UA / RU
Підтримати ZN.ua

Освітні втрати: що робити й куди рухатись українській освіті 

Автор: Іван Юрійчук

Пандемія COVID-19, а потім і повномасштабна війна призвели до безпрецедентних змін у житті України та кожного її громадянина. Проте з-поміж усіх соціальних груп найбільше постраждали діти.

Пандемію, яка вразила Україну та світ, вдалося зупинити завдяки злагодженим діям влади й суспільства та запровадженню карантинних обмежень. Однак ці заходи також суттєво вплинули на життя дітей. Закриття шкіл і дитячих садків призвело до переходу на дистанційне навчання, що вимагало нових технологічних знань і високої мотивації учнів та їхніх батьків.

Підвищився рівень стресу та психологічного тиску на дітей через обмежений доступ до соціальних контактів і втрату звичної рутини. Чимало дітей в Україні також стали свідками агресії й невпевненості, спричинених війною. Вимушене переміщення мільйонів українців створило незрозумілу та нестабільну ситуацію в багатьох місцях.

Усі ці чинники істотно погіршили ситуацію в освіті та призвели до значних освітніх втрат (для спрощення тут і далі поняття «освітні втрати» вживається в широкому розумінні й залежно від контексту може включати такі поняття, як «навчальні втрати», «навчальні розриви», «навчальні прогалини», «втрати в результатах навчання» тощо. Тут можна більше дізнатися про згадану термінологію. — І. Ю.).

Читайте також: NASA відправило зонд до металевого астероїда Psyche

Очевидно, що ці втрати матимуть тривалі економічні та соціальні наслідки. Дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) показують, що учні 1–12 класів, які постраждали від закриття шкіл, можуть мати дохід протягом усього життя приблизно на 3% нижчий. Для країн зниження довгострокового зростання, пов’язане з такими втратами, може призвести до падіння річного ВВП у середньому на 1,5% до кінця століття. Ці економічні втрати зростатимуть, якщо школи не зможуть швидко відновити повноцінну роботу. Саме тому впродовж останніх років міжнародні організації та уряди країн спрямовують значні зусилля на вимірювання та компенсацію освітніх втрат.

Результати українських (опитування-2022, опитування-2023, тестування-2023) і міжнародних (RAPID-2022, RAPID-2023) досліджень свідчать, що основними причинами освітніх втрат є втрати в навчальному часі та перехід шкіл на дистанційне навчання. Окремим чинником, який посилився з початком війни й істотно впливає на результати навчання, є психоемоційний стан учасників освітнього процесу — учнів, їхніх батьків, учителів, керівників закладів освіти.

Очевидно, що й компенсаторні заходи з подолання освітніх втрат мають бути спрямовані на компенсацію негативного впливу згаданих чинників.

Тут можна запропонувати кілька напрямів для концентрації зусиль.

1. Повернення дітей до очного навчання

Щоб відновити якісне й ефективне навчання, учні мають повернутися до шкіл. В умовах війни це можливо тільки в тих закладах освіти, які а) розташовані на відносно безпечних територіях і б) мають належним чином облаштовані укриття. Додатковим чинником, який може пришвидшити або сповільнити процес повернення дітей до навчання в школі, є погляди та настрої учнів, їхніх батьків, учителів, керівників і засновників закладів освіти.

Відповідно для повернення дітей до очного навчання в школах потрібно схилити на свій бік усі ці групи стейкхолдерів через якісну, добре сплановану комунікаційну кампанію, спрямовану як на кожну групу зокрема, так і на суспільство загалом.

Водночас слід посилити роботу з виявлення та притягнення до відповідальності тих засновників закладів освіти, які неналежним чином виконують обов’язки з облаштування сховищ у закладах освіти. Для вирішення цього питання необхідна координація дій між Міністерством освіти і науки, Державною службою якості освіти, Державною службою з надзвичайних ситуацій і обласними військовими адміністраціями, а також системніше врахування результатів аналізу діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів з питань освіти, що здійснюється Державною службою якості освіти під час формування відповідних освітніх політик.

Читайте також: Уряд ЄС та Фонд Гейтсів об'єдналися заради повного викорінення поліомієліту: скільки на це витратять грошей

2. Підвищення ефективності навчання

Ефективність навчання можна підвищити, поєднуючи кілька рішень:

— збільшення часу навчання внаслідок незначного скорочення канікул (наприклад, улітку повноцінне навчання може тривати до кінця червня, а новий навчальний рік — розпочинатися в середині серпня). Водночас тут важливо подбати про запобігання перевтомі й вигорянню учнів і вчителів (наприклад, через гнучкіший розклад занять, заохочення до їх проведення поза межами класу та/або школи, використання нових форматів і методик навчання, застосування відповідних психологічних прийомів тощо), а також про комунікування таких змін зацікавленим сторонам;

— перерозподіл навчального часу на користь тих компетентностей (читання з розумінням, математична, цифрова, соціально-емоційна) та результатів навчання, без яких неможливий подальший успіх учнів. Водночас необхідно розробити та широко впровадити інтегровані курси, що покривають інші компетентності та результати навчання, уникаючи дублювання матеріалу. Однак для реалізації такого перерозподілу потрібні непрості рішення, які можна ухвалити тільки на політичному рівні — необхідно проранжувати компетентності та результати навчання й фактично визнати, що принаймні на певний період деякі компетентності та результати навчання важливіші за інші.

