Будь-який або майже будь-який продаж товару чи послуги споживачу в Україні наразі фіксується і контролюється, окрім грального бізнесу. І ця штучно створена «тінь» працюватиме щонайменше два роки, бо так вирішили творці реформи і представники самого грального бізнесу, які підказували цим творцям, що і як робити.
Погодьтеся, в часи, коли вся країна була засіяна гральними закладами, вражало не так те, що вони працювали, попри свою нелегальність, як їхня кількість. В окремих районах столиці гральних закладів на душу населення на той момент було в рази більше, ніж продовольчих магазинів. Звісно, проблема лудоманії в країні є, на відміну від бодай якихось спроб із нею впоратися, і охочих заробити на чужому азарті — немало, але масштаб тодішнього підпільного «лас-вегаса» був таким, наче в країні кожен третій — азартний гравець. Причина, найшвидше, крилася у побічному до грального бізнесі — відмиванні грошей. Цей напрям, за бажання власника, цілком може стати основною метою функціонування будь-якого грального закладу за відсутності контролю та регуляцій. Так, номінально гральні заклади — нефінансові установи, але за функціоналом дуже близькі. І нижче ми наводимо стислий перелік тих інструментів, які можуть використовувати шахраї, аби легалізувати свої кошти через гральні заклади:
- «ігрові» фінансові інструменти (готівка, фішки, кредити гральних автоматів, подарункові сертифікати, ваучери на купівлю фішок тощо);
- персональні рахунки;
- завдання умисних збитків;
- виграші, поєднані із умисними збитками;
- обмін валют.
Ми не самі зібрали цей список, його уклала FATF — міжнародна група з протидії відмиванню брудних грошей. Вона ж описала найпоширеніші схеми, що їх використовують злочинці, аби через «ігорку» легалізувати брудні кошти, наприклад, від наркотрафіку. Найпримітивніша з них — виграш без гри, коли брудну готівку обмінюють на фішки, а потім повертають «гравцю» у вигляді офіційного виграшу у грі, якої навіть не було. У цивілізованому світі це наразі неможлива історія, там схеми складніші, бо всі ігри фіксуються системами моніторингу, і виграти не граючи — давно нездійсненна мрія місцевих злочинців. Але для України це реальна і працююча схема, якої ніхто не поспішає прикривати.
Нагадаємо, що кінцева мета повернення грального бізнесу у легальне поле полягала у його детінізації. Не лише детінізації прибутків «ігорки», але й усієї фінансової діяльності цих закладів.
З прибутками все складно, про що ZN.UA вже писало. Так буває, якщо закони країні диктують лобісти із сумнівним минулим, такі як Борис Баум.
Із детінізацією діяльності також біда, бо вона неможлива без контролю. А для контролю необхідні: ліцензії, сертифіковане обладнання та система онлайн-моніторингу (та сама, яка закриває найбільш примітивні схеми на ринку). Наразі склалося лише із найпростішим — списком сертифікованого обладнання. Ліцензії також наче маємо, щоправда, це умовна перемога.
У світі існує кілька підходів до регулювання податків і зборів грального бізнесу. Загалом логіка така: якщо ліцензії недорогі, то податки значно вищі за середній рівень по країні, і навпаки, якщо недешеві, то оподаткування у сфері на середньому рівні. В Україні немає комплексного підходу, бо ставок податків у гральному бізнесі досі не встановлено, і лише один із восьми запропонованих законопроєктів, які їх визначають, пройшов перше читання. Але ліцензії вже зробили дорогими. Бо якщо рішення вам нашіптують лобісти, то ці рішення обов’язково обмежуватимуть можливості більшості гравців на ринку. І як там далі піде із оподаткуванням, велике невідоме. Поки що пропозиції є такими.
«Прийнятим у першому читанні законопроєктом №2713-д передбачається встановлення єдиної ставки спеціалізованого податку у 10% від валового ігрового доходу, — розказує юрист Анастасія Гевчук з Юридичної консалтингової компанії «Де-Юре». — Крім цього, суб’єкти господарювання також сплачуватимуть податок на прибуток за загальною ставкою 18%. При цьому нарахований суб’єктом податок на дохід від такої діяльності є різницею та зменшує фінансовий результат до оподаткування такого суб’єкта.
