Цього року виповнюється 150 років від дня відходу в інший світ видатного актора XIX століття, майстра української та російської сцени Михайла Семеновича Щепкіна. Він грав у п'єсах Івана Котляревського, товаришував з Миколою Гоголем і Тарасом Шевченком… Саме про ці дві постаті в його житті - наша розповідь.
"Ходить гарбуз по городу, питається свого роду", - цими словами освячено знайомство Гоголя і Щепкіна. Було це в Москві, липневого дня 1832 р.
Цілком імовірно, що незадовго до цієї зустрічі Гоголь бачив Щепкіна на сцені під час петербурзьких гастролей і це спонукало його до знайомства.
Син Михайла Щепкіна Петро Михайлович згадував, що в їхньому домі частенько збиралося численне товариство, і тоді стіл для обіду накривали у великій залі. І от якось під час обіду до передпокою увійшов новий гість, зовсім нікому не відомий. Він зупинився у дверях зали і, оглядаючи всіх таємничим поглядом, промовив: "Ходить гарбуз по городу, питається свого роду: "Ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові?".
Виявилося, що це був Микола Гоголь, який, дізнавшись, що тут мешкає малорос Щепкін, прийшов познайомитися. Попри велику різницю у віці, їхнє знайомство переросло в теплу дружбу.
В Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України є ексклюзивні експонати, які розкривають творче життя геніального актора.
Народився Михайло Щепкін на Полтавщині, в сім'ї кріпаків, грав у кріпацькому театрі графа Волькенштейна. Викуплений з кріпаків зусиллями Івана Котляревського і майбутнього декабриста Сергія Волконського (серед експонатів - реєстровий лист внесків на викуп), він пов'язує своє життя з провінційною сценою, на ній заживає репутації талановитого комічного актора.
В музейній експозиції представлено перше видання "Ревізора" Гоголя з дарчим підписом: "Моему доброму и вечному другу Михаилу Семеновичу Щепкину", афішу вистави "Ревізор" (Городничий - Щепкін), малюнок - Щепкін у ролі Чупруна з комедії "Москаль-чарівник".
За довгі роки сценічної діяльності Щепкін знав немало акторських успіхів. Вершиною його акторської майстерності стала роль Городничого в "Ревізорі". Після цієї ролі, за спогадами Панаєва, у Щепкіна до Гоголя виникло особливе почуття. Коли він говорив про нього, обличчя його сяяло, на очах були сльози.
Прихильність до Гоголя Щепкін зберіг до останніх своїх днів. За свідченням слуги Щепкіна, до Гоголя були звернуті й останні думки актора на смертному одрі.
Остання їхня нетривала зустріч проходила в розмові про Бога. Щепкін застав Гоголя за письмом в оточенні великої кількості релігійних книжок. "Нащо це? - запитав Щепкін - Так багато написано про спасіння душі, а все це є в Євангелії". "Треба!" - відповів Гоголь.
Тоді Щепкін розповів про один випадок. Прийшов він якось до церкви. Людей у храмі було багато. Стоячи на службі, подумав, що це ж усі вони просять у Господа допомоги... "І нащо тобі, Господи, мирські біди? Ти сотворив світ, прекрасну природу, якою я насолоджуюсь і дякую Господові всією душею". На цих словах Щепкіна Гоголь швидко встав, обняв його і майже закричав: "Оставайтесь всегда при этом!".
Гоголь теж був надзвичайно прихильний до Щепкіна. Обоє вони знали і любили Україну. Часто жваво розмовляли про неї, сидячи в дальньому затишному куточку вітальні, - про звичаї, одяг малоросів і, звичайно, про кухню. Під кінець розмови згадувалися вареники, голубці, паляниці… Винам, за спогадами Щепкіна, Гоголь давав назви: "Квартальний", "Городничий" - як добрим розпорядникам, котрі в набитому шлунку всьому дадуть раду. А горілку "жженку" за те, що горить синім полум'ям, прозвав "Банкендорф". "А что, - казав він Щепкіну після смачного обіду, - не отправить ли теперь Банкендорфа?".
