Попри незначну частку у загальному вантажообігу, вітчизняні порти Азовського моря зберігають важливе значення для розвитку гірничо-металургійного комплексу, сільського господарства і видобувної промисловості України.
Так, у 2017 р. вантажообіг Маріупольського порту становив 6,5 млн т, Бердянського - 2,4 млн при загальному вантажообігу торгових портів України у 132,6 млн т. Зокрема, 2017-го через Маріупольський і Бердянський порти експортовано 4,7 млн т чорних металів, або 25,8% усього експорту за цією товарною групою. Для зернових культур відповідна частка становила 4,4%, будівельних матеріалів (а саме: мінеральних ресурсів, що використовуються у будівництві) - 4,7%; через Маріупольський порт ввезено 3,9% імпортованого вугілля.
При цьому варто зазначити, що протягом 2015–2017 рр. у результаті руйнації частини виробничо-експортного потенціалу Донбасу у зв'язку з окупацією та веденням бойових дій у поєднанні з падінням світового попиту на основну продукцію, що виробляється в регіоні (чорні метали), частка Маріупольського порту у загальному вантажообігу морських торгових портів України скоротилася з 6,5 до 4,9%, а Бердянського - з 3,1 до 1,8%.
За результатами економіко-математичного аналізу, виконаного на базі Державного науково-дослідного інституту інформатизації і моделювання економіки, встановлено, що повна зупинка товарообігу через Керченську протоку призведе до скорочення ВВП України на 12,7 в.п., зокрема, за рахунок скорочення промислового виробництва на 14,3%, сільського господарства - на 0,6 і сектору послуг - на 12,7%. Річні надходження до державного бюджету скоротяться на 16,5%.
На галузевому рівні найбільших збитків зазнає чорна металургія, виробництво якої впаде на 21,9%. Виробництво будматеріалів знизиться на 8,7%, електроенергії - на 8,0, зернових - на 3,0%, надання транспортних послуг скоротиться на 6,0%.
Водночас слід зазначити, що більш реалістичним є сценарій повної або часткової переорієнтації товаропотоків на інші торгові порти України. Це не є миттєвим і простим рішенням. Але результати моделювання свідчать, що забезпечення повного переправлення вантажів з Маріупольського та Бердянського портів на обслуговування в інші торгові порти України матиме значно менший негативний ефект для вітчизняної економіки.
У разі розгортання такого сценарію очікується зниження ВВП на рівні 1,77%, промислового виробництва - на 3,1, сектору послуг - на 0,17%. Попри загальну рецесію, сектор транспортних послуг зросте на 0,75%. До цього також треба додати, що реалізація сценарію переорієнтації потребуватиме часу, організаційних і фінансових ресурсів для модернізації транспортно-логістичної інфраструктури.
Разом з цим, незалежно від подальшої долі питання щодо проходження суден через Керченську протоку, вбачаю доцільним сформувати та реалізовувати такі політики розвитку Приазов'я:
- диверсифікація структури виробництва й експорту у бік продукції з високим рівнем обробки, зовнішня торгівля якої, на відміну від сировини та напівфабрикатів, менше залежить від перевезень морським транспортом і коливань світових цін на сировину;
- активізація розробки родовищ шельфу Азовського моря та переорієнтація Маріупольського і Бердянського портів на обслуговування вуглеводнів шляхом побудови відповідних терміналів, що матиме наслідком не лише збереження роботи цих портів, а й послаблення залежності від імпорту енергоносіїв;
- державне стимулювання розвитку транспортно-логістичної інфраструктури як на регіональному, так і на державному рівнях (створення умов для державно-приватного партнерства, надання державних дотацій і субвенцій для будівництва та облаштування терміналів мультимодальних перевезень і загального розвитку торгово-промислової та транспортної інфраструктури);
- розвиток туристичного та рекреаційного потенціалу Приазов'я, що забезпечить стимулювання зайнятості місцевого населення. Слід зазначити, що туристично-рекреаційний сектор забезпечує кожне 15-те робоче місце в країнах з високим рівнем розвитку, створюючи в такий спосіб найбільше робочих місць.
Безумовно, запорукою успіху реалізації ініціатив з диверсифікації торгово-промислової моделі регіону та країни в цілому стане прийняття і реалізація на національному рівні низки стратегічно важливих рішень.
По-перше, йдеться про забезпечення на законодавчому рівні податкових та інших преференцій резидентам індустріальних парків, зокрема звільнення новостворених високотехнологічних підприємств у рамках індустріальних парків від сплати корпоративного податку, ПДВ на імпортне обладнання та узаконення можливості звільнення індустріальних парків від сплати земельного податку, що сумарно забезпечить конкурентні переваги для інвестування у переробну промисловість в Україні.
