UA / RU
Підтримати ZN.ua

Деолігархізація та демонополізація все. Розходимось

Антимонопольна монополія Банкової. 

Автор: Юлiя Самаєва

Так, ми хотіли обмеження для монополій та олігархічних груп. Так, ми роками писали, що без посилення спроможності Антимонопольного комітету України (АМКУ) це неможливо. Ні, ми не розраховували на диво, навіть коли Банкова розпочала довгоочікувану реформу роботи АМКУ. Але визнаю, такого трешу ми все ж таки не очікували. Здається, ринок злочинних ідей наразі єдиний висококонкурентний ринок у державі.

Попри хайповість рішень Ради національної безпеки та оборони України, реальний важіль впливу на монополістів і олігархічний бізнес — це АМКУ. Саме цей орган має і повноваження, і інструментарій для забезпечення конкурентних умов ведення бізнесу. І для початку пригадаємо, якою мала би бути нормальна реформа АМКУ, аби демонополізація та деолігархізація відбулися. Складових у ній небагато:

— операційна та фінансова незалежність АМКУ;

— прозора і захищена від політичного втручання процедура призначення та звільнення керівництва органу;

— посилення взаємодії АМКУ з іншими правоохоронними органами;

— надання рішенням АМКУ статусу правозастосовних виконавчих документів, що принаймні вдвічі скоротить строки судової тяганини АМКУ з порушниками.

Усі ці пункти описані та закріплені Меморандумом про співпрацю України та МВФ. І хоча ця співпраця, швидше за все, вже в минулому, меморандум досі є дороговказом для одних і виправданням для інших.

Видно, що автори законопроєкту №5431, який мав би реформувати АМКУ, меморандум теж читали, але при перекладі українською корупційною говіркою зміст складових реформи змінився докорінно.

Зарплати реально підняли, і відповідно до проєкту провідний спеціаліст отримуватиме трохи більше 30 тис. грн на місяць, начальник департаменту — 47,5 тис., а голова комітету — усі 71 тис. грн (з розрахунку прожиткового мінімуму на 1 січня 2021-го). Але якщо для рядових співробітників підвищення зарплат на цьому завершується, то для голови і держуповноважених — ні. Бо на додачу до сімдесяти тисяч посадового окладу керівник відомства отримає ще 70 тис. грн надбавки за інтенсивність праці, надбавку за вислугу років (+3% за кожен рік загального стажу), матеріальні допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань (кожна в розмірі щомісячної зарплати), а головне —— премію «за особистий внесок у загальні результати», обсяг якої не обмежено взагалі нічим. Здавалося б, ось він — старт фінансової незалежності. Але ж гарантованою оплатою буде лише ставка у 70 тис. грн, решту 90–100 тис. грн надбавок і необмежену премію виплачуватимуть лише за погодженням міністра Кабінету міністрів. От і фініш фінансової незалежності.

Роками ми бідкаємося, що поки ставки у наших держслужбовців суттєво менші за премії та надбавки, вони перебувають у цілковитій залежності від тих, хто ці премії та надбавки призначає і погоджує. Що не буде працівник принциповим і неупередженим, якщо керівник одним помахом пера може позбавити його двох третин заробітку. І от маємо: тепер уся робота АМКУ залежить від міністра Кабміну. Згадаєте його прізвище?

Вимогу про прозорість призначення та захист від політичного втручання при цьому реформатори взагалі проігнорували. Не дивно, адже законопроєкт писали «слуги народу», а нинішній склад АМКУ пропрезидентський на 100%, і при його формуванні не було навіть натяку на прозорість чи неупередженість. Це біль, що економічну прокуратуру держави очолює криворізька сусідка Олени Зеленської. І якби діюча влада влаштовувала парад некомпетентності, пані Піщанська однозначно замикала б ходу. Втім, попри те, що її лояльність до президента майже стовідсоткова, якщо олігархи не зможуть вирішити питання в ОП, вони легко домовляться через міністра Кабміну. Вже загуглили його прізвище?

При цьому оновлений АМКУ залишає за собою право не реагувати на заяви про порушення, якщо вони суперечать встановленим АМКУ ж пріоритетам діяльності. Колишня держуповноважена Агія Загребельська дуже влучно пояснила цю норму:

«— Алло, поліція, нас грабують!

— Вибачте, ми не приймемо ваше звернення. У нас зараз у пріоритетах не пограбування, а зґвалтування...».

Це не поетичне перебільшення, до статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» дійсно додано пункт 3, який дає АМКУ право не розпочинати розгляд справ, якщо «зазначені в заяві ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції не відповідають встановленим АМКУ пріоритетам його діяльності». І як ви правильно здогадалися, немає жодного чіткого визначення, що ж це за пріоритети, хто їх встановлює, виходячи з чого і на який термін. Якщо раніше, щоб зам’яти справу, треба було витратити чимало часу на маніпуляції, адміністративний тиск, перекидання справ від одних держуповноважених на інших, і зрештою все одно скаржник міг через суд домогтися від АМКУ розгляду заяви, то тепер вам просто відмовлять і все.

А щоб життя не здавалося казкою тим, чиї скарги все ж таки потраплять на розгляд, розмір відшкодування заподіяної порушником шкоди зменшується законопроєктом удвічі порівняно з поточною редакцією закону.

І наче цього було замало, реформаторами запроваджується процедура врегулювання, яка дозволить ще й знижувати порушникові штраф. Застосовувати її пропонують після направлення порушнику попередніх висновків у справі. Тобто на етапі, коли всю доказову базу вже зібрано, й АМКУ витратив значний ресурс на проведення розслідування. Навіщо ж уже тоді «знижка»? Що виграє держава? Просто дає керівництву АМКУ можливість «домовитися» із фігурантами розслідувань? Та ще й розмиває відповідальність за це між АМКУ та судами, адже саме останні затверджуватимуть угоди про врегулювання.

А щоб АМКУ було зручніше збирати доказову базу для подальших «врегулювань», його наділяють повноваженнями, ширшими, ніж у слідчого чи прокурора, аж до обшуків приватних помешкань у нічний час і за відсутності господарів.

Знаєте, чому взаємодія із правоохоронними органами, які допомагали б АМКУ проводити слідство, реформаторам не підійшла? Бо АМКУ не потрібні у їхніх розслідуваннях зайві вуха, очі і кишені. Вони й самі впораються. Люди, які ще кілька років тому визначали, чи збігається склад шампуню із зображеними на його флаконі квітами, готові проводити обшуки, вилучати документи, техніку, викликати на допити, вибачте, дачу пояснень? Звісно, це буде профанація, як зрештою і все, чим займатиметься оновлений АМКУ. Мета одна — нагнати страху, аби «врегулювання» швидше відбулося. От тільки є підозри, що в цій частині реформа суттєво порушує як права і свободи громадян, так і загалом національне законодавство: АМКУ наділяють повноваженнями правоохоронних органів, але норми Кримінального процесуального кодексу, який регулює діяльність таких органів, на АМКУ не поширюють. Повноваження без відповідальності для стовідсотково політично залежного органу — це суцільний корупційний ризик.

І це лише верхівка айсберга сумнівних змін до законодавства, які подаються як реформа антимонопольного відомства. З їх прийняттям ми отримаємо чергового монстра із надповноваженнями, який, по суті, виконуватиме дві функції: усувати небажаних конкурентів і формувати корупційні потоки від бізнесу. Все на догоду одному господарю, «слуги» якого і розробили цю реформу. Із хороших новин лише одна: АМКУ зараз настільки пропрезидентський, що усі його провали автоматично ставатимуть плямами на костюмі Зеленського.