Розвиток економіки в умовах воєнного часу потребує чіткої державної стратегії, злагодженої системної державної економічної політики, її націленості на конкретні показники якісних чи кількісних змін.
Наша стратегічна мета — перетворити Україну на сильну європейську країну з потужною промисловістю, розвиненим малим і середнім бізнесом, з економікою, що генерує значну частину доданої вартості та приваблює трудові ресурси і фінансовий капітал.
Однак війна та пов’язані з нею економічні проблеми створюють суттєві перешкоди для досягнення поставленої мети, — в країні значно скоротилася економічна активність, підвищилися ризики для макроекономічної стабільності.
Дві головні проблеми нинішньої економіки країни:
- Низька продуктивність. Унаслідок війни країна значною мірою втратила свій виробничий потенціал, втрачено мільйони робочих місць, ускладнилися логістичні маршрути для бізнесу, підвищилася собівартість, спостерігається дефіцит трудових ресурсів через їхній відплив на потреби фронту та міграцію за кордон. Як результат, виробництво реального ВВП скоротилося на 30% порівняно з довоєнним рівнем, розширився негативний розрив між потенційним і фактичним ВВП.
- Високі ризики для валютної стабільності. Платіжний баланс країни зводиться із значним дефіцитом, який покривається лише завдяки неринковій міжнародній допомозі. Без урахування міжнародної допомоги дефіцит становить 13 млрд дол. за перше півріччя 2023-го, а загалом із початку війни — майже 50 млрд дол. Основна причина дефіциту — негативне торговельне сальдо, яке в першому півріччі поточного року сягнуло 17 млрд дол. Імпорт порівняно з довоєнним періодом збільшився на 22%, тоді як експорт скоротився на 25%. Імпортозалежність економіки перевищує 50% ВВП, що на 10 в.п. більше за довоєнні показники.
Обидві проблеми є взаємопов’язаними: падіння продуктивності реального сектора знижує пропозицію товарів власного виробництва на внутрішньому ринку, що підвищує потреби економіки в імпорті та призводить до валютних ризиків.
Тому в нинішніх умовах не існує іншої альтернативи, ніж відроджувати національний виробничий потенціал, стимулювати інвестиції у створення робочих місць.
Війна генерує ризики, які неможливо компенсувати ринковими стимулами. Не існує такої ринкової рентабельності, що могла б зацікавити бізнес інвестувати кошти у виробництво, що може бути зруйноване війною. Без державних стимулів трудові, виробничі та фінансові ресурси будуть поступово покидати економічну територію воюючої країни.
Довоєнні пропорції розвитку і розміщення продуктивних сил порушені і в окремих випадках відновленню не підлягають. Має бути визначена нова Стратегія просторового розвитку держави, яка враховувала б нові територіальні розклади щодо ринку праці, природних ресурсів, інших складових продуктивних сил. Сильні регіони — сильний Центр.
Стратегія економічного розвитку — це стратегія продуктивного перерозподілу наявних у країні ресурсів і міжнародної допомоги на цілі відновлення та нарощування виробничого потенціалу країни, створення робочих місць. Тактика дій має включати набір відповідних інструментів різних напрямів економічної політики, щоб зробити цей процес перерозподілу максимально ефективним.
В основу такої стратегії може бути покладено:
- підвищення перерозподільної ролі держави, посилення акумуляції внутрішніх ресурсів економіки через механізм державних фінансів для їхньої алокації на пріоритетних напрямах. Точкова підтримка бізнес-активності, збалансування загального рівня оподаткування;
- усунення суперечностей між різними напрямами економічної політики в процесі досягнення єдиної мети економічного відновлення. Монетарна, фіскальна, структурна політики мають бути максимально синхронізовані;
- здешевлення вартості позичкового ресурсу в економіці. Вартість кредитного ресурсу повинна бути адекватно співставною з очікуваною рентабельністю майбутніх бізнес-проєктів;
- агресивна політика залучення інвестицій. Компенсації від держави для критеріальних інвесторів у рахунок майбутніх податкових платежів. Нові адекватно оплачувані робочі місця — основа внутрішнього попиту;
- пріоритетність підтримки інвестицій у виробництво продукції з високою часткою доданої вартості, у локалізацію виробничого процесу та проєкти імпортозаміщення. Такі виробництва посилюють мультиплікативний ефект від інвестицій і знижують ризики валютної нестабільності у довгостроковій перспективі;
- розвиток і планування територій з урахуванням наявних природних і трудових ресурсів у регіонах. Підвищення контролю за використанням коштів місцевими органами на цілі економічного відновлення;
- розширення доступу українських виробників до зовнішніх торговельних ринків. Пільговий доступ до потужних ринків розвинених країн дасть можливість посилити привабливість інвестицій в українські підприємства. Режим безмитної торгівлі з ЄС закінчується в червні 2024 року і потребує оновлення та розширення;
- запуск державної системи гарантування страхування інвестицій від воєнних ризиків, яка включає фінансування від міжнародних донорів і перестрахування від глобальних страхових компаній;
- інвестиції в освіту, підготовку та перепідготовку кадрів. Потрібно програмувати майбутню зміну поколінь відповідно до інвестиційних пріоритетів країни. Багатьом ветеранам війни знадобиться перекваліфікація, щоб знайти роботу;
- об’єктивна комунікація прогресу в реформах для міжнародних партнерів. Успіхи України в реалізації реформ часто недооцінюють на міжнародній арені. Україна вже здійснила низку ринкових реформ, однак нові інститути потребують нових кваліфікованих кадрів, чому заважає війна.
