UA / RU
Підтримати ZN.ua

Українські офшори для агрохолдингів

Складно погодитися з тим, що пільгова система в цілому себе зжила, але варто задуматися про диференціацію податкових пільг.

Автор: Олександр Гаврилюк

Система податкових пільг для АПК, що існує в Україні, безпрецедентна. Навряд чи можна нарахувати багато країн, у яких створено такі лояльні умови для розвитку сільського господарства (саме з погляду фіскальних пільг).

Логічно, що від відсутності податку на прибуток найбільше виграють ті підприємства, які заробляють великий прибуток. Суми, виплачувані великими агрохолдингами у вигляді фіксованого податку та інших зборів, мізерні порівняно з їхнім прибутком.

При цьому в найвигідніших умовах перебувають тваринництво та птахівництво, які займають набагато менші земельні площі, ніж рослинницькі підприємства, але платять сільгоспподаток виходячи з орендованих земель.

Безумовно, така система пільг робить агробізнес привабливим для інвестора. Наявна тенденція до укрупнення в галузі - консолідації, виникнення великих агрохолдингів та їхнього розростання. Укрупнюючись, агрокомпанії одержують доступ до кращих ресурсів, дешевшого фінансування, кращих управлінських кадрів.

Схеми

Як відомо, скрізь, де з'являються податкові пільги, виникають способи неправомірно ними скористатися. Нині діє чимало схем, за якими прибуток у рамках великої, вертикально інтегрованої групи компаній генерується в сільськогосподарській компанії з пільговим режимом, але при цьому зникає в переробці. По суті, ми маємо справу з галуззю, яка є офшором усередині країни.

Природно, з такими незаконними схемами потрібно боротися. Оскільки в нас дотепер немає якісного законодавства про трансфертне ціноутворення, на таких схемах країна втрачає величезні суми потенційних зборів за податком на прибуток із суміжних галузей. Нині на порядку денному новий закон про трансфертне ціноутворення, що покликаний розв'язати цю проблему в майбутньому. Але поки він почне діяти з тією ефективністю, на яку розрахований, повинен минути певний час.

Якщо повернутися до схем, то інший вид поширених хитрувань - об'єднання сільгоспвиробництва з переробкою в рамках одного підприємства, і в загальному обсязі підприємство вважається агробізнесом, який теж не платить податку на прибуток. Такий вид оптимізації цілком легальний із погляду законодавства та дозволяє досягти таких само результатів.

Кожному - по розміру

АПК представляє досить велику частину економіки України. При цьому галузь є нині джерелом зростання ВВП і валютної виручки. Для багатьох розвинених країн ситуація прямо протилежна - там це дотаційна галузь із низькою часткою у загальному обсязі ВВП, з торговельними бар'єрами для імпортної продукції. У цих країнах завдання галузі - забезпечувати зайнятість населення в сільській місцевості та продовольчу безпеку країни.

На сьогодні Україна за своєї бідності не може собі дозволити, щоб така велика галузь не давала ніяких доходів до державної скарбниці. З іншого боку, це галузь із великими перспективами зростання, і було б логічно інвестувати національні ресурси саме в цей сектор для забезпечення майбутнього зростання економіки загалом. А одним із джерел цих ресурсів і служать кошти, зекономлені внаслідок існування податкових пільг.

Однак наявну систему пільг важко назвати соціально справедливою, адже найбільшу вигоду одержують найбільші та прибуткові господарства, за якими стоять, як правило, окремі небідні особистості.

У багатьох країнах діють програми прямої фінансової допомоги сільгоспвиробникам. Разом зі скасуванням податкових пільг в Україні теж було б логічно замінити їх прямими дотаціями. Але на практиці агровиробники сумніваються в справедливості розподілу та своєчасності виплати такої фінансової допомоги. Саме тому вони ратують за те, щоб державна підтримка виявлялася у формі пільг.

Крім того, якщо гроші вже потрапили до держбюджету, то шанси, що щось залишиться на дотації, є досить невисокими. Ми щороку живемо з дефіцитом бюджету, і дотації будуть першими з видатків, які мають шанс бути недофінансованими.

