Перебуваючи на вершині ним самим відбудованої вертикалі влади, Віктор Янукович на нинішньому інтеграційному роздоріжжі змушений робити вибір за всю Україну (як мінімум, на найближчі кілька років). І хоча українські державу та економіку в сьогочасному, м'яко кажучи, далекому від оптимального стані складно порівнювати з билинними богатирями, мимоволі виникають асоціації з ситуацією, в якій опинився витязь на відомій картині Віктора Васнєцова. При цьому загроза втратити при виборі помилкового шляху не лише коня (контроль над ситуацією в економіці), а й голову (суверенітет) дуже навіть реальна. А от якісь чіткі гарантії матеріалізації "казкових перспектив" відсутні практично на всіх обраних напрямах. Час на "роздуми біля каменя" у міру наближення Вільнюського саміту невблаганно спливає. У результаті починає вимальовуватися загроза, що країна та її економіка можуть укотре так і не зрушити з місця. Особливо після заяви українського президента, що він вважає неправильним говорити про те, що Україна повинна вибирати між напрямами інтеграції. Втім, необхідності шукати складні рішення це зовсім не скасовує.
Як очікували деякі спостерігачі, ще одну нову казку про майбутнє благоденство в Митному союзі "головному резиденту Банкової" мав розповісти нинішній "хазяїн Кремля" під час запланованої зустрічі тет-а-тет у Мінську. З'явилися навіть припущення, якими будуть при цьому його основні обіцянки (причому в одному великому хлібосольному пакеті). У переліку називалися як великі і дешеві кредити (обсягом, ні багато ні мало, від 10 до 15 млрд дол.), так і нові значно цікавіші для України умови газового консорціуму. І, нарешті, зниження ціни на блакитне паливо (до 200 дол. "плюс" за тисячу кубометрів), і загальна ревізія газового договору, переплати за яким прем'єр-міністр Микола Азаров оцінив цього тижня в 20 млрд дол.
Однак запланована особиста зустріч президентів України і Росії начебто розладналася - мабуть, глава російської держави вирішив більше не вживатися в роль "доброго оповідача-агітатора" ( напевно, вже надто сильний внутрішній дискомфорт він при цьому відчуває). Замість цього Володимир Путін волів зіграти роль нібито стороннього спостерігача, який "не "за" і не "проти" підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС (і це після всіх страшилок, які пролунали з Москви з цього приводу), оскільки "это не наше дело" (от якби він справді так вважав!).
Щоправда, при цьому Путін не забув нагадати, що у разі підписання в рамках асоціації Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС дорогу до Митного союзу Києву буде закрито, як і, напевно, пільгову прописку для української продукції на російських ринках. Під ударом при цьому опиняється, нагадаємо, близько чверті українського експорту.
І якщо під мінськими килимами не сталося більше нічого, прихованого від очей широкої громадськості, це може означати, що "добрих казок" про переваги східного шляху української інтеграції вже не буде - хіба що модні нині "ужастики". Тим більше що й президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, виступаючи в Мінську, теж змалював далеко не веселу картину перебування в "митно-союзному раю".
Втім, і "одруження" з Європейським Союзом для українського президента, очевидно, щось на кшталт вибору "себе втратиш". Надто вже багатьма нинішніми "вільностями і привілеями" доведеться поступитися. Та й загалом для країни, зважаючи на багато постсовкових вивихів нашої ментальності, цей шлях (навіть якщо відкриється шлагбаум вибірковості українського правосуддя, який його загороджує) укрито безліччю каменів і вибоїн. Тим часом на старті цього великого шляху пацієнту (все-таки язик не повертається назвати українську економіку в нинішньому її стані богатирем) не завадило б трохи відновити форму. І відмовитися від звички жити не за своїми статками, хоча вона й була до останнього часу поширена серед більшості дійсних членів ЄС.
Найреальніші перспективи для цього могло б дати відновлення програми співробітництва з Міжнародним валютним фондом, фінансування з боку якого, нагадаємо, заморожене з весни 2011 р. Але якщо про умови потенційної Угоди про асоціацію з ЄС усе більш-менш зрозуміло і визначено, то з приводу домовленостей із Вашингтоном ситуація залишається вкрай неоднозначною. Попередня програма stand by формально завершилася в грудні 2012-го, і Київ заявляв про намір укласти нову угоду. Але її поки що так і не було досягнуто, незважаючи на озвучені ще в першому півріччі заяви від обох сторін про "зближення позицій" і "хороший прогрес" у переговорах.
