Але за 16 років влада так і не спромоглася створити необхідні умови для цивілізованого ринку сільськогосподарської землі.
Прихильники і супротивники
Однією з найбільш гострих і дискусійних проблем суспільства є нині доцільність зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, який діє вже 16 років. Більшість суспільства в принципі не заперечує доцільність його припинення, але в перспективі. Хоча є й ті, хто категорично заперечує необхідність дозволу на продаж землі. Однак в юридичних реаліях у найближчий час мораторій, очевидно, вкотре буде подовжений ще на певний період, оскільки прихильники і супротивники ніяк не можуть дійти згоди.
Вимога щодо необхідності скасування мораторію на продаж сільгоспземель часто звучить у настійних наполяганнях кредиторів та у заявах міжнародних партнерів. Зокрема, вона є важливою передумовою співпраці з МВФ, від якої в сучасних складних умовах важко відмовитися. В Угоді про асоціацію України з ЄС немає прямих зобов'язань щодо зняття цього мораторію, однак у ній ідеться про рівний рух товарів (тобто і землі).
Однак усередині країни поки що немає єдності щодо шляхів вирішення цього питання. На думку багатьох вітчизняних фахівців, мораторій не тільки є суттєвою перешкодою для іноземних інвестицій, а й стримує розвиток вітчизняного бізнесу. Аргументом прихильників зняття мораторію є також те, що це могло б вирішити і низку соціальних проблем населення, особливо в сільській місцевості. Цікаво, що представники великого бізнесу тут розділилися на два табори: одні підтримують, а інші, скоріше, проти зняття мораторію.
Водночас цілий ряд політиків, фахівців, та й просто пересічних громадян виступають категорично проти відкриття ринку землі. Нещодавно проведене опитування свідчить, що 2/3 українців наразі проти продажу землі. Передусім це стосується невеликих і середніх підприємств, у тому числі фермерів. Їх сумніви підкріплюються непоодинокими фактами негативного досвіду проведення приватизації державних підприємств. Відомо, що більшість населення за підсумками ваучерної приватизації залишилась обдуреною. Зі спільного пирога люди не отримали практично нічого. При цьому ті, хто скуповував ваучери за безцінь, сформувавши великі пакети, змогли перепродати їх за непогані гроші.
Крім того, люди голосують проти, бо розуміють, що в нинішніх умовах ні вони, ні їхні діти купити землю не зможуть. Якщо холдинги готові придбати все і зараз без залучення позичкових коштів, то у простих селян грошей на це немає. В умовах постійного знецінення національної валюти та динамічного зростання цін на найнеобхідніші товари населення втрачає навіть те, що було зарезервоване на "чорний день". Тому бідність переважної частини населення є неабиякою перешкодою становлення справедливого ринку земельних ресурсів. Отже, через зневіру та бідність дуже непросто знайти серед широких верств населення прихильників розпродажу землі. Також значна частина населення вважає неприпустимим торгувати землею в часи агресії Росії в Україні.
Що стосується тих, хто розуміється на справі більш детально, то вони стверджують, що спочатку необхідно створити певні передумови для цивілізованого ринку землі. Вони вважають, що перш за все слід затвердити нормативну базу для здійснення цього непростого процесу, а лише потім на цій базі проводити розпродаж національного багатства. Адже загальновідомо, що Україна має прекрасні родючі землі, які у поєднанні з унікальними природними умовами могли б забезпечити безбідне життя не тільки тим, хто працює в сільгоспвиробництві, а й усій країні. Ми маємо 35,9 млн га сільгоспугідь, у тому числі високоякісних чорноземів. Це більше, ніж у будь-якій країні Європи. Бездумно розбазарити цей неоціненний скарб було б злочином проти народу, який нині перебуває в дуже скрутному становищі.
Є також прошарок агропідприємців, які заперечують необхідність зняття мораторію, виходячи не з патріотичних міркувань, а із своїх власних меркантильних інтересів. Вони розбудували свій бізнес, використовуючи за відносно невелику орендну плату земельні паї, які сільське населення отримало від держави в результаті процесу роздержавлення землі відповідно до указу президента України від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".
