UA / RU
Підтримати ZN.ua

Хто в Україні бюджет годує?

Автор: Олексій Кущ

Останні роки реформ, усі плани з удосконалення податкового законодавства розвивались у парадигмі зменшення оподаткування бізнесу в Україні. Звісно, наразі ніхто нічого не зменшив, але сталий стереотип в уявленні суспільства таки склався — бізнес у нашій країні платить великі податки.

Про населення в цьому контексті майже ніхто не згадує. За законами детективного жанру, той, на кого падає найменше підозр, і є головною діючою особою детективного сюжету. То, може, населення і є саме тим «фіскальним оленем»? Спробуємо розібратися.

У теорії податки не тільки мають наповнювати державний бюджет. Вони також можуть виконувати стимулюючу та перерозподільну функції. Для України останні дві властивості податків звучать як невтішний оксюморон, щось на кшталт «солодкої отрути».

Однак ці функції в інших, розвинених, економіках відіграють досить важливу роль.

Ми їх розглянемо більш детально, але поки розберемося з основними податками та їхніми платниками.

Тут варто зауважити, що суб’єкт перерахування податків не завжди тотожний суб’єкту реальної сплати податків. Є таке поняття, як податковий агент. Якщо роботодавець нараховує вам заробітну плату, то він автоматично утримує і податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% і військовий збір у розмірі 1,5%. Ці податки роботодавець перераховує до бюджету за своїх найманих працівників, виступаючи при цьому класичним податковим агентом.

Читайте також: Міжнародний поштовий бізнес: детінізація через європейську модель оподаткування

Реальним суб’єктом зі сплати таких податків і зборів є безпосередній працівник, праця якого стала джерелом доданої вартості, завдяки якій у бізнесмена і з’явилися валова виручка як джерело обігових коштів і база зі сплати податків.

Власник капіталу отримує прибуток, тож його «особистий» податковий внесок — це податок на прибуток підприємств у розмірі 18%.

Так само і податок на додану вартість (ПДВ), акцизи — це все так звані непрямі податки, підприємство, яке їх платить до бюджету, виступає лише транзитером: купуючи сировину, енергію, обладнання, у ціні всіх цих складових виробничого процесу підприємець отримує і суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 20%. А реалізуючи свою продукцію, підприємець окремо зазначає суму ПДВ, яка додається до ціни (податкові зобов’язання). Різниця ж і є податком на додану вартість, який має бути сплачений до бюджету.

Тобто підприємець лише отримує суму ПДВ від кінцевих споживачів, які купили його товар, і за мінусом податкового кредиту перераховує ці гроші державі, виступаючи звичайною транзитною ланкою. Реальний платник і ПДВ, і акцизного збору — це кінцевий споживач, тобто населення.

Якщо згрупувати податки за суб’єктом їхньої реальної сплати, то населення платить податки на працю, споживання і податки на активи.

Бізнес же платить податки на прибуток, єдиний податок, ренту за видобування природних ресурсів, податок на активи.

А тепер спробуємо підбити баланс за 2023 рік (див. табл. 1).

Табл. 1. Надходження в розрізі окремих платежів станом на 01.01.2024 р., тис. грн

Назва платежу

Код платежу

Вид бюджету

Надійшло

Всього по ДПС до державного бюджету (сальдо),

з них:

783 599 339,5

податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) з урахуванням бюджетного відшкодування

14060000

державний

214 639 287,2

податок і збір на доходи фізичних осіб

11010000

державний

206 944 764,7

податок на прибуток підприємств

11020000

державний

143 837 124,3

акцизний податок із вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції)

14020000

державний

92 583 935,0

рентна плата за користування надрами

13030000

державний

56 056 869,9

акцизний податок з увезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції)

14030000

державний

22 132 854,0

екологічний податок

19010000

державний

3 667 859,0

Всього по ДПС до місцевих бюджетів (сальдо),

з них:

429 982 532,4

податок і збір на доходи фізичних осіб

11010000

місцевий

289 398 224,4

єдиний податок

18050000

місцевий

55 805 359,1

податок на майно

18010000

місцевий

43 829 378,1

туристичний збір

18030000

місцевий

222 617,6

збір за місця для паркування транспортних засобів

18020000

місцевий

151 388,4

За даними ДПС, до зведеного державного бюджету надійшло від збирання податків і зборів 2023 року 1,213 трлн грн, з них до місцевих бюджетів — майже 430 млрд, а до центрального — 783,6 млрд грн.