При цьому законопроєкт визначає вигідніші податкові умови для гравців. Оподатковуватимуться лише великі виграші (понад вісім мінімальних заробітних плат, а в проєкті до другого читання — вже десять) за стандартними ставками ПДФО у 18% і військового збору у 1,5%. Причому оподаткуванню підлягатиме лише сума перевищення».
Вишенькою на торті — знеособлена звітність і казино як ваш податковий агент. Ні, комусь в офісі президента може здатися, що це вже детінізація, але насправді не дуже схоже. Бо доки не діятиме система моніторингу, ми не можемо ні в чому бути впевненими, навіть якщо йдеться про роботу тих, хто вже офіційно отримав ліцензії на ведення азартних ігор.
Що має «бачити» система? Кожну прийняту і повернуту ставку та кожну виплату виграшу, в розрізі всіх гральних закладів і кожного окремого грального обладнання, в режимі реального часу із зазначенням точного часу кожної події. Система встановлюється організаторами азартних ігор і підключається до загальнодержавної системи.
«Система онлайн-моніторингу передбачена Законом «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор». Але на сьогодні вона перебуває в процесі розробки, — розказав ZN.UA керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Легард» Олексій Гаєвський. — Її впровадження дозволить регулятору (Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей) моніторити в режимі реального часу діяльність оператора грального бізнесу, в тому числі й щодо проведених операцій з грошовими коштами гравців. Це унеможливить ухилення від сплати податків і відмивання грошових коштів. Разом з тим система захищатиме операторів від необґрунтованих претензій гравців і державних структур, оскільки зробить процес надання послуг у сфері гральної індустрії цілком прозорим і за необхідності може виступити доказовою базою у разі виникнення суперечливих ситуацій».
Тобто допоки система не працює, ринок грального бізнесу — біла пляма для всіх контролюючих органів. Основні вигодонабувачі, тобто компанії, що вже отримали ліцензії на організацію азартних ігор, доступні за посиланням.
До України приїздили фахівці зі світовими іменами, пропонували допомогу у регулюванні, формуванні законодавчих норм, їх імплементації. Аж до самого Давида Арахамії дійшли, але їхні послуги та поради тут нікому не знадобилися. Замість того, щоб купити вже готову систему моніторингу, адаптувавши її під вітчизняне законодавство та регуляції, Україна вирішила створити власну. А чом би й ні, у нас же діджиталізація на марші, купа фахівців, грошей і часу, — можемо собі дозволити експерименти. Байдуже, що фахівці із США, Австралії, Канади, Бельгії пропонують уже готові якісні продукти, що використовуються у більшості країн світу, — йдемо своїм шляхом. Причому максимально неквапливо, аби якомога довше зберегти «тінь». Щонайменше до 2024 року. Саме з цього моменту має розпочати роботу система моніторингу. Наразі її творці досі на етапі вимог і технічного завдання. Куди поспішати, адже час є.
Фактично до цього часу на ринку не працюватиме нормально ані оподаткування, ані контроль за фінансовими махінаціями чи відмиванням коштів. Реформатори створили ідеальні умови для «тіні» замість детінізації. Сформували ринок для місцевих ділків і криміналітету замість західних інвесторів. І офіційно дозволяємо компаніям працювати на цьому неврегульованому ринку, бо передбачливо впровадили кримінальну відповідальність лише за організацію або проведення азартних ігор без ліцензії, а без системи моніторингу — можна. Хоча сам факт, що сектор працює без неї, — абсолютний провал.
Звичайно, логічніше було б спочатку підготувати ринок до легальної роботи, забезпечивши його контроль, але це було б надто прозоре і правильне рішення, яке точно не задовольнило б «ключових гравців». Здається, саме відсутність нагляду при умовній легалізації і була кінцевою метою цієї реформи.
Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.