Складно погодитися з тим, що пільгова система в цілому себе зжила, але варто задуматися про диференціацію податкових пільг.

Якщо метою податкових пільг є підтримка дрібних товаровиробників і фермерів, тому що вони створюють додаткові робочі місця, то для них можна встановити спеціальну знижену ставку, відштовхуючись від доходу, кількості робочих місць і розміру орендованої земельної ділянки. Така система складна з погляду адміністрування, але, якщо казати про цільову підтримку для галузі, цей варіант виглядає цілком прийнятним.

З іншого боку, запровадження звичайного податкового режиму для сільського господарства чревате переходом великої частини галузі в "тіньову" сферу, отже, виходу її з-під державного контролю та обліку.

ПДВ-перезавантаження і сільгоспподаток-модернізація

Система ПДВ, що сформувалася на сьогодні в аграрній галузі, мала певні наслідки, які виходять за рамки суто фіскальної площини.

З одного боку, агрокомпанії ПДВ не платять, але з іншого - немає відшкодування ПДВ при поставках зернової продукції на експорт. Це привело до того, що внутрішні ціни на сільськогосподарську продукцію істотно нижчі за світові. Від цього виграють споживачі, але втрачають виробники, які недоодержують потенційний доход від світової ціни.

Якщо запровадити ПДВ для сільськогосподарських виробників, то потрібно відновити нульову ставку з експорту зернових за кордон, інакше аграрії платитимуть подвійну ставку: втрачатимуть у ціні за експортними контрактами і платитимуть ПДВ як виробник. Тим часом міжнародні трейдери виступають проти запровадження нульової ставки по експорту, бо при її існуванні вони акумулюють великі суми ПДВ і зіштовхуються з затримками у відшкодуванні його від держави.

У агровиробників у структурі собівартості продукції в різних пропорціях є витрати, що містять ПДВ, і витрати, за якими він не виникає. Сприятливого балансу буде досягнуто у тому разі, якщо вхідний ПДВ у структурі витрат повністю покриється зобов'язаннями за ПДВ, який планується запровадити. З 2014 р. в Україні діятиме ставка ПДВ 17%. Відповідно, у сільгоспвиробників за деякими статтями витрат ПДВ буде 17%, а за доходами від реалізації - наприклад, 7%.

Найшвидше, за таких ставок у компаній накопичуватиметься ПДВ-актив, оскільки він не буде повністю "споживатися" виникаючими зобов'язаннями. Потрібно загалом по країні розрахувати, яка ставка буде врівноважувати вхідний ПДВ і ПДВ-зобов'язання, з іншого боку. Можливо, цей баланс досягатиметься при ставці 9–10%.

Що ж до фіксованого сільськогосподарського податку, то в принципі його можна переглянути і прив'язати до обороту компанії. Що вищий доход, то більше вона платить податків. Не можна сказати, що це справедливо, оскільки компанія, незалежно від прибутковості, повинна платити збір із продажів. Та якщо казати про оподаткування тваринництва і птахівництва, до яких принцип розрахунку відповідно до площі орендованої землі не можна застосувати, то, мабуть, таку базу податку, як оборот компанії, можна було б розглянути.

Утім, потрібно розглядати ризики того, що велика частина обороту може при цьому піти в "тінь", щоб уникнути сплати податку з обороту. Більша частина продажів м'ясної продукції в Україні проходить через погано контрольований роздріб (базари, дрібні магазини, приватні підприємці), де дуже легко організувати торгівлю через готівку, включаючи весь ланцюжок від виробника м'яса до кінцевого споживача.

Тому перш ніж здійснювати будь-які кардинальні зміни в системі оподаткування, потрібно ретельно проаналізувати їхній потенційний ефект. Крім цього, потрібно дати бізнесу час підготуватися до змін (скоригувати бюджети, інвестиційні плани, підготувати бухгалтерів). Такі зміни потрібно проваджувати з відстрочкою в кілька років, щоб не вбити остаточно інвестиційної привабливості галузі.