Дружба М.Щепкіна з іншим великим українцем - Т. Шевченком - відкриває ще одну сторінку біографії геніального митця.
Нагадаю, що навесні 1839 р. Михайло Щепкін приїхав на гастролі до Петербурга. Афіші сповіщали, що вперше на Петербурзькій сцені буде показано постановку п'єси І.Котляревського "Наталка Полтавка". В ролі виборного Макогоненка - Щепкін. Ця подія не могла не привернути увагу молодого українця, слухача художньої академії Тараса Шевченка, палкого шанувальника театру. Невідомо, чи познайомилися вони особисто в цей приїзд Щепкіна, але гра актора вразила молодого художника й поета.
У 1843 р., коли Шевченко приїхав до Москви, він зробив усе, щоб розшукати Щепкіна. При зустрічі подарував акторові "Кобзар". І відтоді Щепкін завжди включав до свого репертуару вірші Шевченка.
Ось як про це пише у своїх спогадах правнучка Щепкіна Т. Щепкіна-Куперник: "І раптом Щепкін... одержав маленьку, непоказну на вигляд книжку "Кобзар" українською мовою. Свіжість почуттів, простота, музичність наспіву, живо нагадали Щепкіну пісні милої йому України. Він один із перших угадав у Шевченкові майбутнього великого поета і почав пропагувати в літературних і професорських колах Москви вірші молодого поета, і читав їх постійно. Коли Щепкін дізнався, що Шевченко, як і він, з кріпаків, і лише якихось два-три роки тому його викупили на волю, він глибоко зрозумів той біль і тугу, що чулися в піснях поета. Він скоро став звати його "братком", і це не було пустим словом - Щепкін полюбив його як сина. Вони використовували кожну нагоду, щоб зустрітися".
У лютому 1844 р. в Москві Шевченко подарував Щепкіну вірш "Чигирине, Чигирине".
Щепкін відіграв особливу роль у формуванні театральних смаків Шевченка. Спілкування з актором та його сценічними перлинами багато дало поетові в оцінці драматургічних творів, акторської гри, праці режисера. Він часто користувався навіть термінологією цього корифея російського театру.
На засланні Шевченко
так тужив за театром, що взимку 1850 р. узяв участь в аматорській виставі за п'єсою Островського "Свои люди - сочтемся".
І ось Новопетрівське укріплення вже позаду. Туди Шевченко їхав молодим і енергійним, а звідти на рибальському човні до Астрахані поверталася стара на вигляд, виснажена людина. Він намалював два автопортрети (до і після заслання), які дають нам сумне уявлення про тяжкі обставини його життя на засланні. Останній автопортрет, де поет зображений на 43-му році життя, митець подарував Щепкіну.
1857 р. Щепкін вирушив до Нижнього Новгорода - там після заслання зупинився Шевченко. Єдиною метою поїздки була зустріч із найдорожчим другом, який називав актора в листах "єдиним другом", "великим чудотворцем".
У березні 1860 р. ІЦепкін приїхав до Петербурга. Про цей приїзд залишилися спогади К.Юнге: "Вчора у нас обідали Щепкін і Шевченко. Після обіду ми всі посідали у вітальні, й Щепкін читав нам. Він був у піднесенні і читав чудово. Він читав, як купець графа приймав, Скупого рицаря, миле оповідання мисливця, кілька віршів Шевченка, які він так хороше читає".
Це була остання зустріч двох видатних митців. 1861 р. помер Шевченко. За два роки, 11 серпня 1863-го, перестало битися серце Щепкіна. Поховали його на П'ятницькому цвинтарі серед могил близьких духом йому людей, поряд із другом і вчителем - професором Грановським, як він сам і заповідав.