Однак після зняття мораторію, при встановленні можливості отримувати за свою землю більші кошти, селяни, очевидно, ініціюватимуть розірвання угод про оренду, що вкрай невигідно орендарям, які непогано на цьому заробляють. Тому лобісти таких орендарів кілька разів намагалися внести законодавчі поправки з метою встановити мінімальний термін оренди 10–15 років. Коли це не вийшло зробити, вдалися до хитрощів, сховавши в Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)" поправку до Земельного кодексу України (ЗКУ) про встановлення мінімального терміну оренди у сім років, а максимального - у 50 років (ст. 93). Оскільки далеко не всі депутати в змозі прочитати закон, де об'єднуються поправки до великої кількості інших законів, то більшість просто не звернула уваги на такий нюанс. Закон було проголосовано 12 лютого 2015 р.
Тепер, посилаючись на ці цифри у кодексі, деякі орендарі обдурюють селян, переконуючи їх підписувати договори оренди терміном навіть не на 7, а до 49 років, та ще й часто зі своїм першочерговим правом купівлі орендованої землі. Тобто практично на все життя. А селяни у свою чергу стали відмовлятися від укладання договорів. Такі необдумані партнерські відносини не тільки спровокували беззахисність їх самих, але й призвели до рейдерських атак на орендарів. Це називається "обдурили самі себе".
Загроза подальшої монополізації
В ідеалі землею повинні володіти саме ті, хто працює на ній. Відкриття цивілізованого ринку землі, створення відповідної інфраструктури та інших необхідних умов може дати потужний поштовх розвитку малого та середнього підприємництва на селі. В іншому разі нинішні бідні власники землі просто віддаватимуть своє єдине багатство за безцінь. А заможні вітчизняні агрохолдинги та іноземні компанії скуплять її у великих розмірах. Що, власне, поступово і відбувається. Для високомонополізованої країни це становить неабияку загрозу економічній безпеці.
Аграрні монстри і тепер не завжди працюють на благо країни. Через зловживання економічною та політичною владою вони серйозно дошкуляють дрібним і середнім агровиробникам, які, не маючи вибору, змушені йти на різні поступки і втрачати свої важко зароблені кошти при закупівлі у монополістів засобів виробництва та намаганні реалізувати свою продукцію. За свідченням фахівців, уже зараз аграрний ринок втрачає понад 30% прибутків через зловживання монополістів і картельні змови. Прикро, що держава не тільки не припиняє цих порушень, а й підтримує монополістів-олігархів замість того, щоб здійснювати демонополізацію аграрних ринків. Непоодинокими є факти, коли наближені до влади агромонстри отримують величезні кошти при розподілі державної допомоги на розвиток фермерства. Очевидно, потрібні неабиякі попереджувальні заходи, щоб не створити монополії на ринку землі та забезпечити демонополізацію сільгоспвиробництва.
Однак на сьогодні існує велика загроза подальшої монополізації. Великі агропідприємці з достатніми коштами для придбання сільгоспугідь надзвичайно зацікавлені у негайному знятті мораторію та створенні законодавства без серйозних обмежень щодо площі землі у розрахунку на одного покупця, як це хоче зробити уряд. До ВРУ навіть подано законопроект, який дає можливість одній фізичній особі мати земельні ділянки сільгосппризначення загальною площею до 500 га. А юридичній особі пропонують дозволити акумулювати до третини землі на території певної громади або району.
Якщо припустити, що аналогічні обмеження діятимуть і на більшій території, то дві-три юридичні особи можуть офіційно стати власниками майже всіх сільгоспугідь. То що у цьому випадку залишиться робити дрібним і середнім агровиробникам? Зрозуміло, що цього не можна допустити. Без обмежень щодо концентрації земель структура ринку може швидко змінитися. Агрохолдинги скуплять величезні угіддя і, використовуючи технологічні переваги, не будуть зацікавлені залучати таку кількість робочої сили, яка забезпечила б усіх селян роботою.
