Серед багатьох знакових подій 2011 року, які відбулися на різних континентах (а саме: Арабська весна, підйом БРІКС, кінець бін Ладена, трагедія «Фукусіми», перегрів Китаю і багато чого іншого), європейські простори весь рік переймалися лише однією подією (а точніше, станом) - кризою єдиної валюти. Яка, попри відчайдушну із нею боротьбу, примудряється прогресувати. Тому новий рік у Європі розпочався по-старому - кризою євро.
11 січня курс єдиної валюти стосовно американської упав нижче 1,27 дол. за євро - до мінімуму за останні 16 місяців. А відносно японської єни євровалюта впала до рівня більш як десятирічної давності. Так фінансові ринки відреагували на підвищення кредитних ставок у Франції.
Другий січневий тиждень розпочався із зустрічі канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Ніколя Саркозі, котру розглядають як підготовчу до чергового антикризового саміту ЄС, запланованого на 30 січня. На порядку денному - два ключові питання майбутнього саміту: запровадження спеціального податку на фінансові операції в ЄС і майбутній фіскальний союз 26 країн ЄС. 27-ма - Великобританія - категорично відмовилася брати в ньому участь.
Фіскальний союз
Фіскальний союз, ініціаторами якого виступає тандем Меркозі, передбачає контроль з боку Єврокомісії (ЄК) і автоматичні штрафні санкції за порушення бюджетної дисципліни. Вважається, що майбутній фіскальний союз посприяє оздоровленню національних економік і створить умови для економічного зростання в ЄС.
На саміті ЄС у грудні було досягнуто попереднє схвалення окремих положень фіскального союзу. Тоді з 27 країн ЄС угоду вирішили підтримати 23 країни. Однак уже через пару тижнів кілька європейських країн, у тому числі й члени зони євро, заявили, що можливі великі труднощі при розгляді угоди в національних парламентах. Головним каменем спотикання є пункт про автоматичне запровадження штрафних санкцій відносно країни, яка не виконує основних умов Лісабонського договору - про допустимий дефіцит бюджету в 3% і обсяг держборгу.
Попри те, що багатьма країнами ліміти порушувалися і раніше, автоматичне покарання не діяло. Тому що спочатку рішення про штраф пропонувала Єврокомісія, а потім його мала ухвалити більшість міністрів фінансів єврозони. Згідно з новими правилами, ЄК повідомляє про штрафування країни-порушниці, і скасувати штраф можна лише в тому разі, якщо більшість міністрів фінансів висловляться проти. Така схема значно складніша і жорсткіша.
Крім того, німецька сторона вимагає, щоб дотримання бюджетних норм у ЄС співвідносилося з Європейським стабфондом. Іншими словами, тільки держава, яка неухильно дотримується цифр щодо бюджетного дефіциту і держборгу, може претендувати на одержання допомоги з фонду. Але в такому разі незрозуміло, навіщо законослухняному члену ЄС, у якого з бюджетними нормами все гаразд, потрібна допомога стабфонду.
Ще в грудні тандем Меркозі був упевнений, що новий фіскальний союз вдасться підписати вже наприкінці січня. Але, як виявилося, переговори між країнами ЄС щодо цього питання просуваються туго. Тому на спільній прес-конференції лідери Франції і Німеччини озвучили новий строк підписання угоди - березень 2012-го. Передбачається, що протягом нинішнього року фіскальний союз вступить у силу.
Податок на трансакції
Спеціальний податок планується запровадити на деякі види фінансових операцій, а саме: купівлю-продаж акцій і деривативів (похідних фінансових інструментів). Податок цей часто називають податком Тобіна за ім’ям нобелівського лауреата (1981), американського економіста Джеймса Тобіна. Ще на початку 1970-х Тобін запропонував запровадити податок на операції з іноземними валютами, бо навіть його мінімальний розмір (0,25%) міг різко обмежувати валютні спекуляції, зробивши їх невигідними. Він підрахував, що податок збирав би не менш як 150 млрд. дол. на рік, запропонувавши ділити їх між МВФ і національними банками.
У період боргової кризи виникла ідея розширити потенційну зону дії цього податку. Європейський Союз уже намагався обговорити всезагальне запровадження податку на саміті «двадцятки» у 2009 році. Ініціативу тоді не підтримали, серед затятих супротивників виступила навіть Великобританія, член ЄС. Проте Єврокомісія пропонує почати запроваджувати податок поки що на регіональному рівні - у країнах ЄС.