При цьому населення у вигляді податку на доходи сплатило майже пів трильйона гривень, або 44%. Але це ще не повний внесок населення у державну скарбницю.

Якщо додати податок на додану вартість, акцизи, туристичний збір, отримуємо разом 826 млрд грн, або 73%.

Водночас податки, сплачені бізнесом (по суті, а не за фактом транзитивного перерахування як податковим агентом), становили лише 303 млрд грн (податок на прибуток, рента, податок на активи, єдиний податок). Тобто лише 23% від загальної суми.

За умови, що номінальний ВВП становив 2023 року 6,5 трлн грн, податкові вилучення за рахунок населення досягли майже 13% ВВП, а податкові вилучення з бізнесу — менш як 5%.

Сукупні податкові вилучення в економіці перевищили 17% (тут не враховано єдиного соціального внеску, який за своєю природою є квазіподатком). З урахуванням 478 млрд грн ЄСВ податкові вилучення з економіки досягли майже 25%.

Читайте також: У Верховній Раді вирішили скасувати оподаткування допомоги військовим без статусу УБД

Що стосується віднесення ЄСВ до квазіподатків населення чи квазіподатків бізнесу, то ситуація досить суперечлива: з одного боку, джерелом цього збору є додана праця найманих працівників, з іншого — цей збір нараховується бізнесом на фонд оплати праці, а не утримується із заробітною плати. Звичайно, логічно було б провести бруттизацію ЄСВ, тобто включити цей збір у розмір посадового окладу штатного працівника (в народі називається «брудна зарплата»). Але поки цього не сталося, залишимо питання ЄСВ за дужками.

Якщо оцінити загальні надходження коштів до державного бюджету під час війни з усіх джерел, у тому числі й неподаткових, то ситуація суттєво не зміниться.

Візьмемо дані за перше півріччя 2024 року (див. табл. 2).

Доходи зведеного бюджету України в 2024 р. станом на 1.06.2024 р., млн грн

Показник

Код бюджетної
класифікації

Доходи

У %

Усього (без урахування міжбюджетних трансфертів)

 

1255023,8

100,00

Податкові надходження

10000000

851137,4

67,82

1. Податки на доходи, прибуток і збільшення ринкової вартості

11000000

369219,8

29,42

- Податок на доходи фізичних осіб

11010000

212585,5

16,94

- Податок на прибуток підприємств

11020000

156634,3

12,48

2. Рентна плата та плата за використання інших природних ресурсів

13000000

25073,5

2,00

3. Внутрішні податки на товари та послуги

14000000

382817,8

30,50

- Акцизний податок із вироблених в Україні підакцизних товарів

14020000

35608,1

2,84

- Акцизний податок з увезених в Україну підакцизних товарів

14030000

42288,7

3,37

- Податок на додану вартість із вітчизняних товарів (з урахуванням бюджетного відшкодування)

14060000

112410,1

8,96

- Податок на додану вартість з імпортних товарів

14070000

186859,5

14,89

4. Місцеві податки та збори

18000000

50819,8

4,05

- у т.ч. єдиний податок

18050000

31179,9

2,48

5. Інші податки та збори

19000000

2890,8

0,23

6. Неподаткові надходження

20000000

360242,6

28,70

- Доходи від власності та підприємницької діяльності

21000000

78912,7

6,29

- Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційної діяльності

22000000

8767,3

0,70

- Інші неподаткові надходження

24000000

29358,8

2,34

- Власні надходження бюджетних установ

25000000

243203,9

19,38

7. Доходи від операцій з капіталом

30000000

2081,1

0,17

8. Кошти від закордонних країн і міжнародних організацій

42000000

41055,1

3,27

9. Цільові фонди

50000000

507,7

0,04

Податкові надходження становили майже 68% доходів бюджету.

