Нині весь цивілізований світ викреслює Росію з різних сфер колективної діяльності. А як обмежити її в міжнародній науковій співпраці? Багато університетів, ґрантових фундацій та наукових товариств уже прийняли таке рішення. Яка головна мета цих обмежень? Звузити доступ до фінансування науки? Чи до наукових міжнародних колективів? Це теж важливо, але головна мета — інша: обмежити науковий імпакт (коефіцієнт цитованості) Росії. Зробити так, щоб вплив науковців країни-окупанта на світову науку був майже нульовий.
Відверто кажучи, російські вчені, мабуть інтуїтивно, сформували таку динаміку до самовідтинання свого наукового імпакту ще до війни, адже саме Росія ще з однією країною світу вийшла в лідери з самоцитувань своїх вчених, тобто росіян росіянами: їхній показник становить 12,96, тоді як японці цитують їх на рівні 0,16; американці — 0,11, британці — 0,14 . Пару науковцям із Росії становить уже давно підсанкційна країна — Іран, світовий лідер за роллю самоцитувань у формуванні наукового імпакту країни (показник 16,3). Добра пара, що тут сказати.
Звісно, такий науковий імпакт, коли вчені певної країни самі собі щось там визнають, штучно формуючи показники й ламаючи через коліно всі усталені у світі норми й правила, неприродний. Такий собі національний науковий картель з генерації наукового імпакту.
Тимчасом не можна не зазначити, що вчені окремих країн світу, хоч і не дуже істотно, але теж сприяли приростові російського наукового імпакту. Лідерами серед зарубіжних країн тут виступають Німеччина і Франція з показником 0,23 (галузі Science та Engineering).
Водночас ми можемо привітати рішення Спілки ректорів університетів Німеччини про припинення співпраці з вченими з Росії.
Загалом, показник імпакту російської науки найнижчий серед країн-лідерів публікаційної продуктивності у світі і зазвичай не перевищує 0,2. Це майже втричі менше, ніж показник імпакту науки Ірану.
У 2018 році Росія розпочала так звану «спеціальну операцію» в науці. До 2024 року, згідно з її національним проєктом «Наука», вона мала б увійти до першої п’ятірки країн світу за кількістю наукових публікацій із пріоритетних для Росії галузей наук. У наукометричному вимірі це мало б означати зростання кількості наукових публікацій за шість років (з 2018-го по 2024-й) вдвічі. Саме так Росія зробила спробу вплинути на світову науку — не якістю, тобто імпактом, а кількістю.
Розпочали росіяни свою операцію із захоплення наукового світу, так би мовити, за здравіє, видавши за 2018 рік майже 16% приросту й ставши разом із Індією лідерами за темпами приросту публікацій у світі. Якби такими темпами рухалися й далі, то 2024 року, може, й захопили б увесь науковий світ. Але вже наступного, 2019-го, року щось притихли, зафіксувавши 12% приросту, а 2020-го взагалі здулися — лише 4%.
Цю поразку російської науки нам варто зафіксувати. Вона в них не остання. Ось так від гігантських планів росіян у науці залишився лише порожній звук.
Зі свого боку, українські вчені мають тримати стрій, демонструючи відповідну твердість щодо бану наукової співпраці з росіянами. Потрібно не повторити досвід 2014 року, коли гібридна агресія Росії вдерлася в мирне життя України. Це може видаватися дивним, але з 2014-го по 2016 рік кількість наукових публікацій у журналах Скопус за співавторства вчених з України та Росії зменшилася лише на 10%, при цьому в рамках більших міжнародних наукових колективів з участю вчених з України, Росії та інших країн світу, кількість таких публікацій навіть зросла на 4% .
Якщо брати за галузями наук, найбільше наукових статей у співпраці з російськими вченими продукувати вчені України в галузях фізики та астрономії (22% статей), матеріалознавства (17% статей) та хімії (10% статей). Впевнений, що наші вчені, які представляють зазначені галузі наук, покажуть свою принципову позицію.
Що стосується закладів Росії, з вченими яких наші науковці впродовж 2014–2016 років опублікували найбільшу кількість статей, то лідерів два — російська академія наук і Московський державний університет, на які припадає близько 10% усіх статей у співавторстві.
Цього разу наші вчені мають продемонструвати абсолютно принципову позицію, без будь-яких компромісів, і довести кількість спільних з росіянами публікацій до нуля. Ба більше, у співпраці з колегами з цивілізованих країн світу ми також маємо бути максимально безапеляційними, — жодні наукові публікації з вченими з Росії не є можливими. Беручи до уваги той факт, що саме наукові роботи, які є результатом міжнародної співпраці вчених, більше цитовані, ніж ті, які є результатом національного наукового виробництва, така принципова позиція зробить свій внесок у загальну справу обмеження міжнародного імпакту російської науки, залишивши її наодинці з її численними проблемами, а російських вчених — наодинці з їх втраченою совістю.
Більше статей Олександра Костюка читайте за посиланням.