Разом з тим французький міністр фінансів Франсуа Баруен днями заявив, що новий податок може бути запроваджений у Франції в односторонньому порядку вже в лютому. Він вважає, що низька ставка податку, яку пропонує Єврокомісія, цілком прийнятна: 0,1% - на акції і боргові облігації; 0,01% - на решту фінансових інструментів. Запровадження податку Тобіна, як наголошують його ініціатори, - це не просте бажання зібрати зайві гроші. Йдеться про зменшення ризиків і спекуляцій на фінансових ринках світу. Прем’єр-міністр Італії Маріо Монті також не проти обговорити ідею запровадження податку Тобіна. Можливо, ще й тому, що у 1960-х, коли був аспірантом Єльського університету, вчився у самого Джеймса Тобіна.
Тим часом аудиторська компанія Ernst&Young швидко порахувала і заявила, що запровадження податку принесе більше негативу, ніж позитиву. В ЄС, приміром, національні бюджети зазнають істотних втрат (аудитори навіть знають точну цифру - 116 млрд. євро), зросте безробіття, постраждає добробут людей. У всіх супротивників податку один аргумент - запроваджувати його слід одночасно в усьому світі. При цьому вони, безсумнівно, лукавлять - адже зробити це практично неможливо. Експерти ж зазначають, що оподаткування деяких сегментів ринку недоцільне, тому що одні види фінансових інструментів можна легко замінити іншими й уникнути незручного оподаткування.
Цікаво, що питання запровадження податку на фінансові трансакції зазнало значних змін під час зустрічі 9 січня. Якщо з ранку уряд Меркель дотримувався точки зору, що податок має охопити всі країни ЄС, то наприкінці зустрічі німецька сторона підтримала французів - податок можна запровадити лише в 17 країнах єврозони. На думку німецьких журналістів, канцлер таким чином подає руку допомоги Саркозі, намагаючись підтримати його напередодні президентських виборів у Франції. Адже Меркель уже знайшла алгоритм взаєморозуміння із правоцентристом Саркозі (їхній тандем називають у народі Меркозі), а як поводитиметься у німецько-французькому тандемі його головний суперник (у разі перемоги) - соціаліст Франсуа Оланд, поки що досить важко передбачити.
Греція, як і раніше, «слабка ланка»
Пристрасті навколо Афін під кінець року вщухли. Категоричне заперечення гіпотетичного виходу Греції із зони євро змінилося замисленим припущенням такої можливості. Доля «найслабшої ланки» Європи, як і раніше, під сумнівом. Уже зрозуміло, що реструктуризація грецьких боргів банками ЄС (рішення про «добровільне» списання половини грецьких кредитів прийняли ще в жовтні минулого року, але поки що не реалізували) не буде тим вирішальним кроком, який врятує країну від банкрутства. У новорічному зверненні грецький прем’єр-міністр Лукас Пападімос, котрий обійняв свою посаду місяць тому, закликав націю кріпитися, але не втратити місця в єврозоні та ЄС. Водночас у країні на різних рівнях відкрито обговорюються переваги відмови від євро і повернення до рідної драхми. Цікаво, що навіть Меркель і Саркозі уже не виключають такого сценарію, але заявляють, що «боротимуться за Грецію». Однак більшість експертів і спостерігачів сходяться на тому, що у 2012 році Греції доведеться залишити зону євро - заради порятунку себе і зони в цілому.
Протягом місяця стануть відомі останні дані про дефіцит держбюджету Греції. Дехто з оглядачів вважає, що він буде більшим, ніж очікували в Афінах і Брюсселі. У другій половині січня Грецію відвідає черговий десант контролерів - із МВФ, ЄК і ЄЦБ. Від того, як вони оцінять виконання Грецією запропонованих реформ, залежатиме надходження (чи ненадходження) другого пакета допомоги зі стабфонду обсягом 130 млрд. євро. Усі попередні заходи щодо порятунку грецької економіки ніяких відчутних результатів не дали. Не тільки тому, що заходи уряду малоефективні, а й тому, що населення категорично проти політики «затягування пасків». От і новий рік розпочався страйком - 2 січня на вулиці вийшли лікарі і фармацевти.
Цілком імовірно, що вже цього року фінансові засіки європейського стабфонду знадобляться іншим членам зони євро - Іспанії і навіть Італії.
Теза про те, що «ситуація в Греції загрожує стабільності єврозони» сьогодні змінилася іншою - «доля єврозони залежить від Італії».