Жодних офіційних повідомлень за підсумками двох останніх візитів до США українських делегацій на чолі з першим віце-прем'єром Сергієм Арбузовим не публікувалося, а інформація з різних джерел надходить украй суперечлива. За деякими даними, з боку Білого дому Києву начебто обіцяли підтримку, причому вона може мати й фінансове наповнення (і важливу роль у цьому питанні відіграють перспективи активізації співробітництва нашої країни з американськими нафтовими компаніями). Та чи означає це, що Києву мало не гарантоване відновлення траншів із боку МВФ невдовзі після підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, як багато хто на те сподівається?
Нині в Києві перебуває місія МВФ під керівництвом Ніколая Георгієва. Відповідно до раніше опублікованої офіційної заяви постійного представника МВФ в Україні Жерома Ваше, мета її перебування (з 17 по 29 жовтня) - "проведення дискусій у рамках консультацій по статті IV угоди із МВФ за 2013 рік, а також здійснення постпрограмного моніторингу". Єдине коротке уточнення пана Ваше: "Місія оцінить макроекономічну ситуацію та обговорить із представниками влади питання з економічної політики, а також плани на короткостроковий і середньостроковий періоди". Тобто про можливості відновлення програми за її підсумками - ані слова.
А коли немає мандата, виходить, і жодних оголошень про укладання нової програми до кінця нинішнього жовтня не буде. Втім, це зовсім не скасовує можливості провести консультації не лише по статті IV, а і з приводу відновлення програми, а також про умови відповідного меморандуму. Тим більше, що глава місії Ніколай Георгієв - це саме та особа, яка уповноважена вести відповідні переговори з боку МВФ. Тож інформацію про серйозність намірів української сторони все-таки виконати умови для відновлення програми, як і про пропоноване їх можливе коригування він може донести до вищого керівництва фонду.
Наскільки жорстко МВФ висуває нині свої вимоги, чи можна сподіватися на збільшення його піддатливості та якою мірою? Доволі симптоматичною у цьому контексті була заява директора Європейського департаменту фонду Рези Магадама про те, що оскільки "в України є дуже складні виклики, особливо на структурному фронті", "МВФ потрібна більша відкритість українського уряду відносно порядку денного реформ, щоб з'явився реальний шанс на нову програму".
Серед ключових структурних викликів, про які МВФ оголосив уже давно, - необхідність підвищити гнучкість валютного курсу, а також підвищити тарифи на газ для населення, головна мета якого - скорочення дефіциту державних фінансів.
Саме ці дві умови (гнучке курсоутворення і зниження дефіциту) як запорука платоспроможності власних підопічних, як відомо, найбільше турбують "кредитора кредиторів", будучи ключовими в переговорах з більшістю одержувачів його допомоги.
І якщо по першому пункту (як і по переважній більшості інших), як свідчать різні джерела, сторони справді значно зблизили позиції, то з приводу підвищення тарифів на газ для населення (а отже, забезпечення необхідного ліміту бюджетного дефіциту) зробити це поки що не виходить.
Опитані DT.UA експерти дотримуються різних поглядів щодо найближчих перспектив укладання нової угоди з МВФ.
Керівник аналітичного підрозділу групи "Інвестиційний капітал Україна" (ICU) Олександр Вальчишен сподівається на позитивні зрушення, з огляду на зростання гнучкості монетарної політики в Україні, а також, не виключено, у бюджетній сфері, де питання про тарифи для населення "може бути певним чином вирішене".
У цьому контексті керівник аналітичного департаменту Concorde Capital Олександр Паращій не виключає, що МВФ може погодитися на порівняно незначне підвищення Україною тарифів (на 20–30%), але ключовим при цьому залишається питання бездефіцитності держбюджету (точніше, держфінансів), при якому "питання тарифів могло б відпасти".
Не виключаючи, що фонд може бути гнучкішим у питанні часу та розміру підвищення тарифів, начальник відділу аналізу і досліджень "Райффайзен Банку Аваль" Дмитро Сологуб зауважує, що МВФ навряд чи піде на повну відмову від цієї вимоги, тому з приводу можливості підписання нової угоди без виконання цієї умови налаштований песимістично. При цьому він також зазначає, що, зокрема, рішення НБУ про обов'язковий продаж 50% усіх валютних надходжень із-за кордону свідчить, що влада націлена на підтримку гривні та сподівається, що адміністративні заходи, а також фінансова підтримка з інших джерел дозволять зберегти економічну стабільність і без МВФ. Водночас експерт не виключає, що уряд має намір дочекатися підписання Угоди про асоціацію й після цього очікувати поступок фонду.
Правда, керівник аналітичного департаменту ІК "Арт-капітал" Ігор Путилін зазначає, що не бачить зв'язку між політичними подіями, обслуговуванням боргів і рішенням МВФ виділяти чи не виділяти фінансування. Він наголошує, що фонд при прийнятті рішень базується винятково на виконанні Україною встановлених критеріїв і вимог.
