Усе просто, ми створимо власну валюту і тоді жодні наші транзакції не контролюватимуться Заходом, жодні санкції не заблокують наші грошові активи, а міць наших резервів не залежатиме від долара. Десь такий план у країн БРІКС (Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки). І це вже не суто теоретичні міркування, які, безумовно, матимуть глобальний вплив, оскільки країни БРІКС — це більш як три мільярди людей, за якими чверть світового ВВП і 16% світової торгівлі.
«Серйозні країни, які поважають себе, добре розуміють, що поставлено на карту, бачать некомпетентність «господарів» нинішньої міжнародної валютно-фінансової системи і хочуть створити власні механізми забезпечення сталого розвитку, які будуть захищені від зовнішнього диктату», — заявив міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров, анонсувавши, що вже в серпні цього року країни БРІКС детально обговорять майбутню спільну валюту на саміті в Південній Африці. Кокетство ще те, оскільки перехід до спільної валюти БРІКС іде принаймні з 2010 року, і за рівнем готовності проєкт давно не на етапі «хочуть створити механізми».
Що вже зроблено
Уже по завершенні першого саміту БРІКС 2009 року у спільній заяві прозвучало, що «існує гостра потреба у стабільній, передбачуваній і більш диверсифікованій міжнародній валютній системі». І надалі жоден наступний саміт БРІКС не оминав питання спільного фінансового майбутнього. Мотиви зрозумілі: це і спроба уникнути зростаючого фінансового контролю та санкцій, і посилення міжнародного впливу, і просто закріплення торгової співпраці, передусім із місткими ринками Китаю, РФ та Індії.
У жовтні 2011 року фондові біржі в країнах БРІКС об'єдналися в альянс і почали спільну роботу над ширшим використанням місцевих валют на цих фондових ринках.
У 2013 році було створено Новий банк розвитку (NDB), а у 2014-му — підписано Угоду про умовні резерви (CRA). Такі собі аналоги Світового банку та МВФ, але із використанням місцевих валют БРІКС і значно лояльнішими вимогами до позичальників.
До 2022 року усі країни БРІКС, крім Південної Африки, розробили власні незалежні національні платіжні системи, аналогічні глобальній банківській мережі SWIFT, і незалежні мережі роздрібних банківських карток, аби не залежати від американських Visa та Mastercard. З’явилася й амбіція створити спільну платіжну систему BRICS Pay.
«Підключення цих національних платіжних систем до альтернативної транскордонної платіжної системи дозволить здійснювати весь життєвий цикл платежів, повністю минаючи глобальну систему, деноміновану в доларах США», — зазначає Зонюань Зоі Лю, науковиця Ради з міжнародних відносин (CFR), яка присвятила окреме дослідження політиці дедоларизації БРІКС.
Вона зауважує, що система BRICS Pay є дуже амбітним кроком. Це єдина безконтактна платіжна система, яка з’єднує національні платіжні системи БРІКС з інтегрованою платформою для оплати.
«Наразі зовнішні розрахунки між членами БРІКС усе ще вимагають конвертації в долари США, що потребує залучення банків США, але з BRICS Pay конвертація в долари США та банки США більше не знадобляться, — вказує Зонюань Зоі Лю. — Система BRICS Pay також дозволить членам зменшити свою залежність від міжнародних платіжних організацій, таких як SWIFT, Visa та Mastercard».
BRICS Pay — це традиційний шлях, але нетрадиційні стежки теж торують, наприклад, використання технології блокчейн для створення цифрової валюти БРІКС. Перші розмови про це почалися 2017 року, 2018-го було підписано угоду про співпрацю, а 2019-го вже констатовано, що майбутня цифрова валюта має стати невід’ємною частиною BRICS Pay.
Німецький економіст Філіп Багус, відомий своїм скепсисом щодо єврозони, вважає, наприклад, що про спільну фіатну, себто класичну, валюту країнам узагалі не домовитися, а отже, робочими будуть якраз некласичні варіанти.
«Спільна валюта має важливу проблему, а саме: як розподіляються прибутки від створення нових грошей? Це головна проблема євро. Справедливою вона буде і для БРІКС. Хто фактично контролюватиме створення грошей і розподіл прибутків від цього? Насправді я не бачу тут рішення, не бачу життєздатності такої валюти, якщо мова йде про фіат, — наголошує пан Багус у коментарі для ZN.UA. — Тож, якщо це починання і матиме якесь реальне втілення, то, найімовірніше, це будуть альтернативні валюти».
Втім, на думку експерта, це не обов'язково мають бути цифрові гроші, мова може йти і про так звану товарну валюту (commodity currency), тобто про гроші, прив'язані до експорту певної сировини. Наприклад, бразильський реал, російський рубль чи південноафриканський реал є саме такими валютами. «Товарна валюта, забезпечена одним або кількома товарами, — можливий для них вихід, оскільки, як правило, такі валюти прив'язують якраз до сировинного експорту. Зважаючи на те, про які саме країни йдеться, перевагою саме такого варіанта стали б значно швидші темпи економічного зростання країн БРІКС, ніж Заходу», — зазначає пан Багус.
