але чи може собі дозволити підтримку bottom-up конкурсів найбідніша європейська країна, яка заледве нашкребла на роботу Фонду аж 25 млн євро? Навіть європейські грантові агенції, котрі оперують бюджетами на кілька мільярдів євро, насамперед проводять оцінку досконалості (excellence) робіт, бо вони не такі багаті, аби спонсорувати нікому не потрібні теоретизування. Єдиний шлях для нашої держави, щоб вижити в шаленій конкурентній боротьбі Шостого технологічного устрою, — сфокусуватися на кількох пріоритетних напрямах науки і спробувати досягти хоч там якогось мінімального прогресу. Це — космічна галузь, біо- й нанотехнології. Їхню актуальність для суспільства наочно продемонструвала пандемія COVID-19. «Розмазування» ж грантових коштів за принципом bottom-up можливе лише в тому разі, якщо уряд і Верховна Рада збільшать науковий бюджет України разів у десять.
Здивувало твердження голови Наукового комітету, що комітет нічого не вирішує у НФДУ, — адже, згідно з чинним законодавством (п.33) , саме Науковий комітет має практично необмежені повноваження у керівництві Фондом. Зокрема НК погоджує порядок розгляду та експертизи проєктів, розподіл фінансування між секціями, а також вирішує всі кадрові питання виконавчої дирекції Фонду. Тож, реально впливаючи на всі функції Фонду, НК мусить це прямо визнати й розділити відповідальність за недоліки в роботі НФДУ, а не ховатися за поясненнями «ми нічого не вирішуємо».
Стислі виступи інших доповідачів — видатних вчених, які представляли різні галузі науки, наукової молоді, виконавців грантів НФДУ — загалом повторювали ключові меседжі, що прозвучали в доповідях М.Кизима, С.Пирожкова, О.Колежука. Абсолютна більшість промовців була одностайною: створення Фонду — ключовий елемент для подальшого розвитку вітчизняної науки, але до його роботи є вагон і маленький візочок питань, які треба неодмінно взяти до уваги. Про окремі з них уже йшлося тут, тут і тут.
Також хотілося б звернути увагу на вкрай важливу проблему, якої не порушили на громадських слуханнях: активне залучення наукової молоді у проєкти НФДУ. Не пасивна участь «подай-принеси», а повноцінні молодіжні стартапи. Для того, щоб пройти шлях від аспіранта до академіка, молодому спеціалістові треба не тільки навчитися нових методів, а й оволодіти такими базовими навичками як написання статей у міжнародні видання, підготовка заявок на індивідуальні гранти і їх самостійне (!) виконання. Адже якщо все життя сидіти в теплій ванні під мудрим керівництвом наставників, то ніколи цього не навчишся. Раніше таку можливість надавав інститут грантів президента для обдарованої молоді (під егідою Міністерства молоді та спорту) і грантів президента для підтримки досліджень молодих вчених. І якщо тепер у системі МОН є конкурси молодих вчених з бюджетом до 3 млн грн на півтора року, а в НАНУ — конкурс дослідницьких лабораторій зі співмірною сумою фінансування, то у НФДУ для стартап-грантів молоді місця не знайшлося. Натомість у Фонді молодим вченим відводиться роль розмінної монети в конкурсах досвідчених вчених, а ті наукові керівники, які, за вдалим збігом обставин, мають у команді багато молодих фахівців, тепер стали «новими поміщиками ХХІ століття» — часто отримуючи співфінансування не за свої наукові здобутки, а завдяки шантажу своїх старших партнерів по гранту: «не дам у команду молоді — не отримаєте грант, бо не заповните 50-відсоткову квоту». Даруйте, а як тоді вирощувати нове покоління вчених, якщо не давати їм жодних інструментів для саморозвитку?
І найприкріше, що, попри шалену кількість листів від молодих вчених, які надійшли на розгляд Комітету, в жодному з них не було критики чинної системи так званої «підтримки молоді», розробленої Науковим комітетом. Отже їх влаштовує нинішній статус-кво «я не хочу бути самостійним, я просто хочу робити те, що мені скажуть, отримувати зарплату й ні за що не відповідати». Ось це насправді дуже й дуже сумно.
Крім того, під час цих обговорень дуже часто звучало слово «незалежність» НФДУ, яке, в розумінні Наукового комітету, виглядало як ледь не єдина надія на порятунок усього людства. Однак слід розрізняти незалежність і волюнтаризм. Від чого незалежність? Від МОН і НАН України? Чи, може, від Наукового комітету, який фактично контролює діяльність НФДУ і наразі становить собою вузьку групу науковців, тому аж ніяк не може ототожнювати свою власну думку з позицією всієї наукової спільноти України?!
Тож дуже хотілося б, аби на найближчому засіданні Комітету Верховної Ради з питань науки, освіти та інновацій було враховано усі зауваження та рекомендації, які прозвучали під час громадського обговорення діяльності НФДУ, і щоб вони втілилися у відповідному законопроєкті, який наблизить НФДУ до «золотих стандартів» західних наукових фондів — DFG, FWF та SNSF.
А повертаючись до незалежності НФДУ, хочу зазначити, що найкращий спосіб для Фонду продемонструвати її — це прозоро провести нові конкурси у 2021 році, забезпечити їх чесне рецензування та заздалегідь (!) продумати всі нюанси фінансування проєктів-переможців у 2022 році, аби розпочати його з січня, а не з травня, як цьогоріч. Не чекаючи затвердження нового законопроєкту й не озираючись на МОН, НАН чи НК…
Замість післямови. Чесно кажучи, цю статтю дуже хотілося закінчити на позитивній ноті. Однак недавнє оголошення нового конкурсу «Наука для безпеки і сталого розвитку України» засвідчило, що Фонд таки вчиться на помилках, але — виключно на свою користь. Замість того, щоб розширити кількість рецензентів, Фонд цілеспрямовано обмежує їх кількість до трьох і вводить якісь дикі чудо-коефіцієнти для оцінки важливості (sic!) рецензій, чим остаточно переводить відбір проєктів у стовідсотково ручний режим, керувати яким буде — бінго! — Науковий комітет, згідно з нормативною базою Фонду. Такої дикості немає в жодному з перелічених вище європейських грантових агентств! Боюся, з такими керманичами ми рухаємося в напрямку, протилежному від Європи…
Більше статей Ростислава Панчука читайте за посиланням.