Екватор першого терміну президентства Володимира Зеленського, як і пошук достатніх підстав для другого дають змогу тією чи іншою мірою оцінити реалізацію його передвиборних обіцянок. Де ключовим в економічному блоці є таке: «Заміна податку на прибуток податком на виведений капітал надасть бізнесу більше свободи для розвитку та знизить адміністративний тиск».
Проте для чинного гаранта Конституції, як, утім, і для попереднього, рішення щодо переходу до моделі податку на розподілений прибуток (або як його назвали в Україні — податок на виведений капітал, ПнВК) стало досить важким і неоднозначним. Спроби запровадження, датовані 2015-м, 2018-м і 2019 роком (законопроєкти №3357, 8557), 2016-м і 2020-м (відповідні рішення Національної ради реформ), на сьогодні так і не реалізовано.
Причиною цього є не лише відсутність політичної волі. Ідеї запровадження ПнВК доводиться долати не лише затятий опір скептиків-традиціоналістів (відсталість і конформізм, втрати бюджету та лобізм великих компаній, які накопичили значні збитки, що дає змогу роками не сплачувати податку), а й хитку макрофінансову ситуацію, що дозволяє опонентам нового податку залучити у союзники міжнародних кредиторів, які безапеляційно визнали ПнВК «поганою податковою політикою». Незважаючи на це, у жодному разі не варто відмовлятися від запровадження ПнВК в Україні. І от чому.
Невеликий екскурс в історію питання. Сучасна економічна думка знає такий вид оподаткування як корпоративний податок на грошові потоки, що має дві базові версії реалізації (залежно від того, що є базою оподаткування): реальні грошові потоки нефінансового характеру (R-база) або потоки від розподілу чистого капіталу (S-база). Його появу значною мірою забезпечила тривала наукова дискусія щодо доцільності й доречності класичного корпоративного податку як такого з огляду на його спотворювальний вплив на заощадження й інвестиції.
Якщо коротко, ПнВК потрібно сприймати як безвідсотковий кредит держави в розвиток економіки на основі відмови від систематичного оподаткування поточного фінансового результату компаній і надання права платнику податків самому визначати час і розмір податку, що сплачується. Такий підхід стимулює інвесторів або активніше вкладати кошти в розвиток бізнесу, що призводить до збільшення кількості робочих місць, зростання продажів і розмірів заробітної плати, або залишати гроші на банківському рахунку, наповнюючи ліквідність банків, що потенційно сприяє зниженню відсоткової ставки за кредитами для економіки загалом.
Тепер перевіримо, чи виправдовує себе модель на практиці. Географія та форма імплементації податку, іноді як альтернативна або часткова, іноді з повним заміщенням податку на прибуток, є вельми широкою. Податок запроваджували в Мексиці (2008–2014), Молдові (2008–2011) та Північній Македонії (2009–2013). Із діючих на сьогодні моделей ПнВК ( див. табл .) обов’язково слід згадати Естонію (з 2001 року), а також Грузію (з 2017-го), Латвію (з 2018-го) і під брендом «естонський CIT для малого бізнесу» Польщу (з 2021 року).
Як бачимо, одержані дані демонструють різноспрямовані тренди. Але варто враховувати два моменти. Перший: показник ВВП зазнає складного багатофакторного впливу, і виокремити вплив окремого податку досить проблематично, якщо взагалі можливо. Другий момент: до запровадження ПнВК вдавалися як до розумної реакції на економічну кризу (Мексика, Македонія, Польща), а дані щодо Грузії та Латвії за 2020 рік значною мірою спотворені економічними наслідками пандемії COVID-19. Хай там як, на сьогодні немає чітких доказів того, що ПнВК не сприяє або тим більше перешкоджає зростанню економіки.
Ще один аспект ПнВК — це його вплив на прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Тут ситуація є не менш цікавою.
Естонія. Після запровадження ПнВК 2001 року країна отримала (очевидно, що це є не винятковою заслугою цього податку, а збігом низки чинників) стале зростання ПІІ у 2003–2005 роках, сягнувши 2005-го свого історичного максимуму у 3,1 млрд дол. США. Водночас Естонія впродовж останніх семи років (з 2014 року), згідно з Індексом міжнародної податкової конкурентоспроможності, є лідером серед країн ОЕСР.
Македонія. Запроваджувала податок не на постійній основі, а як тимчасовий захід у відповідь, зокрема, й на економічну кризу 2009 року. Економіка демонструвала зростання ПІІ два роки поспіль після запровадження податку — 2010-го та 2011-го. Водночас після скасування ПнВК 2013 року зафіксовано падіння ПІІ, яке 2014-го сягнуло критичного значення з 1995 року — 60,9 млн дол.
Латвія після запровадження ПнВК продемонструвала зростання прямих інвестицій 2019 року. Подальший перебіг експерименту перервано пандемією.
Мексика. У момент дії ПнВК було одержано історично піковий результат залучення інвестицій 2013 року (50,8 млрд дол.).
Підіб'ємо підсумки. Твердження опонентів запровадження в Україні податку на виведений капітал щодо його некорисності для економічного зростання та залучення інвестицій на прикладі п'яти країн (Естонія, Північна Македонія, Мексика, Грузія та Латвія) не знаходить підтвердження.
Якщо для першого показника (зростання реального ВВП) через його комплексність і багатофакторність вплив ПнВК залишається невизначеним, але, найімовірніше, не негативним, то для другого (приріст інвестицій) — простежується явний позитивний ефект. А це означає, що для України з її черепашачими темпами економічного відновлення та торішнім «дном» залучення прямих іноземних інвестицій запровадження ПнВК з 2022 року може стати рятувальним колом.
Це добре розуміють у Бразилії та Молдові, які впроваджують ПнВК з 2022 року (перша як режим для мікропідприємств, друга, до речі, повторно як окремі особливості оподаткування для бізнесу). І це, зрештою, має зрозуміти й українська влада і, зокрема, президент Зеленський, якого на найвищу посаду в державі привели не так його вельми нетривіальні здібності й артистизм, як велика втома нації від лицемірства й імітації реформ його попередника.
Пальці слуг мають залишати відбитки господарів.
Усі статті В'ячеслава Черкашина читайте тут.