Необхідною (хоча й недостатньою) умовою успішної наукової діяльності є фінансування досліджень. А оскільки давати гроші всім неможливо (і не треба!), у цивілізованому світі проводяться конкурси, які дають можливість найбільш активно й успішно працюючим ученим вигравати гранти на проведення досліджень. Номінально ця процедура діє і в Україні. Для цього є Державний фонд фундаментальних досліджень (ДФФД). Я брав участь у конкурсі спільних російсько-українських досліджень і хочу поділитися з читачами досвідом. Можливо, він буде корисним для інших учасників.
Ми брали участь у конкурсі "ДФФД-РФФД-2013" (Ф53)" на 2013/2014 р. Керівник російської частини проекту отримав від РФФД (Російський фонд фундаментальних досліджень) дві рецензії на спільний проект - обидві позитивні. Разом із повідомленням, що гранта нам не присуджено. Українська сторона нам узагалі нічого не надіслала.
Як керівник української частини проекту я зателефонував до ДФФД й поцікавився результатами конкурсу. Координатор конкурсу Тетяна Соколовська сказала, що гранта ми не отримали, бо набрали "набагато менше балів, ніж треба". Однак скільки саме, не повідомила.
Тоді я надіслав запит директорові Державного фонду фундаментальних досліджень Богдану Кияку, в якому попросив надіслати рецензії. Відповідь отримав від Т.Соколовської. В ній повідомлялося, що рецензій українські експерти не надсилають (?!). Головне ж полягало
в тому, що нашого проекту УЗАГАЛІ НЕ НАПРАВЛЯЛИ НА ЕКСПЕРТИЗУ, ТОБТО ЙОГО НЕ ДОПУСТИЛИ ДО УЧАСТІ В КОНКУРСІ, причому нас не сповістили про це. Хто й чому дозволив так обійтися з нашим проектом, залишилося незрозумілим.
І тільки після електронного листування з наполегливими й здивованими запитаннями, коли час конкурсу вже практично сплинув, наш проект, як повідомила Т.Соколовська, направили на експертизу. Через певний час ми довідалися про результати - 122 бали зі 125 можливих! У поєднанні з високими оцінками російської сторони це, здавалося б, давало дуже серйозний шанс, що виграємо грант в останній момент.
Та де там! Я зв'язався з координатором російської сторони Іриною Бумагіною, і вона повідомила, що жодних відомостей від української сторони про ці результати вона не отримувала, а час уже сплинув, усі папери підписано...
Ніяких листів від ДФФД (ні з вибаченням, ні навіть просто з інформацією) ми не отримали - ні про те, що наш проект не був допущений до конкурсу, ні про те, як фонд оцінює той факт, що був наперед відкинутий явно виграшний проект. Очевидно, вони вважають звичайною річчю таке поводження як з учасниками конкурсу, так і з зарубіжними експертами. Адже виходить, що російські експерти, яких напевне було обрано з-поміж висококваліфікованих фахівців, працювали даремно, оцінюючи проект, який в Україні навіть не відправили на конкурс.
Хоча ситуація говорить сама за себе, варто все-таки висловити зауваження як загального, так і часткового характеру. Загальні стосуються порівняння дій сторін. У РФ авторам надсилають рецензії експертів, в Україні - ні. У РФ усі проекти посилають на конкурс, в Україні - ні. Мені неодноразово доводилося бути експертом міжнародних проектів, щоразу треба було написати рецензію. Оцінювання без рецензії - це, очевидно, українське ноу-хау, яке дозволяє робити все що завгодно, причому безконтрольно.
У фізиці ось уже понад 20 років діє сайт електронних препринтів (arxiv.org), навіть неспеціалістові достатньо зайти на нього й відстежити роботи авторів проекту, щоб принаймні оцінити ступінь наукової активності. Однак сумніваюся, що ті, хто вирішив не посилати наш проект на конкурс, бодай чули про цей сайт, що є постійним робочим інструментом для фізиків. Але й без нього достатньо було поглянути на список публікацій у документах, представлених на конкурс.
Слід зазначити, що зі мною вже ВТРЕТЄ поспіль відбувається така історія. Першого разу Т.Соколовська відповіла по телефону, що "оцінки високі, але грошей вам не вистачило" (?!), другого - що оцінки в нас "низькі"...
За такої системи виграти грант, "просто" займаючись наукою, неможливо в принципі, незалежно від наукових результатів. У таких "конкурсах" панують повна закритість і сваволя. Завжди виявиться, що "на вас не вистачило грошей" або "у вас низькі оцінки". Нагадує гру з анекдоту: "- Назви число. -17. - А в мене 18. Ти програв..."
Українська наука перебуває в дуже важкому стані, цю більш ніж очевидну тезу обґрунтовувати немає потреби. Та все ж є кілька позицій, за якими українська наука є конкурентоспроможною, і наших вчених визнано в усьому світі. Але саме їм ДФФД не дає жодного шансу. Очевидно, хтось хоче добити нашу науку остаточно? Якщо чиновники, відповідальні за розвиток науки в нашій країні, і надалі діятимуть методами, описаними вище, в них це може вийти.