Раджу білоруським дегустаторам, котрі забракували одне з інкерманських вин, перечитати байку Глібова "Лисиця й виноград". Можливо, упізнають у ній себе… Лисичка, не змігши дотягнутися до грона на тичці, почала ганити виноград: "Ні, - каже, - нам не йде, кислючий-прекислючий - оскома нападе!". Отак і людина: "Чого не втне чи не достане - усе погане".
Чи може країна, в якій виноград, та й то дикий, обсновує лише веранди, без історії та практики виноробства, а відтак, і без досвідчених кадрів, робити глибинні висновки щодо органолептичних тонкощів напою?
Якщо мені коньяк смердить клопами, а столове біле відгонить ацетоном, а на смак - справжнісінький оцет (бальзамічний, яблучний чи рисовий), то це не означає, що у моїх співвітчизників поголовно такі самі асоціації. А отже, мій вердикт їм до лампади. Так само чиновник з індивідуальними нюхово-смаковими рецепторами не може вирішувати за всіх, яке вино їм пити. Звісно, якщо йдеться суто про органолептику.
Відмова Білорусі від нашого вина стала таким собі контрапунктом тотального блокування РФ українських товарів. До слова, у Росії також безпричинно присікалися до інкерманських вин: не розмитнюють, залишаючи на складах тимчасового зберігання.
Та гіркий осад залишається не стільки від підступних дій чужих, скільки від рідних чиновників. Тих, від яких залежить прозорий розподіл коштів від 1,5-відсоткового збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, що втратив адресність, перетворившись на одне із джерел формування загального фонду держбюджету. Від тих, котрі, як і при входженні України до СОТ, нині стрімголов хочуть увірватися до Євросоюзу. При цьому нагло переступають через домовленості, яких вітчизняні винороби самотужки досягли протягом кількох років тривалих перемовин у рамках приєднання України до ЗВТ. А без цих преференцій місце галузі - на задвірках.
Власне, я не надто переймаюся, що п'ють і питимуть слов'янські брати із сестрами: "зубрівку", "бормотуху", "палітуру" чи склоочисник. У кожного народу - свої уподобання і культура пиття. Як кажуть, аби здоров'я було. Зичу його і працівникам акредитованого органу із сертифікації "Науково-практичний центр Національної академії наук Білорусі із продовольства", а ще - гострого нюху і незрадливого смаку. Бо саме ці чинники закрили дорогу ординарному столовому напівсолодкому білому вину "Легенда Інкермана".
За результатами досліджень йому сказали "ні!" і скасували сертифікат. Решта вин - три позиції - відповідають вимогам нормативних документів Білорусі і є дозвільними для реалізації. Для виноробів подібна рекламація - несподіванка, оскільки до цього червоніти за продукцію, та ще й за специфічними органолептичними властивостями, не доводилося.
Експорт інкерманських вин до Білорусі доволі мізерний: менше одного відсотка загального обсягу відвантажень. Зрозуміло, що такий покупець навряд чи може серйозно підірвати або зцементувати економіку заводу. Власне, від перебірливого можна просто відмахнутися, як від набридливої мухи.
Однак керівництво заводу дорожить кожним клієнтом. Тому, як добропорядний виробник, підприємство готове підтвердити всі характеристики вина висновками акредитованих незалежних лабораторій, виїхати до Білорусі і радо прийняти делегацію звідти, ознайомити з технологічним процесом і контролем за якістю.
У корпорації "Укрвинпром" переглянули всі протоколи засідання Центральної галузевої дегустаційної комісії, починаючи з 2007 р., і не знайшли жодних претензій до вин цього заводу. Більше того, вони були представлені серед найкращих зразків української виноробної продукції на презентації-дегустації у центральному офісі Міжнародної організації винограду і вина (МОВВ).
Винний десант у Парижі - перший в історії України, допоки єдиний з-поміж східноєвропейських і пострадянських виробників вина. Найголовніше: ми не осоромилися! Федеріко Кастелуччі, генеральний директор МОВВ, зробив для себе приємне відкриття: "Презентація-дегустація української виноробної продукції є свідченням позитивного процесу і визнанням якості, що відповідає європейським і світовим стандартам".
А тепер прислухаємося до оцінок далеко не останніх людей на рідних теренах. Засідання комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики, на якому мусолили питання про підвищення акцизів. Після горілки, пива, цигарок черга доходить до вина.
- Ну, що нам скажуть "шмурдячники"?
- А що їм казати? Їхнє пійло годиться хіба що для замочування шашликів!
Або ж теледіва гострословить із "вдалого" вибору покупця, котрий віддав перевагу іноземному вину, а не вітчизняному "шмурдяку". І доки я чутиму огульну критику на адресу виноробів, доти рука тягтиметься до скотчу, щоби заклеїти їм пельки.