Для недопущення хаосу в основу урядової концепції ринку землі закладається орієнтир на дрібних і середніх агровиробників. Пропонується запровадити граничний розмір володіння - не більш як 200 га в одні руки. Тобто сім'я з чотирьох осіб зможе створити фермерське господарство із земельним банком у
800 га, чого більш ніж достатньо для ефективного господарювання.
Крім уряду, свою позицію має і аграрний комітет Верховної Ради. З урахуванням пропозицій Інституту аграрної економіки, USAID, Світового банку та інших фахівців він розробив проект "Концепції обігу земель сільськогосподарського призначення", де передбачено максимальний розмір земельних ділянок для фізичних осіб - громадян України до 200 га, а юридичним особам з урахуванням відносин контролю можна буде володіти (мати у власності) не більш як 30% сільгоспземель району, або 10 тис. га в межах одного району; або 2% сільгоспземель області, або 40 тис. га в межах однієї області; або 0,5% с/г земель України. При цьому зазначається, що такі обмеження не поширюються на площу земель, що перебувають в оренді юридичних осіб, які вони вже обробляють.
Важко стверджувати, що запропоновані обмеження стануть запобіжниками створення земельних монополій. Враховуючи те, що ці правила відштовхуються від стану нинішньої структури володіння землею з урахуванням ділянок, які вже перебувають в оренді, то можна передбачити, що потужні латифундисти, які сьогодні орендують значні масиви сільгоспугідь, зможуть зберегти і навіть посилити своє монопольне становище на агропромислових товарних ринках.
Що потрібно зробити
Фахівці аграрного ринку наголошують, що для справедливого розпродажу землі необхідно виконати неабияку підготовчу роботу. Основними передумовами для створення цивілізованого ринку землі та ефективного, висококонкурентного сільгоспвиробництва називають завершення інвентаризації сільгоспугідь, усунення недоліків кадастрової оцінки землі, своєчасне оновлення Державного земельного кадастру та державних реєстрів.
Не менш важливим є створення фінансово-кредитної установи для забезпечення можливості одержати пільговий іпотечний кредит на придбання землі тими, хто має бажання на ній працювати. Фахівці вважають, що кредит має надаватися під 1–2% на 40 років. Зрозуміло, що в нинішніх скрутних умовах це можливо зробити лише з допомогою міжнародного співтовариства, яке, до речі, висловлює свою неабияку зацікавленість у відкритті цивілізованого ринку землі в Україні.
Крім проблем суттєвого покращення інформаційних ресурсів щодо землі та доступного кредитування, держава повинна навести порядок у питаннях захисту прав власності та в правоохоронній системі. Важливо забезпечити малих і середніх виробників технікою, міндобривами, юридичними послугами, можливостями навчання тощо. Але найголовнішою умовою зняття мораторію на продаж землі є затвердження та подальше чітке виконання відповідного законодавства. Неабияку увагу слід приділити поліпшенню контролю за дотриманням вимог конкурентного законодавства, невиконання якого вже призвело до суцільної монополізації економіки. Досвід свідчить, що не допустити монополізації значно дешевше для суспільства, ніж потім боротися з жахливими проявами зловживань монополістів.
Отже, справа створення цивілізованого ринку землі є надзвичайно складною, а тому не може робитися поспіхом. Потрібно ретельно прорахувати всі моменти, вивчити досвід країн, які мають успішну практику з реалізації цих питань. З іншого боку, не можна і зволікати, бо невирішення цієї складної проблеми вже призводить до суттєвих негативних наслідків для сільгоспвиробництва і економіки країни в цілому. Деякі фахівці стверджують, що за попередні три роки рентабельність сільського господарства в Україні вже знизилася в 3–4 рази. І вже найближчим часом прибутковість агробізнесу в Україні може знизитися ще на 5–10%. Погіршується і низка показників ефективності економіки загалом.