Державні ресурси обмежені, що підвищує актуальність точкової політики для їхнього використання на пріоритетних напрямах відновлення. Міжнародна допомога здатна значною мірою компенсувати фінансові потреби країни у відновленні, однак її надходження є неринковим і залежить від доброї волі наших партнерів. Також вагомий ресурс для фінансування відновлення зберігає національна банківська система, але висока вартість кредитних коштів унеможливлює їхнє широке використання в інвестиційному процесі.
Держава має широкий арсенал інструментів політики, здатних стимулювати створення нових робочих місць і генерування мультиплікативного ефекту в економіці:
- спеціальні економічні зони чи режими оподаткування для специфічних видів діяльності чи регіонів;
- гранти для стартапів та інновацій;
- гарантування ризиків;
- податкові субсидії на величину інвестиційних витрат;
- податкові преференції інвестиційному імпорту;
- державні інвестиції у нові робочі місця в пріоритетних видах діяльності;
- державно-приватне партнерство, насамперед у сфері інфраструктури;
- державні гарантії за кредитами та компенсація кредитних відсоткових ставок;
- державне замовлення на закупівлю товарів і послуг;
- націоналізація системно важливого бізнесу, якому загрожує банкрутство;
- стимулювання імпортозаміщення та локалізації виробництва;
- стимулювання конверсії виробництва;
- розв’язання проблемних питань логістики та транспортної інфраструктури;
- вирішення проблемних питань енергопостачання.
Окрему увагу слід звернути на податкові стимули. Україні потрібні збалансування загального рівня оподаткування, стандартизація системи ставок оподаткування з урахуванням існуючих практик в ЄС, точкове підтримання інвестицій у пріоритетні сфери.
Інституційна зрілість — важливий компонент успішної ринкової економіки. Верховенство права, мінімізація корупції та сильна демократія розширюють можливості широкомасштабного залучення приватних внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Тому інституційні реформи в системі державного управління слід продовжувати. Однак варто зрозуміти, що їхня значущість в ослабленій війною економіці є вторинною щодо прямих державних стимулів.
Для утримування умов макроекономічної стабільності важливо усунути ризики валютної кризи. Заходи зі зміцнення платіжного балансу можна розділити на дві категорії: адміністративні та структурні. Адміністративні заходи включають посилення обмежень і контролю над рухом капіталів, операціями з іноземною валютою, поверненням експортної виручки, а також постійну роботу з партнерами щодо надання Україні міжнародної фінансової допомоги. Структурні заходи включають інструменти з підтримки конкурентоспроможності реального сектора, державні ініціативи щодо розвитку логістики та транспортних шляхів для експорту. Такі заходи дають змогу посилити фундаментальну стійкість економіки до валютних шоків і мають середньостроковий ефект.
Режим фіксованого обмінного курсу та валютні обмеження варто зберігати на період до відновлення ринкового балансування попиту та пропозиції іноземної валюти в країні. Фіксація обмінного курсу позитивно впливає на передбачуваність бізнес-діяльності, сприяє інвестиційному імпорту, полегшує інтеграційні процеси до ЄС. Завчасне повернення до гнучкого курсоутворення в умовах відсутності стабільних ринкових надходжень валюти загрожуватиме виникненням валютної паніки. Режим фіксованого обмінного курсу є сумісним із незалежною відсотковою політикою та режимом інфляційного таргетування за умови збереження певних обмежень на рух капіталів.
Також країні потрібен тривалий період від’ємних реальних відсоткових ставок. Очікувана інвестиційна рентабельність бізнес-проєктів має перевищувати базову вартість позичкового капіталу. Інакше позичкові кошти залишатимуться в банківській системі. Уряд також потребує дешевих позичкових коштів для активної підтримки економічного відновлення. Суспільству воєнної економіки не слід пріоритетно перерозподіляти доходи на користь фінансових посередників.
Підсумовуючи викладене, стратегія структурної перебудови економіки України повинна базуватися на активній цілеспрямованій державній політиці створення робочих місць.
Перерозподільну роль держави в економіці слід посилювати, аби забезпечити можливість ефективно концентрувати потрібні ресурси на пріоритетних напрямах.
Запуск нових виробництв дозволить ефективно замикати грошову масу в новій доданій вартості та генерувати супутні податкові надходження, що особливо важливо в умовах високого фіскального дефіциту та збільшення емісійних коштів в економіці.
Для підтримки відновлення важливо запустити процес банківського кредитування економіки. Зниження базової вартості позичкового ресурсу та спеціальні програми підтримки кредитування сприятимуть як покращенню фінансового посередництва, так і відновленню роботи монетарної трансмісії.
Вагомим ресурсом відновлення є міжнародна підтримка. Очікується, що її надаватимуть у вигляді як прямої фінансової допомоги, так і пільгового доступу до товарних ринків країн-партнерів. Інтеграція України до ЄС і продовження структурних реформ сприятимуть надходженню приватного іноземного капіталу в країну.
Підвищення продуктивного обігу грошей в економіці та збільшення кількості конкурентоспроможних виробництв дадуть можливість уникнути ризиків валютної кризи чи інфляційних спіралей.
Створення робочих місць також буде стимулом для повернення в Україну людей, які були змушені залишити Україну внаслідок бойових дій. Звільнені в запас військовослужбовці потребуватимуть пристойного працевлаштування. Державні програми перекваліфікації допомагатимуть зворотній інтеграції воїнів до мирного та продуктивного життя в тилу. Тому адекватно оплачувані робочі місця не тільки зберігатимуть трудовий потенціал нації, а й убезпечуватимуть суспільство від соціальної напруги.