По-друге, запровадження практики безоплатного приєднання до інженерних мереж, що сприятиме усуненню надмірних інвестиційних витрат, невиправданих витрат часу, а також корупціогенних факторів при будівництві нових і модернізації існуючих об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури (лінії та мережі електропередачі, зв'язку, мережі тепло- і водопостачання та водовідведення, газопостачання та інші об'єкти газорозподільної системи, інші наземні чи підземні комунікації тощо) та об'єктів соціальної інфраструктури (дитячих садків, навчальних закладів, лікарень, амбулаторій, спортивних комплексів тощо).
По-третє, доцільно суттєво зменшити або скасувати рентну плату за користування надрами для видобутку нафти і конденсату, газу та залізної руди. Натомість запровадити податки на експорт сировини з подальшим спрямуванням отриманих коштів на фінансування заходів із впровадження нових технологій у промисловій сфері.
Крім того, необхідний запуск Експортно-кредитного агентства з метою державної підтримки й просування експорту продукції з високим рівнем обробки шляхом гарантування, страхування та здешевлення відсоткової ставки за кредитами на зовнішньоекономічну діяльність. Нагадаю, Верховна Рада ухвалила відповідний закон ще у 2016 р., ним передбачалося створення ЕКА протягом шести місяців. Проте навіть при наявності відповідних коштів у державному бюджеті (у 2018 р. бюджетом передбачено 200 млн грн на діяльність ЕКА) уряд лише імітує роботу зі створення цієї надзвичайно важливої установи.
Не зайвим буде і вдосконалення системи державних закупівель, зокрема, запровадження багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій при здійсненні державних закупівель, обов'язкового критерію локалізації (наявність місцевої складової у складі предмета державної закупівлі) та п'ятирічного планування державних закупівель. Саме у такий спосіб державні закупівлі можуть стати інструментом стимулювання розвитку промисловості та підвищення зайнятості.
Довгоочікуваним і наразі нагальним є і створення повноцінної мережі іноземних торгових представництв. Разом із запровадженням у 2013 р. інституції заступника міністра економічного розвитку і торгівлі - торгового представника України передбачалося створити мережу закордонних торгових представництв, підпорядкованих МЕРТ. Основною метою торгових представництв є лобіювання інтересів України безпосередньо у країні перебування, зокрема просування українських товарів і послуг, залучення інвестицій, сприяння спільній діяльності, попередження торгових суперечок та інші заходи в інтересах України 24/7. На превеликий жаль, навіть при наявності відповідних коштів у державному бюджеті уряд так і не створив ані мережі торгових представництв, ані структури зі спеціалізованої підготовки кадрів для роботи у торгових представництвах. При цьому в умовах ескалації в світі торгових війн, збільшення дефіциту платіжного балансу України, подальшої примітивізації структури вітчизняного експорту зволікання із кадровим рішенням щодо заступника міністра - торгового представника є небезпечним.
Ще одна вимога часу - це імплементація Угоди СОТ про спрощення процедур торгівлі. Україна однією з перших ратифікувала новітню угоду СОТ. І недарма, адже саме в Україні показники вартості та часу на здійснення експортно-імпортних операцій є чи не найвищими у світі. Так, саме через надмірну бюрократію та корупцію більшість українських підприємств відмовляються від зовнішньоекономічної діяльності. Незалежними українськими експертними об'єднаннями у співпраці з профільними міжнародними організаціями протягом 2013–2014 рр. було напрацьовано комплексний пакт документів щодо спрощення, гармонізації та автоматизації експортно-імпортних операцій. Проте на сьогодні реалізовано близько 5% необхідних заходів через бездіяльність профільних органів державної влади.
Укладення економічно обґрунтованих угод про вільну торгівлю та перегляд існуючих - це також необхідність. Так, саме економічно обґрунтованими мають бути рішення про започаткування переговорів та умови укладення угод про вільну торгівлю. Замість узагалі не економічних термінів, наприклад, таких як "Канада наш стратегічний партнер…" або "Канада далеко, нічого страшного…" чи то "місткість ринку в Китаї - страшенна; лише нагодувати й вдягнути майже півтора мільярда людей - досить нетривіальне завдання", мають використовуватися професійні підходи, методи та інструменти економічного аналізу моделювання та прогнозування. А переговори - проводитися спеціально підготовленими кадрами.
Перегляд митно-тарифної політики в інтересах вітчизняної промисловості - запровадження мінімальних ввізних мит на імпорт сировини і комплектуючих і збільшення мит на імпорт готової продукції та експорт сировини. Запровадження виваженої митно-тарифної політки у поєднанні із вищезгаданими заходами забезпечить сприятливі передумови для розвитку власної виробництва товарів і послуг для внутрішнього та зовнішнього ринків.
Насамкінець варто наголосити, що потенціал переговорного процесу щодо проходження суден Керченською протокою реалізовано не повною мірою. Разом з цим ризики та загрози мають стимулювати активні дії бізнесу і влади з індустріалізації та модернізації країни.