— «скорочення відстані» між учителем і тими, хто надає йому підтримку та формує освітні політики. Вчитель не має почуватися покинутим сам на сам із професійними проблемами. Потрібно забезпечити функціонування зрозумілої й дієвої системи комунікації та методичної і психоемоційної підтримки для кожного вчителя. В цьому процесі має істотно посилитися роль центрів професійного розвитку педагогічних працівників як своєрідних «гарячих ліній», які зі свого боку мають отримати відповідну підтримку й координацію від державних інституцій (таких як Український інститут розвитку освіти).

Читайте також: Китай почав будувати радіотелескоп із 40-метровою апертурою для дослідження далекого космосу

Водночас постачальникам послуг на ринку підвищення кваліфікації педагогічних працівників доцільно змістити фокус із триваліших програм (обсягом 30 чи більше годин) на коротші, але більш прикладні та зосереджені на конкретних темах (наприклад, використання діагностичного тестування для вимірювання навчальних втрат, діагностичне й формувальне оцінювання, базові прийоми психосоціальної підтримки учасників освітнього процесу, використання цифрових ресурсів у освітньому процесі, основи неконфліктного спілкування тощо).

— «навчання з коробки» розроблення готових рішень, «розпакувавши» які, можна отримати повний набір навчальних і методичних матеріалів, достатніх для вивчення конкретної навчальної теми/розділу та/або навчального предмету/інтегрованого курсу. Ці матеріали мають бути розроблені з урахуванням пропозицій щодо перерозподілу навчального часу, про що йшлося вище. Такий підхід відкриває кілька важливих можливостей для різних категорій учасників освітнього процесу.

По-перше, вчитель може гнучко проєктувати програму навчального предмета або інтегрованого курсу для конкретного класу, використовуючи набір таких рішень. Водночас такі матеріали можна використовувати залежно не тільки від року навчання учнів, а й від рівня їхніх знань. Тобто плануючи свою діяльність, вчитель може використовувати ті самі матеріали в роботі з учнями різних років навчання залежно від їхнього навчального прогресу.

По-друге, такі рішення дають змогу учням ефективніше організовувати самостійне навчання. Маючи такий набір матеріалів, учень може поступово опановувати навчальний матеріал у власному темпі.

По-третє, використання таких розробок може суттєво допомогти батькам, які мають бажання додатково займатися зі своїми дітьми. Наслідком цього може бути підвищення результатів навчання учнів і покращення ставлення їхніх батьків до системи освіти.

Читайте також: Розшифрування рун у Данії показало, кому з вікінгів там присвячено найбільше написів

3. Діагностика й оцінювання

Для ефективного управління педагогічним процесом учитель повинен мати чітке розуміння поточного рівня успішності кожного учня в класі. Діагностичне та формувальне оцінювання може допомогти вчителям адаптувати календарно-тематичне планування й методики навчання під потреби учнів. Водночас діагностичне оцінювання є ефективним лише тоді, коли для його проведення використовується якісний інструментарій. Очевидно, що такий інструментарій неможливо, та й не потрібно розробляти в кожній школі. В Україні є інституція, що має значний досвід у розробленні надійних стандартизованих інструментів оцінювання. Це Український центр оцінювання якості освіти, який відповідає за проведення ЗНО/НМТ, міжнародного порівняльного дослідження PISA, загальнодержавних моніторингових досліджень. Також певний досвід у цьому питанні вже має Державна служба якості освіти України. За наявності відповідних ресурсів (фінансових, організаційних, людських тощо) ці організації могли б забезпечити розроблення діагностичних інструментів на системній основі.

Станом на сьогодні єдиним діагностичним інструментом, доступним для широкого використання, є діагностичні тести, розроблені фахівцями проєкту «Супровід урядових реформ в Україні» (SURGe) спільно з Державною службою якості освіти України. Цей інструмент містить тести для первинної і вторинної діагностики з української мови, математики/алгебри/геометрії, англійської мови, фізики, хімії, біології/природознавства (інтегрований курс), історії України, географії для 5-го, 7-го та 9-го класів. Зазначені тести доступні на освітній платформі «Всеукраїнська школа онлайн».