Що ж попереду
Значний шлях уже пройдено, але від «ми відмовилися від долара» до «ми створили заміну долару» — прірва. Як мінімум потрібні ще союзники.
Вербовка нових учасників антидоларової коаліції на марші. 2015-го на саміт БРІКС запросили представників Євразійського економічного союзу (Білорусь, Казахстан, Вірменія, Киргизстан) і Шанхайської організації співробітництва (крім вищезгаданих, Таджикистан, Узбекистан і Пакистан). На саміт 2017 року завітали лідери Єгипту, Гвінеї, Мексики та Таїланду. В результаті виникла поки що неформальна інституція БРІКС+, у якій уже 18 держав, а це значно ширша платформа для впровадження будь-яких спільних ініціатив. Але кількість — не якість.
По-перше, реальні можливості NDB усе ж не порівнювані із доларовими аналогами (Світовим чи Азійським банками, наприклад), — насправді банк досі у національних валютах видає лише трохи більше половини кредитів. CRA — заміна МВФ лише у мріях Путіна, оскільки ця інституція залежна від МВФ, адже лише 30% кредитів вона може видати на вимогу, а підстава для видачі решти 70% — згода ненависного Міжнародного валютного фонду. Тож і статус кредитора останньої надії, як у МВФ, CRA навіть у середньостроковій перспективі не світить. І що більше серед клієнтів NDB і CRA країн у не найкращій економічній формі, то очевиднішими будуть усі ці недоліки.
По-друге, можливості країн-учасниць неоднакові, це Китай і РФ можуть собі дозволити швидкий (та й то умовно) розвиток альтернативних фінансових інструментів та інфраструктури, а інші? Залучення таджикистанів і гвіней на практиці — якір, а не парус, а фінансова інфраструктура — надто складна і розгалужена система, її не подаруєш новоприбулим членам на знак пошани.
По-третє, нинішня одностайність країн — не константа. Домінуюча роль Китаю та Росії, як і їхня особиста зацікавленість у цих процесах очевидна, але чи всіх вона влаштовує? Першим яблуком розбрату власне і стане питання про вибір спільної валюти.
Цифровий юань навряд влаштує Індію чи Бразилію. Зацікавленість у рублі ми побачили, коли РФ намагалася перевести у рубль розрахунки за нафту і газ, — Газпромбанк зрештою приймав оплати, як і раніше, а вже потім купував на них рубль. Товарну валюту треба прив’язувати до сировини, але до якої? Для РФ і Бразилії — це нафта, для Індії — агропродукція, для ПАР — мінерали та алмази. А Китай узагалі давно не сировинний експортер, там 60% вартісного експорту займають машини та обладнання, для нього товарна валюта — це щось із минулого століття. Спільна ж валюта на зразок євро насправді не буде вигідна сильнішим учасникам колаборації, бо за найменшої кризи їм доведеться підтримувати слабших товаришів ціною власної економічної стабільності. Згадайте відносини ЄС і Греції у 2010–2015 роках. Хто ж тоді найбільше дав грошей на порятунок греків, невже, як завжди, Німеччина та Франція? Мають бути дуже вагомі політичні причини, аби настільки нехтувати економічними резонами.
Тож наступні етапи навряд будуть такими швидкими і «одностайними», як попередні. Хоча б тому, що до остаточної перемоги країнам варто позбутися своїх доларових активів. Бо якщо їхній амбітний наступ вдасться, долар дешевшатиме, і всі доларові активи знецінюватимуться. Активно і цілеспрямовано цим займалася лише Росія, почавши 2013-го, і, як ми знаємо, до санкцій 2022 року не встигла — із усього заблокованого в доларі ще було 96 млрд. Тож і у інших попереду роки.
А доти вся дедоларизація полягатиме у витісненні долара із двосторонньої торгівлі країн. Долар дуже засмучений, але давайте поглянемо на РФ, яка вже буквально потопає в юанях. Куди їх дівати, якщо взагалі-то Росія ніколи не була для Китаю значущим торговельним партнером, а її частка в китайському експорті та імпорті становила аж 2 і 3% відповідно? Звісно, наростять і поглиблять, розраховуватимуться з іншими азійськими країнами, он уже навіть внутрішні кредити юанями почали видавати. Але це процес на роки. Та й юань хоч і світова резервна, але не вільно конвертована валюта, напряму залежна від китайської політики. І РФ залежатиме. Наприклад, зараз, оскільки КНР усе ж дотримується санкцій, китайські банки платежів від підсанкційних російських банків не приймають, навіть у юанях, — робіть із ними, що хочете. Але коли це дедоларизація стала юанізацією? Це ж як тікати від Манджафоко до Карабаса-Барабаса.
Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.