У лінійному чи елітному ресторані замість українського коньяку вам запропонують бренді… розливу цих же заводів. Або "шипуче" замість шампанського. Хоча Закону України "Про виноград та виноградне вино", де узаконено назви "коньяк України", "шампанське України", інші, ніхто не скасовував. Натомість вам порадять пригубити грузинські, вірменські чи молдавські коньяки…
Із цими географічними назвами українські винороби морочилися довго. Спершу питання стояло руба: відмовляєтеся від географічних зазначень країн Європи у назвах вітчизняних вин і коньяків (шампанське, коньяк та інші), і шлях до Євросоюзу відкритий.
Не розмахуватиму історичними документами, не сипатиму цитатами, що свідчать про більш як 120-річну практику вживання зазначених назв в українському виноробстві. Вони давно стали традиційними, пов'язані з особливостями технології, а тому й іменуються родовими.
Проблема із вузькогалузевої переросла у загальнодержавну. Для захисту інтересів вітчизняних винарів, а також для обстоювання єдиної позиції у переговорному процесі України з ЄС 7 грудня 2010 р. Міністерство економіки, Міністерство аграрної політики і корпорація "Укрвинпром" підписали меморандум.
У ньому, зокрема, йдеться про те, що українська делегація у переговорах щодо створення Зони вільної торгівлі у рамках укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС повинна "відстоювати права українських виробників на подальше використання 6 (шести) найменувань: шампанське України, коньяк України, кагор, портвейн, мадера, херес. При цьому наполягати на подальшому використанні цих назв в Україні для маркування виноробної продукції".
Утім, ми не лише диктували свої законні умови, а й ладні були піти на поступки. Скажімо, відмовитися маркувати кальвадос, токай, марсалу, малагу, якби ЄС погодився встановити перехідний період - десять років, поки ми виведемо на ринок аналогічні напої під новими назвами. Та найбільше українські винарі побоювалися, що саме у перехідний період внутрішній ринок буде "залито" євросоюзівським імпортом, і вимагали задіяти механізми, які могли би захистити їх і споживачів від чужинської винно-коньячної повені.
Що діялося на міжурядовому рівні - таїна за сімома замками. Так само, як із засекреченими показниками при підготовці України до вступу до СОТ. Зате представники вітчизняної виноробної галузі протягом 2010–2011 рр. провели нелегкі перемовини з Європейським комітетом виробників вин, Європейською організацією алкогольних напоїв, Федерацією вина та алкогольних напоїв Франції, Міжпрофесійним комітетом виробників вин Шампані та Національним міжпрофесійним бюро Коньяку. На всіх зустрічах-консультаціях офіційним спостерігачем виступали представники бізнес-ради Україна-ЄС.
Вінцем переговорного процесу стало підписання у травні 2011 р. узгодженого протоколу представників виноробної промисловості України та Євросоюзу. У ньому зазначається: "Під час обговорення представники промисловості ЄС визнали історичну спадщину, культурні традиції української виноробної промисловості і погодилися, що на даний момент Україна може використовувати кириличні транслітерації деяких чутливих географічних зазначень ЄС (зокрема "Херес" (Херес, Jerez/Sherry/Xerez), "Порто" (Порто, Porto), "Мадера" (Мадейра, Madeira), "Кагор" (Кагор, Cahors), "Коньяк" (Коньяк, Cognac) та "Шампанське" (Шампань, Champagne) на внутрішньому ринку в межах міжнародного права…" Таке розуміння досягнуто вперше в історії відносин з європейською стороною.
У світовій практиці існує використання географічних зазначень іншими країнами. Право української сторони на використання цих назв випливає з Угоди TRIPS (стаття 24, параграфи 4 та 6) про захист прав інтелектуальної власності у рамках СОТ. Це також закріплено і в законодавстві України. За положеннями Угоди TRIPS про "дідівське право" (grandfather law), країни, що виробляли продукцію до 1994 р., мають право продовжувати виробляти її на своїй території. Тим більше Україна ніколи не експортувала до ЄС продукцію під назвою "шампанське" або "коньяк".
Принагідно зазначу, що на згадуваній презентації-дегустації української виноробної продукції у лютому 2013 р. у штаб-квартирі МОВВ ніхто не закинув нашим винарям, що вони неправомірно використовують географічні назви "коньяк України" і "шампанське України". За міжнародне взаєморозуміння можна було би спорожнити келих-другий "напою богів". Якби до рук не потрапила остання редакція проекту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та її державами-членами, в якому попередні "винні" домовленості зникли, мов корова язиком злизала.
Стаття 208 зазначеного документа Україні регламентує лише десятирічний перехідний період на використання найменувань "шампанське", "коньяк", "портвейн", "мадера", "херес" та ін. Хоча для коньяку, наприклад, залежно від "довголіття" коньячних спиртів передбачався довший термін. Невідомість і в тому, чи зможе Україна після перехідного періоду послуговуватися "іноземними" назвами бодай на власних теренах. Більше того, ми втрачаємо право виставляти на міжнародних аукціонах і виставках колекційні напої під згаданими найменуваннями.