Складність перелічених проблем, а з іншого боку, тривалі дискусії та неузгодженість позицій прихильників і супротивників зняття мораторію є причинами того, що серйозна народногосподарська проблема не вирішується вже тривалий час. Хоча заради справедливості слід наголосити, що хоч і повільно, але поступово справа рухається. Значну частину цієї важкої роботи насправді вже виконано.
Відповідно до "Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" (постанова КМУ від 23 березня 1995 р. №213) регулярно проводиться грошова оцінка сільгоспугідь. Останню таку постанову "Про проведення загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та внесення змін до деяких постанов КМУ" уряд затвердив 7 лютого 2018 р. за №105. Тепер витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки громадяни вже можуть отримати через центри надання адміністративних послуг при місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування.
Крім того, інформацію про нормативну грошову оцінку земель населених пунктів станом на 1 жовтня 2018 р. можна подивитися на сайті Держгеокадастру. Держгеокадастр 8 жовтня 2018 р. в офісі Представництва Світового банку в Україні також презентував другу хвилю моніторингу земельних відносин (2016–2017 рр.) і другий статистичний щорічник з цих питань. Моніторинг являє собою платформу, на якій узагальнено інформацію про володіння, користування і розпорядження земельними ділянками. Дослідження акумулювало дані шести відомств: Держгеокадастру, Мін'юсту, Державної фіскальної служби, Держстату, Держводагентства, Державної судової адміністрації. Перший моніторинг земельних відносин на основі даних 2014–2015 рр. було оприлюднено у вересні 2015 р.
Певний рух є і по інших напрямках. Водночас слід усе ж таки наголосити, що про необхідність здійснення всіх цих заходів фахівці говорять уже 16 років, але справа рухається дуже повільно. Особливо гостро стоїть питання прискорення розробки та затвердження законодавчого поля.
Проблеми законотворчості
Мораторій на продаж землі набув чинності з 1 січня 2002 р. Статтею 90 ЗКУ було встановлено, що власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.
А у прикінцевих положеннях ЗКУ (п. 4) було дано завдання Кабінету міністрів у шестимісячний строк підготувати зміни до законодавчих актів, а також розробити, зокрема, проекти законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель права державної та комунальної власності, про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності тощо. Мали підготувати й низку інших нормативно-правових актів та здійснити відповідні організаційні заходи з цих питань.
Водночас до перехідних положеннях внесли вимогу про те, що особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення товарного сільгоспвиробництва, а також власники земельних паїв не в праві до 1 січня 2005р. їх продавати або іншим способом відчужувати. Заборонили також вносити права на земельний пай до статутних фондів господарських товариств (п. 14, 15).
Таким чином, з метою створення законодавчих засад планувалося встановити заборону на три роки. Однак цього часу не вистачило, тому Законом "Про внесення змін до Земельного кодексу України 06.10.2004 №2059-IV" заборону продовжили до 1 січня 2007 р., а потім подовжували ще багато разів (у 2006, 2008, 2010, 2011, 2012, 2015, 2016, 2017 р.).
За час, що минув після введення в дію Земельного кодексу, було прийнято цілий ряд законів, спрямованих на забезпечення земельної реформи. Це, зокрема, закони "Про землеустрій", "Про Державний земельний кадастр", "Про оцінку земель", "Про охорону земель", "Про розмежування земель державної та комунальної власності", "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні".
Востаннє до питання мораторію поверталися торік. За поданням групи депутатів 7 грудня 2017 р. було ухвалено Закон "Про внесення змін до розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель". Ним термін заборони було подовжено до 1 січня 2019 р., а також доручено КМУ до 1 липня 2018 р. розробити і внести на розгляд ВРУ проект закону "Про обіг земель сільськогосподарського призначення".