Італія визначає майбутнє для всіх
Італія, третя за розміром економіка єврозони, пережила бурхливий четвертий квартал минулого року. Він був насиченим як в економічному, так і в політичному плані. Найглибша фінансова криза, що реактивно, протягом півроку охопила країну, призвела до несподівано швидкого повалення «непотопного» прем’єр-міністра Сільвіо Берлусконі. На його місце в середині листопада прийшов Маріо Монті, людина діаметрально протилежного плану: вчений, у минулому ректор університету, єврокомісар з десятирічним стажем, безпартійний. Він взяв на себе невдячну ношу - витягти країну з боргової ями, збалансувати бюджет, урізати держвидатки. Монті навіть ризикнув закликати життєлюбних співвітчизників до аскетизму, запропонувавши їм жорстку програму економії. Йому вдалося надихнути повільний італійський парламент швидко ухвалити законопроекти зі скорочення держвидатків, підвищення податків, реформи «щедрої» пенсійної системи. Профспілки, своєю чергою, вже пообіцяли акції протесту.
У рік, що настав, на Італію очікує справжній «подвиг Геракла». Економіка перебуває в стані стабільного застою та потребує хоча б мінімального зростання. Держборг зашкалює, перевищуючи 1,9 трлн. євро (третій у світі за абсолютною величиною після США й Японії). Рівень безробіття серед жінок - найвищий у Європі, а серед молоді доходить до 30%. Але якщо Монті встоїть, і народ йому повірить, то країна не збанкротує, і вже до літа можна очікувати перших позитивних результатів. Парламентські вибори в Італії - в травні 2013 року. Це термін, до якого уряд Монті має подолати рецесію.
Для погашення боргових зобов’язань, термін дії яких закінчується точно в першій половині 2012 року, Італії треба буде взяти кредитів на надзвичайну суму - 360 млрд. євро. При цьому потрібно знайти спосіб переконати ринки, що уряд Монті не тільки обіцяє, а й робить. Колишній єврочиновник уміє також торгуватися: на зустрічі з канцлером Меркель 11 січня Монті заявив, що його країна в обмін на пакет жорстких заходів потребує конкретнішої підтримки з боку ЄС та самої Німеччини. Крім того, не слід забувати, що Італія - член «великої вісімки» і, відповідно, входить до G20. Тому важко уявити, що сильні світу цього допустять дефолт Італії. У запасі завжди є екстрені заходи.
На черзі - Іспанія
Вартість виплат за держборгами у країнах євро за останній рік різко зросла, що викликає в кредиторів і інвесторів сумніви щодо здатності навіть таких великих економік, як італійська й іспанська, платити за боргами.
Зокрема, міністр економіки Іспанії вже заявив, що банки його країни теж будуть змушені піти шляхом французьких - платити вищі відсотки за позиками. 5 січня іспанський уряд оприлюднив нові заходи жорсткої економії. Порівняно з заявленою раніше планованою економією на рівні 8,9 млрд. євро - від скорочення видатків і збільшення податків, нові заходи мають скоротити державні видатки у 2012 році на 16,5 млрд. євро. Судячи з того, що між заявами минуло трохи більше тижня, а план з економії майже подвоєно, ситуація в Іспанії погіршується в геометричній прогресії.
Глава держави король Іспанії Хуан Карлос, виступаючи в грудні на першій сесії новообраного парламенту, був відвертий: «Країну очікують важкі часи». Слова ці нікого не здивували. Особливо громадян країни на півдні Європи, яка раніше процвітала. За статистикою, в Іспанії щодня розоряються кілька десятків середніх і дрібних підприємців. Рівень безробіття в останні два роки найвищий у Європі. Нині він становить 23% від усього працездатного населення, тоді як серед молоді досяг майже 50%. За прогнозами, у найближчі два роки безробіття може дійти до 39%. Приблизно третину населення країни, за даними Євростату, віднесено до категорії бідняків.
Іспанія, на думку самих же іспанських експертів, стоїть на порозі економічного краху. Бо порівняно з іншими великими країнами ЄС перебуває в більш жалюгідному стані: величезний дефіцит бюджету, низька продуктивність праці, неконкурентоспроможна економіка, масштабні банківські борги населення. Усе це, на думку іспанців, результат обмеження їх економічних інтересів у рамках Євросоюзу. Останні 20 років країна розвивалася доволі однобоко: переважною статтею доходу став туризм. А високотехнологічні галузі фінансувалися дуже в’яло, індустріальні - не модернізувалися або просто закривалися. Під час кризи іспанські курорти перестали бути місцем паломництва європейців, державний бюджет втратив головну статтю доходу.