На Міжнародній виставці у Сеулі за підсумками дегустаційного конкурсу масандрівський "Портвейн Лівадія" завоював перше місце. Посольство Португалії з цього приводу висловило ноту протесту і поставило під сумнів право України презентувати це вино, виробництво якого підприємство налагодило із 1891 р. Зауважу, що інцидент стався ще до підписання зобов'язань, що містилися у проекті угоди. За втрати преференцій Україна зазнаватиме дискримінаційних нападок з будь-чийого боку.
Що ще виторгували для галузі вітчизняні винороби і згодом втратили через бездарність та амбітність наших урядовців? До Києва приїздили європейські експерти, визначали з українськими фахівцями суму матеріальної допомоги для ребрендингу спірних найменувань продукції, розробки та впровадження нових маркетингових стратегій, підтримки законодавчо-нормативного врегулювання питань, пов'язаних із розробкою регламентів, нових стандартів, технічних умов, підвищення кваліфікації та стажування спеціалістів.
Зарубіжні гості намагалися екстраполювати європейський досвід на українські реалії. Вони керувалися усталеною практикою: країна, що вливається у євросоюзівську сім'ю, у рамках договору про зону вільної торгівлі готує окрему угоду з вина. У ній прописують усі нюанси - від виробництва аж до торгівлі. Чому ця галузь у такому фаворі? Та тому, що виноробство у ЄС щороку наповнює бюджет майже 4 млрд євро і є основним експортним потенціалом. У 22 країнах із 28 членів Євросоюзу налагоджене промислове виробництво вина.
Виходить, приїжджі європейці займалися у нас мавпячою роботою? Бо остання редакція проекту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС не містить жодного пункту із обопільних напрацювань! Постає цілком резонне запитання: хто віддав на глум виноробну галузь України? Якщо це "недогляд" урядового уповноваженого з питань європейської інтеграції Валерія П'ятницького, то подібні огріхи спостерігалися за ним і при входженні України до СОТ.
Тоді орденоносний повпред також відповідав за інтеграційні процеси з цією організацією. Україна так квапилася вступити до неї, що знехтувала багатьма тарифними нюансами. Вони гикнулися після чотирьох років членства у СОТ. Уряд визнав, що продешевив зі ставками імпортних мит і заявив про намір підвищити їх на 371 товарну позицію. 224 із них стосуються саме аграрної продукції.
Очевидно, минулі хиби не стали уроком. По суті, цього разу якийсь чиновник (чи не той же П'ятницький?) зігнорував офіційну позицію Кабміну, висловлену прем'єром: Україна погодиться на перехідний період у тому разі, якщо отримає певну компенсацію або технічну допомогу. Втрата виноробами преференцій відкриває зарубіжним конкурентам безперешкодний доступ до українського ринку. От чим пахне "самодіяльність" наших чиновників! А якщо точніше, то слід говорити про політико-економічну змову проти України.
Ми мастаки випнути груди колесом і запевняти, що повністю гармонізували законодавство, стандарти, технічні регламенти і готові увійти до Євросоюзу. Ви тільки свисніть - ми вже тута! А насправді?
Якщо, згідно з директивами ЄС, у Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Австрії, Люксембурзі, Нідерландах, Румунії, Словаччині, Словенії, Швейцарії, на Кіпрі ставки акцизного збору на тихі та ігристі вина дорівнюють нулю, то Україна в черговий раз їх піднімає. Росія і та виключила виноградні, ігристі та шампанські вина зі списку алкогольних продуктів, перемістивши їх до категорії "сільгосппродукція". А це означає, що вино перестало бути підакцизним товаром.
В Україні ж протягом 2009–2010 рр. ставки акцизного збору на тихі та ігристі вина, серед яких і шампанське, підвищували п'ять разів. Однак із зростанням надходжень до бюджету (2009 р. - 413 млн грн, 2010-й - 500 млн, 2010 р. - 620 млн грн) різко скоротилося виробництво вин цієї категорії. Якщо у 2009 р. обсяги становили 22,8 млн дал, то у 2011-му - 17 млн. Поменшало і шампанського. Спад виробництва у першому півріччі 2013-го проти відповідного періоду минулого року становив 7,3%.
Якщо ж до акцизів долучити інші діючі фіскальні механізми (ліцензія на продаж, сертифікат на експорт та ін.), то стає очевидним незавидне становище українських виноробів на тлі державної підтримки експорту продукції європейських колег. Останні полічили: якщо до 2020 р. не збільшать насадження виноградників, то програють конкуренцію третім країнам світу - Китаю, Чилі, Південно-Африканській Республіці…
А якщо одні з іншими зі своїм вином окупують Україну? То наша виноробна галузь неминуче випаде в глибокий осад.