"Навіть із урахуванням наявності політичного чинника, що, треба визнати, найчастіше має важливе значення, МВФ - це все-таки колегіальна структура, вплив на рішення якої не обмежується лише думкою ключових акціонерів", - нагадує виконавчий директор Фонду Блейзера Олег Устенко. У раді директорів цієї організації багато
країн, яким тепер доводиться дотримуватися досить строгих правил фіскальної економії. Тому очікувати відновлення програми без того, що український уряд забезпечить реальне зниження дефіциту держфінансів якщо не до 3%, то хоча б до 3,5%, пішовши при цьому на реформування НАК "Нафтогаз України" або забезпечивши необхідну економію по Пенсійному фонду, не доводиться.
Інтригу відносно відновлення або невідновлення співробітництва з МВФ підтримує й відсутність на сьогодні офіційного проекту держбюджету-2014. Ситуацію ще більше заплутує й поява в інформаційному просторі як мінімум кількох варіантів ключових прогнозів і дохідно-видаткових параметрів, що закладають у нього.
Та хай там як, прогнозні сподівання, як і фіскальні апетити залишаються надмірно високими. Так, якщо у вересні Кабмін анонсував, що при формуванні держкошторису на наступний рік орієнтується на зростання ВВП на 3% та інфляцію 8,3%, то відповідно до опублікованого в жовтні прогнозу МВФ, його очікування щодо зростання української економіки нижчі удвічі (1,5%), а по інфляції - більш як учетверо (1,9%).
Згідно ж з однією з останніх "чернеток" проекту держбюджету, що спливли в медіа-просторі, планується зростання податкових надходжень до 334 млрд грн, що ще на 11% перевищує нездійсненні плани на поточний рік. За деякими оцінками, у такому варіанті плану доходів знову закладено їх недобір у сумі від 80 до 100 млрд грн. Невже з такими "аргументами" хтось сподівається переконати МВФ у серйозності своїх намірів збалансувати державні фінанси?
Думка експертів
Ігор УМАНСЬКИЙ, екс-в.о. міністра фінансів України:
- За моїми останніми оцінками, держбюджет України у 2013 р. недоотримає в дохідній частині близько 40–45 млрд грн порівняно із запланованим обсягом. Одна з причин цього - замість очікуваної інфляції у 4,8%, що закладалася при розрахунку бюджету, маємо за підсумками минулого місяця дефляцію у 0,5% у річному вимірі (вересень 2013-го до вересня 2012-го). І це вже не кажучи про прогноз зростання ВВП на 2013 р. на 3,4%, тоді як по факту за півроку було зафіксовано падіння на рівні близько 1,3%.
Чи розуміють проблеми в уряді? Безумовно. Тому ще за результатами першого кварталу так активно просували законодавчі ініціативи, пов'язані із запровадженням казначейських вексельних зобов'язань. Тому ми й матимемо ситуацію, за якої видатки цього року фінансуватимуться за рахунок доходів у майбутніх періодах. На жаль.
Водночас запас можливостей для емісії гривневого ресурсу НБУ ще є. І за бажання протягти цей рік без якихось надто серйозних потрясінь уряд зможе. Але це означатиме, що всі проблеми, в т.ч. з достатністю валютних резервів НБУ та коштів уряду для фінансування видаткової частини бюджету, якщо не запровадити кардинальних змін у процесах бюджетного планування, знову ж таки, перекочують у наступний рік.
Причому проблеми можуть бути підсилені традиційними намірами з підвищення соціальних видатків і збільшення видаткової частини бюджету в рамках стратегії підготовки влади до президентських виборів 2015 р.
Щоб виправити ситуацію, Україні вкрай важливо прийняти ряд законів і рішень, які привели б до підвищення надходжень до бюджету. Уряд має низку внутрішніх резервів. Йдеться передусім про стимулювання процесів детінізації економіки, за які відповідає Міністерство доходів і зборів.
Потенціал має, зокрема, ініціатива Міндоходів щодо використання електронної контрольної стрічки для касових апаратів. Це справді необхідний крок, який був мрією не одного уряду. Проте це починання слід обов'язково запроваджувати в повному обсязі і для всіх суб'єктів господарювання без винятків, починаючи з таксі і закінчуючи торгівлею на ринках. Ефект для бюджету тут може бути досить значним.
Щодо ідеї зниження єдиного соціального внеску, то очікуваний ефект від активного виведення з "тіні" заробітних плат воно дасть лише за умови створення нормальних умов для роботи в частині взаємодії бізнесу з податковими органами та загального спрощення законодавства. Наразі нормативна база ставить підприємців у такі умови, що хоч би як ти намагався її дотримуватися, все одно будеш щось порушувати.