Тут можна також зазначити, що для розгляду цього питання було подано ще п'ять альтернативних депутатських законопроектів. Зокрема, серед них законопроект №7350-3, одним з авторів якого є Ю.Тимошенко, яка пропонувала подовжити мораторій до 1 січня 2023 р. Вона обґрунтовувала цю вимогу результатами опитування населення та тим, що необхідні заходи для впровадження цивілізованого ринку землі так і не були завершені. Однак ВР відхилила цю пропозицію.
На даний момент уряд ще не зміг підготувати проект закону "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" і провести належну роз'яснювальну інформаційну кампанію. Тому урядовий законопроект поки що не поданий. Водночас на сайті ВРУ є два депутатські проекти, які було подано ще в 2016 р. членами фракції БПП. Це законопроект №5535, авторами якого є депутати О.Мушак, П.Різаненко та С.Хлань, а також №5535-1, внесений депутатом А.Корнацьким.
На думку фахівців, ухвалення хоча б одного із законопроектів, у тому числі урядового, є досить сумнівним. Голосів можуть не знайти через те, що в урядовій версії планується встановити обмеження, які не влаштовують представників великого аграрного бізнесу. Тому депутати, які лобіюють їх інтереси, не голосуватимуть. А вірогідність того, що депутати підтримають альтернативний документ, теж досить низька. У період передвиборної кампанії взагалі ризиковано голосувати за ідею продажу землі, яку станом на 2 листопада 2018 р. не підтримує 72% виборців.
"Сірий" ринок землі
Поки можновладці намагаються впоратися з проблемами забезпечення процесів справедливого продажу землі, реально вона вже продається майже вільно. В Інтернеті є безліч оголошень про продаж землі сільгосппризначення по всій Україні. Як стверджують юристи, заборонено продавати лише земельні ділянки, отримані власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай) за рахунок паювання земель колективної власності. Водночас на земельні ділянки, отримані відповідно до ч. 6–9 ст. 118 ЗКУ, тобто у порядку безоплатної приватизації громадянами з цільовим призначенням "для ведення садівництва" та "для ведення особистого селянського господарства", мораторій не поширюється.
Однак практика свідчить, що продаються і розпайовані землі. Хитрі ділки використовують різні схеми продажу. Найпоширеніші з них: укладення договору оренди землі на строк 49 років з оплатою усієї суми наперед; оформлення фіктивних договорів позики та стягнення неіснуючої заборгованості шляхом позову до суду з оплатою в рахунок боргу земельною ділянкою; подовження через суд терміну прийняття спадщини на земельну ділянку померлої особи і оформлення спадкоємцями відмови від прийняття спадщини на користь покупця. У результаті застосування таких схем продавці землі не отримують реальної ціни. Особливо страждають старі та інші соціально незахищені люди.
А орендарі часто страждають від рейдерських захоплень землі. Тут також існує багато різних схем. Це відбувається, зокрема, коли підприємці своєчасно не слідкують за пролонгацією договорів оренди, не цікавляться єдиним державним реєстром судових рішень щодо боржників, не проводять інвентаризації майна, у тому числі зібраних врожаїв і техніки, своєчасно не звертаються до правоохоронців та юристів у випадку найменших проявів рейдерства. І коли за спиною цих підприємців рейдери встигають оформити документи на захоплене майно, то буває вже запізно. Повернути втрачене виявляється неможливим. Крім невміння своєчасно орієнтуватися в сучасних умовах нецивілізованого ведення бізнесу, причиною рейдерства часто є те, що нечітко визначено межі між ділянками. Багато ще колізій у чинному законодавстві. Є також суттєві проблеми в організації різного роду бюрократичних послуг.
Існують також хитрі схеми використання земель для забудови, коли змінюють цільове призначення землі сільськогосподарського призначення, наприклад, на рекреаційне, а потім продають для інших цілей. Усі наведені факти свідчать, що для порушення мораторію на продаж землі винаходяться неймовірні шляхи. Існують навіть спеціалізовані юридичні компанії, які розробляють і супроводжують такого роду схеми. Зрозуміло, що це відбувається часто не без участі органів юстиції та земельних ресурсів.Нерідко зловживають своїм становищемреєстратори та інші обслуговуючі структури. Чиновники беруть хабарі за виділення землі, оформлення договорів, різні інші послуги. Це насправді величезна корупційна індустрія, яка в умовах недосконалої судової системи працює практично безкарно.
