UA / RU
Підтримати ZN.ua

Епідемія втоми

Автор: Антон Семенов

Нині постійно взаємодію з представниками різних організацій і останнім часом багато разів чув дуже схожі скарги. Це мене стурбувало, бо скаржилися майже всі. Я почав цілеспрямовано опитувати знайомих представників українських компаній (закономірність спостерігалася саме в них), і практично всі вони підтвердили: психологічний стан керівників та офісних працівників цього року дуже погіршився.

Ось типові скарги: «Накопичуються втрати. Матеріальні засмучують, але, коли втрачаєш людей, ці дірки немає чим заповнити». «Накрила втома, ніц робити не хочу й водночас страждаю від того, що непродуктивна...»

Читайте також: Поради психолога: як розпізнати посттравматичний стресовий розлад

Більшість моїх співрозмовників зазначили, що по періодові розгубленості після початку вторгнення більшість їхніх колег і вони самі зібралися з силами й добре працювали. Але з початку нинішнього року почався сильний спад енергії, мотивації діяти, й узагалі стан став більш депресивним, що впливає і на продуктивність, і на стосунки.

«Я вже рік за кордоном. Працюю, дитина, донати та інша дистанційна підтримка. Фізична безпека, але купа соціальних, адаптаційних та професійних викликів. Відчуваю невимовну втому».

Читайте також: Пошук психолога: як отримати психологічну допомогу
Читайте також: Майже 80% українців ні до війни, ні зараз не приділяли часу спілкуванню з психологом — опитування

Хтось зазначив, що це почалося ще в січні. Хтось вважає, що в них це почалося наприкінці лютого. А хтось думає, що це стало проявлятися в останні два-три тижні. Але всі погоджуються: це вочевидь якийсь системний процес, і простим відпочинком проблеми не вирішити (дехто навіть зазначив, що й на відпочинок не має мотивації, що робота надає хоч якого сенсу й організації поточному життю).

На це явище впливає і те, як люди піклуються про себе. Наприклад, у свіжому дослідженні Центру Разумкова ZN.UA, зокрема, запитало: як змінився час, який українці виділяють на сон? І виявилося, що в 48% цей час не змінився, у 7% — збільшився, 3,3% важко відповісти. А 40,9% респондентів сказали, що час, який вони виділяють на сон, зменшився.

Щоб знайти системне вирішення проблеми, непогано було б з’ясувати, чому це відбувається.

Мої співрозмовники позначали багато причин, які вплинули на розвиток їхньої втоми. Серед них:

Виявилося також, що мало хто це визнає, але практично всі випадки цієї системної втоми пов’язані із синдромом накопиченого стресу. Тобто люди отримали дуже багато змін, багато складного, а іноді й травматичного досвіду, відчували сильні і неприємні емоції, але весь цей досвід не був достатньою мірою осмислений.

Читайте також: Поради психолога: як перестати боятися повітряних тривог

Зазвичай таке осмислення відбувається природним шляхом, з часом, у міркуваннях наодинці і в розмовах із близькими людьми. Але цього разу осмислення у багатьох було блоковане через постійні виклики, нестачу часу, через зруйновані кола спілкування і, головне, через власне рішення відкласти його до «кращих часів», на після перемоги, або просто через знецінення власних переживань на тлі переживань інших, на долю яких випали ще складніші випробування.

«Начебто фізично в нормі, та почуваєшся як черепаха: аби тільки у свій панцир, і щоб не чіпав ніхто. Непевність і страх, як то воно буде, накочує періодично хвилею. Заспокоюєш себе, згадуючи, як важко тим, хто на фронті, тим, хто втратив домівку, рідних. Та це тільки додає до страху ще й біль».

Читайте також: Під час війни багато українців почувають себе краще в Україні, ніж за кордоном – психолог
Читайте також: Психолог пояснила, чому ймовірність ПТСР у захисників України набагато нижча, ніж у російських військових

Як бачимо, є проблема масової системної втоми від війни. І якщо нічого не робити, то варто очікувати тільки подальшого погіршення ситуації. Світовий досвід показує, що зростання ефекту втоми призводить також до зростання в суспільстві агресії і розмежування.

З боку держави ситуацію може поліпшити чітка позиція з усіх питань, важливих для суспільства, але я впевнений, що головна роль у вирішенні цього питання належить суспільству та бізнесу. Людям потрібні визначеність і стосунки, чіткі й надійні домовленості та тепле і дружнє ставлення. Це можуть дати тільки суспільство і робоче середовище. Я думаю, і світовий досвід підкріплює цю думку, що державі варто зосередитися на медичній допомозі, фізичній реабілітації та фінансовій підтримці. А відповідальність за психологічну підтримку тих, хто поруч, варто взяти на себе всім нам, кожному українцю.

Читайте також: Як ВПО отримати психологічну підтримку в центрах UNFPA: куди треба звертатися

Зі свого боку, ми з командою волонтерів проєкту «Як ти, брате?» зараз готуємо навчальний курс із базової психотерапевтичної допомоги, щоб усі українці могли надавати одне одному не тільки домедичну, а також і психологічну допомогу.

А поки що, вважаю, кожному з нас, щоб геть не зірвало дах, потрібно:

  1. Визнавати свою потребу в зупинці та осмисленні, давати собі час, аби оцінити, що зараз відбувається у вашому житті, які у вас мотиви, складнощі, до чого ви адаптуєтеся в поточний момент або до чого наполегливо відмовляєтесь адаптуватися.
  2. Визнати, що в якихось питаннях ви намагаєтеся зробити більше, ніж тепер можливо. Значною мірою виснаження відбувається через те, що ми вимагаємо від себе більше, ніж можемо зробити.
  3. Визнати, який аспект реальності вам важко прийняти. Наприклад, те, що перемога може бути нескоро. Або ті складнощі, які нас очікують у найближчому майбутньому чи після перемоги. Добре поговорити про це з кимось, хто може вас психологічно підтримати і висловити співчуття.
  4. Провести інвентаризацію своєї щоденної рутини. Мабуть, якісь тимчасові рішення, якими ви намагалися підтримати себе під час важких випробувань, із часом стали частиною порядку денного. Можливо, це вже вам не допомагає, а, навпаки, щодня забирає частину ваших сил.

І найкраще, що ви можете для себе зробити, як свідчить практика, — це викроїти у розкладі час на себе, піти до друзів (навіть якщо потрібно буде їхати) і звернутися до них із дуже простим, але дуже важливим проханням: «Поговори зі мною, мені зараз це необхідно».