Також держбюджет має певний запас міцності в контексті оптимізації системи податкових пільг, яких в Україні справді забагато. Абсолютно не розумію, навіщо, скажімо, така пільгова підтримка металургії та хімії. Їх держава мала б підтримувати лише опосередковано - через реалізацію інфраструктурних проектів і т.ін.
Що ж до сільського господарства, то, на мою думку, спеціальний режим оподаткування тут потрібний. Інша справа, щоб він не створював можливостей для інших секторів шляхом перетоків коштів отримувати преференції щодо діяльності, не пов'язаної з виробництвом сільгосппродукції.
Наскільки мені відомо, МВФ налаштований відновити співпрацю з Україною. Але за умови виконання положень проекту технічного меморандуму. Я сумніваюся, що фонд піде на якісь принципові поступки. Більш того, в МВФ вимагатимуть провадження цих рішень до того, як питання по новій програмі stand-by для України виноситиметься на раду директорів фонду. Кабінет міністрів України мусить це враховувати й будувати відповідну тактику діалогу.
Ігор ШУМИЛО, екс-виконавчий директор з економічних питань НБУ:
- Більшість поточних макропоказників, як відомо, не відповідають прогнозам та очікуванням, закладеним у закон про держбюджет-2013. Деякі сподівання на відновлення динаміки ВВП якщо й можна пов'язувати, то з хорошим урожаєм і зростанням активності в агросекторі. Але сільське господарство - це не та галузь, що дає доходи в бюджет і соціальні фонди, через існування пільгового режиму оподаткування та високу частку так званих натуральних розрахунків.
В умовах недобору запланованих надходжень точиться постійна боротьба за дефіцитний фінансовий ресурс серед ключових розпорядників бюджетних коштів. Одна річ, коли працює налагоджений механізм автоматичного розподілу між ними доходів, що справно поступають, і зовсім інша - коли пріоритети фінансування доводиться визначати в ручному режимі. У такому разі не уникнути як різних порушень, так і перебоїв із платежами, що виникають через вплив "суб'єктивного чинника". Тим більше, що у владі є багато різних груп впливу, зацікавлених в освоєнні коштів за статтею "капітальні витрати" або "інвестиції" для одержання політичних й економічних вигід, які містять до того ж добре відомі корупційні ризики.
Та ключова проблема, що призводить до цього, вже неодноразово називалася. Це - економічні очікування, що традиційно завищуються з року в рік, і прогнози, які підганяються під постійно зростаючі бюджетні апетити. План доходів в Україні - це вже традиційно певна "необ'єктивна реальність". Щоб життя було спокійнішим, його традиційно доводять таким, що не відповідає економічним реаліям. Це змушує перебувати завжди "у тонусі" податківців, які, своєю чергою, вичавлюють усі можливі соки з легального бізнесу, замість того, щоб займатися адмініструванням податкових надходжень.
Ця практика (завищення бюджетних прогнозів і планів) є предметом постійних дискусій і з МВФ, експерти якого наполягають, що в системі держфінансів мають обов'язково існувати "буфери", або запаси міцності, на випадок розвитку негативних сценаріїв.
Намагатися ж створити такий буфер, постійно збільшуючи податкове навантаження на економіку на догоду зростаючим бюджетним запитам, - помилковий і вкрай небезпечний шлях, бо проблема недонадходжень при цьому напевно збільшиться.
Є така закономірність, як так звана фіскальна пастка. Вона показує залежність між динамікою економічної активності (зростанням або падінням номінального ВВП) і доходами держбюджету. У разі зниження темпів зростання або падіння номінального ВВП податкові надходження до держбюджету під впливом зусиль державних фіскальних органів, не готових ще сприйняти уповільнення темпів зростання/падіння доходів, якийсь час по інерції продовжують зростати, а їхня частка у ВВП, відповідно, збільшуватися. Якщо в середньому ця частка становить 22–23%, то в такий період вона може зрости до 25 і більше відсотків.
Та згодом настає розплата: стикнувшись з об'єктивною реальністю - падінням оборотів і прибутків компаній, доходи держскарбниці теж починають знижуватися. Причому це триває з певним тимчасовим лагом і після того, як економіка починає відновлюватися.
Спроби в цей період генерувати більше відрахувань до бюджету, вичавивши їх із легального бізнесу, не дають потрібного ефекту. Навпаки, лише стримують відновлення, що намітилося, бо знекровлена фінансово в період спаду економіка як живий організм не готова до серйозного збільшення фіскального навантаження й усіляко цьому опирається.