Негативні наслідки мораторію
Крім функціонування "сірих" схем відчуження землі, серед загроз, спровокованих мораторієм на її продаж, можна назвати потенційну державну загрозу необхідності величезних виплат заявникам у разі їх звернень до міжнародних судів. Якщо велика кількість громадян України стане звертатися до них щодо порушення своїх прав, то в сучасних скрутних фінансових умовах держава просто не зможе сплатити необхідні кошти. Тому подовження мораторію може нам дорого коштувати. Невиконання рішень цих судів потягне за собою не тільки великі санкції, а й негативне ставлення до країни.
Попри те, що мораторій унеможливлює багатьом громадянам реалізацію конституційних прав щодо розпорядження своєю земельною власністю, він позбавляє значну кількість українців можливості успішно працювати на Батьківщині.
Мораторій значно стримує надходження зовнішніх інвестицій та інвестування коштів власного населення, які в умовах недосконалої ситуації на ринку банківських послуг, за прогнозами фінансових експертів, нині досягають величезних розмірів. За сприятливих умов ці кошти могли б не тільки приносити дохід власнику, але й забезпечити потребу в кредитних ресурсах для тих, хто нині бажає, але не може купувати сільгоспугіддя. Він гальмує розвиток аграрного ринку, спричиняючи зубожіння сільського населення.
Якщо землевласники за життя не зможуть продати землю, а спадкоємці не заявлять про свої права на цю землю, то за фактом смерті, відповідно до рішення суду, вона безплатно переходить у розпорядження місцевих органів влади. За даними Світового банку, у 2017 р. в Україні налічувалося 6,5 тис. земельних ділянок загальною площею 25,1 тис. га, які були визнані відумерлою спадщиною. Відомо багато фактів, коли землі, власники яких померли, і далі обробляються орендарями нелегально. Це буває, навіть коли дія договору оренди вже закінчилася, бо за законодавством, коли дія договору завершується, він автоматично подовжується, якщо власник за шість місяців до завершення не сповістив про інше. При цьому часто орендна плата спадкоємцям власника не перераховується.
Позови до судів
У разі зняття мораторію готові продати земельні ділянки 7–15% людей. За прогнозами окремих експертів, ціна гектара землі коливатиметься від 500 до 3000 дол. США залежно від конкуренції в регіоні, якості ґрунтів тощо. Тому ті, хто в принципі не хоче або просто не може обробляти свою землю, а також ті, хто хотів би розширити свої угіддя, наполягають на якнайшвидшому знятті мораторію. Особливо це стосується тих, хто не має спадкоємців і боїться померти, не скориставшись власністю.
Порушення прав щодо розпорядження земельною власністю стимулює звернення до судів. Так, 17 грудня 2017 р. група з 55 народних депутатів звернулася до Конституційного суду України з питання скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення. Через рік (14 лютого 2018 р.) суд прийняв рішення про відмову у відкритті конституційного провадження у справі про скасування мораторію на продаж таких земель. Невдовзі (6 вересня 2018 р.) 69 нардепів знову звернулися до Конституційного суду з аналогічним поданням. Однак Велика палата КСУ вже через два місяці на засіданні 1 листопада 2018 р. прийняла ухвалу про відмову у відкритті зазначеного провадження.
З цього приводу є також звернення українців до Європейського суду з прав людини про порушення їхніх прав на власність. Заявниками були С.Зеленчук (Івано-Франківськ) та В.Цицюра (Тернопіль), які проживали в місті та не бажали займатися сільським господарством. У 2000-му та 2004 р. вони отримали у спадщину невеликі ділянки сільгоспземель, одержавши у 2007-му та 2008 р. свідоцтва про право власності. Оскільки можливості продати ці ділянки не було, їх здали в оренду. Зеленчук отримувала орендну плату зерном або соняшниковою олією, а Цицюрі орендар платив від 20 до 36 євро за гектар.