Поки що питання про вихід із зони євро в Іспанії серйозно не обговорюється. Але в наукових і експертних колах полеміка про майбутнє країни - у межах єврозони чи поза нею - цілком закономірно набирає обертів. Лідер правоцентристів Маріано Рахой, який місяць тому очолив уряд, заявив, що морально готовий до зростання соціальної напруженості у відповідь на жорсткі заходи з порятунку іспанської економіки.
Про нестабільність важковаговиків
Поки що складно прогнозувати, чи вдасться Німеччині та Франції уникнути скорочення ВВП, а Італії й Іспанії - утриматися на краю прірви. У листопаді Франція оголосила про плани жорсткої економії, що має скоротити держвидатки на 65 млрд. євро. Крім того, потрясіння не оминуть навіть цілком благополучних (поки що) економік Фінляндії, Австрії та Нідерландів. МВФ прогнозує зростання у зоні євро на рівні 1,1% у 2012 році. Аудиторська компанія Ernst&Young - зовсім трохи, на 0,1%. У середньому ж експерти вважають, що навіть за найсприятливіших умов економічне зростання єврозони не перевищить 3%.
Над європейськими економіками, як і раніше, висить загроза зниження кредитних рейтингів. У грудні агентство Standard&Poor’s мало намір знизити рейтинг одразу 15 країн єврозони, мотивуючи це загрозою зростаючої рецесії. А в січні ще одне з трьох провідних рейтингових агентств у світі - Fitch - заявило про можливість зниження рейтингів, і теж одразу для кількох країн - Італії, Іспанії, Бельгії, Ірландії, Кіпру та Словенії.
У зверненні до нації канцлер Німеччини Ангела Меркель чесно попередила, що 2012 рік буде важчим, ніж 2011-й. Навіть при тому, що нинішня економічна ситуація в країні більш-менш благополучна. І правда, 11 січня було опубліковано дані про зростання ВВП Німеччини 2011 року, яке становило 3%, і це навіть попри те, що криза зони євро почала гальмувати в четвертому кварталі загальне економічне зростання.
2012-го очікується уповільнення економічного зростання в Німеччині. Але підвищення німецького ВВП на 3% - цілком досяжна мета. Так принаймні вважає міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле. Він навіть припускає, що довіру інвесторів до зони євро буде відновлено. Десь під кінець року.
Насправді ж усім хочеться, щоб Німеччина вистояла. Попри невдоволені репліки союзників і косі погляди сусідів. Їм усім - і в єврозоні, і в ЄС потрібен «стовпчик» для опори. Бути ним, крім Німеччини, нині більше нікому.
Оптимізм ліпший за песимізм
Парадоксально, але у 2012 році шлях виходу із кризи в єврозоні доведеться шукати такій спокійній і маргінальній країні, як Данія, через її головування в ЄС у першому півріччі. Данія не входить до зони євро. Ставлення жителів цієї північної країни до європейських інститутів завжди було прохолодним. Датчани з трудом, після тривалих торгів, ратифікували Маастрихтський договір. А пізніше провели референдум, де висловилися проти єдиної валюти. Данія, до речі, як і раніше, не збирається у валютний союз у найближчому майбутньому. Але на посту голови ЄС главі датського уряду Хелле Торнінг-Шмітт доведеться зосередитися на проблемах ЄС, найголовніша з яких - криза в зоні євро. Прем’єр-міністр уже заявила, що своє завдання бачить у «наведенні мостів» між усіма країнами Євросоюзу.
Експерти, як водиться, поділяються на оптимістів і песимістів. Оцінюючи нинішні вихідні дані, перші вважають, що світова економіка принаймні вистоїть, навіть якщо США зануряться в тотальну рецесію. Другі пророкують нову ескалацію кризи, надмірне охолодження китайської економіки (так звану тверду посадку), що стане сильним ударом по всій світовій економіці.
Щодо прогнозів по зоні євро, то розбіжності тут невеликі й думки багато в чому схожі: загальна рецесія (особливо в першій половині року), уповільнення економічного зростання (аж до негативного), різке скорочення видатків по всій Європі, соціальні заворушення, внутрішні національні кризи. При цьому оптимісти вважають, що жорсткі заходи економії дадуть свої результати, і ситуація в єврозоні «помітно стабілізується» вже під кінець року. Песимісти бачать зону євро без Греції, глибокий спад в Іспанії та Італії, зниження кредитних рейтингів навіть для Німеччини й Франції. Майже всі упевнені, що цей насичений дисциплінарними заходами рік стане вирішальним для майбутнього євровалюти. Однак розпад зони євро поки що не передбачається в жодних прогнозах.