Недавно виповнилося 100 років з дня народження Ореста Гижі - лікаря-стоматолога і водночас талановитого музиканта, фольклориста, рятівника й популяризатора пісенної спадщини лемків.
Він народився у мальовничому гірському селі Висова Горлицького повіту (тепер - Малопольське воєводство Республіки Польща). Але більшовицька машина "великого переселення народів" вирвала його сім'ю з рідних місць і закинула аж у Бережани.
Цей небайдужий до долі земляків чоловік зацікавився народними лемківськими піснями ще в юному віці - в 1930-1931 рр., навчаючись у Горлицький класичній гімназії. Інтерес до фольклору виник не випадково, бо виростав Орест у вчительській сім'ї. Почав збирати тексти пісень у Висовій та довколишніх селах - Бліхнарці та Лосє, водночас записував мелодії. А музика була йому теж не чужа - грав на мандоліні.
Закінчивши гімназію, Орест вирішив піти стопами брата Михайла - той уже працював лікарем сімейної медицини в рідному селі, мав фах, потрібний для життя. Та вступ до Варшавської стоматологічної академії зовсім не означав, що Орест відійшов від громадської і культурної роботи. У Варшаві став учасником українського товариства, зав'язав контакти з відомим науковцем Іваном Огієнком (згодом - митрополитом Іларіоном), послом у сеймі Степаном Скрипником (патріархом Мстиславом), дружив з їхніми дітьми. Познайомився також із письменницею Оленою Телігою. Приїжджаючи додому на канікули, Орест продовжує записувати лемківські пісні. Якось він показав свої записи Філаретові Колессі. Відомий фольклорист, який сам зібрав і систематизував чимало зразків народної творчості лемків, проаналізував не тільки мелодію кожної пісні, а й кожне слово і заохотив Ореста до подальших пошуків. Спонукав до цієї праці й Іван Огієнко.
Коли вибухнула Друга світова війна, випускник академії Орест Гижа з великими труднощами дістався рідного села й розпочав стоматологічну практику. Але поза тим йому стали в пригоді й приватні уроки диригування, отримані у Варшаві. Він засновує в селі хор, стає його музичним керівником і диригентом.
У червні 1945-го Орестову родину разом з односельцями в результаті злочинного радянсько-польського міждержавного договору про "обмін населенням" депортували в СРСР. Понад чотири місяці мешканці Висової їхали в товарних вагонах, по три-чотири сім'ї в кожному. З дітьми й немічними, в антисанітарних умовах діставалися нових місць, зокрема Бережан.
У районній поліклініці було вакантне місце лікаря-стоматолога, і Орест Гижа влаштувався на роботу. На початку 1950-х відновив збирання лемківських пісень.
"Весь вільний час, всі відпустки батько записував тексти і мелодії пісень, корегував, опрацьовував їх. Допомагала йому в цьому мати Анна. Вона проспівувала ці пісні, адже мала гарний голос, була колись учасницею хору села Висова.
Видавництво, яке готувало збірник записаних пісень, ставило високі вимоги - кожну пісню подавати в чотирьох примірниках, з коментарями. Батько листувався і консультувався з непересічними фахівцями в цій справі - музикантом і фольклористом Юрієм Костюком, філологом, фольклористом, етнографом Миколою Мушинкою (обидва зі Словаччини), етнографом Іваном Красовським зі Львова та іншими відомими людьми...", - згадує син Ореста Гижі Роман, який нині мешкає в Ужгороді.
Праця не була змарнована - 1972 р. у видавництві "Музична Україна" побачили світ "Українські народні пісні з Лемківщини", зібрані Орестом Гижею. До збірки увійшло 300 пісень: обрядові, про кохання, побутові й жартівливі, а також балади. Поза книгою опинилися колядки й пісні, записані від людей, пов'язаних з ОУН-УПА, українською еміграцією. Та хіба можна було в ті часи сподіватися на щось інше!
"Дана праця має вартість не тільки пізнавальну, вона не тільки збагачує нашу музичну фольклористику, але її значення і вага є далеко ширші і вагомі, якщо взяти під увагу, що Лемківщини як території вже немає", - писав про книжку відомий композитор і музикознавець Микола Колесса (син Філарета Колесси).
Трагічна загибель 1973 р. сина Богдана в Києві підірвала здоров'я Ореста Гижі, але не зламала його. Він іще майже 15 років працював лікарем-стоматологом, не забуваючи підтримувати культуру лемків. Помер 1990 р. у Бережанах - місті, яке стало для нього другою батьківщиною.