Палата з семи суддів ЄСПЛ, яка розглядала цю справу, 22 травня 2018 р. одноголосно встановила порушення статті 1 Протоколу №1 (захист власності) Європейської конвенції з прав людини. Суд визнав, що заявники постраждали від наслідків нездатності органів влади дотриматися своїх власних крайніх строків, а держава не забезпечила справедливого балансу між загальними інтересами громади та майновими правами заявників. Було зазначено, що жодна інша країна, яка входить до Ради Європи, не мала таких заборон. Суд також наголосив на невідповідності підходу України щодо припинення мораторію, а також те, що справа стосувалася загальної законодавчої ситуації та не обмежувалася лише заявниками.
Суд постановив, що Україна повинна вжити відповідних законодавчих або інших заходів для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільгоспземель і суспільством загалом. Суд зауважив, що він не вимагає створення ринку земельних ділянок сільгосппризначення без обмежень, а також те, що держава залишається вільною обирати, яких заходів необхідно вжити.
Водночас суд постановив, що виявлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, і не надав можливості грошової компенсації заявникам. Але було попереджено, що у разі необґрунтованої затримки у прийнятті необхідних заходів грошові виплати можуть стати гарантованими. Суд присудив по 3000 євро заявникам для відшкодування видатків і витрат, але зауважив, що в майбутніх справах, як правило, не присуджуватиме компенсацій такого типу.
Протягом трьох місяців після винесення постанов Палати ЄСПЛ будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Тобто влада України мала три місяці, щоб виправити ситуацію, здійснивши відповідні законодавчі або інші заходи. В іншому випадку вона могла оскаржити це рішення. Але оскільки ця можливість не була використана, то рішення суду 22 серпня 2018 р. вступило в силу.
А нині вже маємо перший прецедент, коли, спираючись на це рішення ЄСПЛ, були захищені майнові права у звичайному українському суді. При цьому є і приклади, коли, незважаючи на рішення міжнародного суду, заявникам відмовляють у вирішенні цих питань. Так, 11 вересня 2018 р. власник і покупець земельної ділянки сільгосппризначення площею 1,1 га у Львівській області звернулися до приватного нотаріуса з метою посвідчення договору її купівлі-продажу. Але нотаріус відмовилася завіряти угоду, аргументувавши відмову положеннями ЗКУ про мораторій на продаж землі.
Однак юридична фірма Price Waterhouse Coopers Legal від імені цих громадян оскаржила цю відмову в Дрогобицькому райсуді на підставі того, що мораторій на продаж сільгоспземель в Україні суперечить положенням міжнародного права, що підтверджується рішенням ЄСПЛ. З огляду на принцип "примату міжнародного права" над законодавством України юристи вважають, що в такий спосіб можна створити прецедент, який відкриє практичну можливість продати свою ділянку навіть в умовах дії мораторію. Вони планують пройти всю судову систему України і дійти до Європейського суду.
Висновок
Питання мораторію не вирішується вже 16 років через конфлікт інтересів зацікавлених сторін. Переважна кількість громадян (73%) категорично проти зняття мораторію на продаж землі до створення цивілізованих умов цього процесу. А представники агромонополістів вимагають негайного його скасування задля запровадження ринку землі на вигідних їм умовах. Влада під тиском обох сторін намагається створювати законодавчі та інші необхідні умови, однак дуже повільно і боязливо, що може тривати безкінечно. Це призводить до серйозних негативних наслідків. Зростаючи як сніжна грудка, вони швидко руйнують країну, позбавляють її можливості стати на шлях ефективного розвитку. У цій безвихідній ситуації необхідно приймати жорстке політичне рішення щодо поетапного запровадження ринку землі на умовах, вигідних усій країні, а не лише окремим заможним і впливовим індивідам.