Державна служба якості освіти розпочала проведення серії семінарів із використання діагностичного інструментарію для вчителів шкіл. Таке навчання заплановано й для персоналу центрів професійного розвитку педагогічних працівників — його організовано спільно з Українським інститутом розвитку освіти. Водночас сталості цьому процесу можна додати через включення роботи з діагностичними інструментами до навчальних програм, що їх реалізують регіональні установи підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Читайте також: ХАМАС та Хезболла почали "тісно координувати" атаки на Ізраїль

4. Психосоціальна підтримка

Діти можуть добре навчатися лише тоді, коли добре почуваються. Проте з початком пандемії COVID-19, а згодом і повномасштабної війни стан психічного здоров’я дітей надзвичайно погіршився. Дослідження свідчать про зниження відчуття безпеки, мотивації, здатності до самостійного навчання, вміння планувати свій час. Водночас зросли тривожність і невпевненість.

Схожа ситуація спостерігається й серед учителів, що посилюється певними стереотипними уявленнями про вчителя як такого собі «супермена», який може все, водночас не відчуваючи втоми й негативних емоцій.

Комплексне вирішення цих питань, вочевидь, виходить за межі сфери освіти, однак можна запропонувати кілька рішень, які позитивно вплинуть на успіхи в навчанні.

По-перше, потребує трансформації система психологічної підтримки в школах. Відповідно до чинних Типових штатних нормативів закладів загальної середньої освіти, психолог працює на повну ставку в школах, де є не менш як 300 учнів для сільської місцевості та не менш як 700 учнів для міст. Оскільки ці розрахунки було здійснено в умовах мирного часу, доцільно їх (нормативи) переглянути.

По-друге, у фокусі роботи шкільного психолога поряд із учнем має з’явитися і вчитель, а отже, по-третє, шкільним психологам потрібна відповідна підтримка та нові інструменти й методики, які дадуть змогу якісно працювати з усіма учасниками освітнього процесу, а також розв’язувати проблеми, з якими вони раніше не стикалися, — працювати з травмами війни. В цій частині варто вивчити та застосувати досвід роботи психологів із інших сфер, наприклад, із військової та сфери роботи з надзвичайними ситуаціями.

Читайте також: Аборигенам Австралії не дозволили створити комітет у парламенті – результати референдуму

5. Ресурсне забезпечення

Подолання освітніх втрат неможливе без відповідного ресурсного забезпечення. Тут можна говорити про три рівні.

1. Ресурси для вчителя. Вчителі мають бути забезпечені навчальними та методичними матеріалами, про які йшлося вище. Вони також повинні мати доступ до відповідного навчання й підвищення кваліфікації та належне технічне забезпечення.

2. Ресурси для громади. Громади повинні мати достатньо ресурсів для облаштування укриттів і технічне забезпечення закладів освіти. Особливу увагу слід приділити підведенню швидкісного Інтернету до шкіл та обладнанню робочих місць учителів необхідною технікою.

3. Ресурси для держави. Держава повинна мати достатньо ресурсів для забезпечення учнів, учителів і шкіл усім тим, про що йшлося в пунктах 1–4.

Звісно, під час війни на такі видатки бракуватиме бюджетного фінансування. Тому профільним державним органам слід сконцентрувати зусилля на розробленні комплексного плану подолання освітніх втрат і пошуку донорських коштів для його реалізації. Важливо, щоб такий план включав заходи на всіх рівнях — від учителя та школи до системного — з чітко визначеними строками й показниками виконання, а також політичними особами, які відповідають за його реалізацію. Такий підхід може значно підвищити шанси на успіх у пошуку донорів.

Читайте також: Перезавантаження культурних стереотипів. Про що співають картини

6. Зворотний зв’язок і оцінювання ефективності політик

Отримання творцями політик об’єктивного зворотного зв’язку від системи є надзвичайно важливим аспектом для оцінювання ефективності політик та їх коригування. Так можна отримати об’єктивну інформацію, аби оцінити результати вжитих заходів й ухвалити обґрунтовані рішення. Зовнішнє оцінювання процесів та ефективності політик є критичним елементом для забезпечення якісної та результативної діяльності, зокрема з подолання освітніх втрат.

У наявній архітектурі системи освіти єдиним інструментом зовнішнього оцінювання й отримання комплексного зворотного зв’язку щодо якості освітніх і управлінських процесів у школі є інституційний аудит.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про освіту», інституційний аудит — це комплексна зовнішня перевірка та оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти, які забезпечують його ефективну роботу та сталий розвиток.

Саме через цю процедуру Міністерство освіти і науки та комітет Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій мають отримувати інформацію про дієвість певних політик, процедур, інструментів.

Однак нині в Україні діє заборона на проведення перевірок, під яку, на жаль, потрапляє й інституційний аудит.

Тому управлінський цикл «Планування—Дія—Оцінювання—Вдосконалення» розірваний, оскільки оцінювання не проводиться й рішення на системному рівні, що стосуються якості освіти й освітніх процесів, ухвалюються фактично наосліп.

Тому в інтересах кожної сторони — від учнів до політичного керівництва найвищого рівня — зробити все можливе, щоб відновити проведення інституційного аудиту й у такий спосіб збалансувати систему освіти.

Цей аналіз ситуації та перелік пропозицій не є вичерпним чи остаточним, однак може слугувати певною точкою відліку для подальших дискусій.