При цьому населення сплатило майже 48% доходів бюджету, а бізнес — менш як 17% доходів бюджету, або майже в три рази менше.

Майже третину доходів державного бюджету становили неподаткові надходження, що характерно для ситуації під час війни.

Час важливих висновків

Основний донор бюджету в Україні — це фізичні особи, населення, яке сплачує під час війни майже половину всіх бюджетних надходжень і забезпечує 73% суто податкових платежів.

Що стосується безпосередньо бізнесу, то він сплачує 27% податкових надходжень, або 17% від усіх доходів державного зведеного бюджету.

Однак треба зазначити, що бізнес несе величезне трансакційне навантаження, коли виконує функції податкового агента. Наприклад, стосовно податків на працю, коли через приватні структури проходить до 1,5 трлн грн фонду оплати праці найманих працівників за рік.

Додаймо сюди і внутрішній торговельний обіг — трильйони гривень, з яких бізнес має перерахувати державі непрямі податки: акцизи та ПДВ.

Тобто наразі одне з ключових завдань — це не зменшення самих ставок податків, а зняття з бізнесу трансакційного навантаження, наприклад, шляхом передачі населенню права на сплату податків із трудових доходів один раз на рік (ми про це писали).

Тим паче що зменшення податку не завжди приводить до збільшення його надходжень до державного бюджету пропорційно до розміру ВВП (такі надії завжди є, коли податки зменшують, сподіваючись, що детінізація приведе до зростання податкових надходжень, а не навпаки).

Наприклад, ставка податку на доходи фізичних осіб зросла з 15 до 18%, а з урахуванням військового збору, який є його сурогатною частиною, — до 19,5%. При цьому частка цього податку у ВВП зросла з 4,5 до 6,4%. Натомість ставка податку на доходи підприємств скоротилася з 24 до 18%, а частка цього податку до ВВП теж зменшилася з 4,1 до 3%. Тобто зменшення ставки податку не завжди стає стимулом його платити. Але це не означає, що податки не треба зменшувати, питання у пріоритетах.

Якщо мета держави — стимулювати ринок праці, внутрішню купівельну спроможність населення та внутрішнє споживання, то необхідно зменшувати податки на працю та податки на кінцеве споживання соціальних товарів і послуг.

Наприклад, під час війни скоротити податки на працю на тих територіях, де існує підвищена небезпека ведення бізнесу (прифронтові та прикордонні з РФ області). Крім того, знизити ПДВ на соціальні товари (хліб, молоко, овочі та інші) і соціальні послуги, передусім комунальні, а також на електроенергію для населення.

Що стосується непродуктивного споживання (автомобілі, предмети розкоші тощо), то тут податки на споживання можна, навпаки, підвищувати.

Саме в цьому полягає розподільча функція податків — зміщати акценти оподаткування з податків на працю та споживання на податки на капітал та активи.

У цьому контексті цілком абсурдно виглядає ідея зменшити податки на прибуток підприємств із нинішніх 18% до 10.

Читайте також: Бензинові «конверти»: як зарплатні податки з АЗС ідуть повз бюджети

На тлі податкового пригнічення ринку праці та внутрішнього споживання зменшення податків на капітал призведе лише до консервації сировинного характеру економіки, коли лише зросте обсяг неоподаткованої сировинної ренти, яку бізнес зможе вивести з обігу у кеш або у вигляді відпливу капіталу за кордон (наразі канали з відпливу частково перекрито, але відкладений попит на виведення капіталу величезний).

У цих умовах фіскальний тиск на населення лише зросте, бо треба буде чимось компенсувати зниження зборів з податку на капітал.

Для того, аби цього не сталося, необхідно застосовувати стимулюючу роль податків — надання фізичним особам права на податкове списання на суму інвестицій у довгострокові потреби домогосподарств (освіту, іпотеку, медичне страхування).

Аналогічне право на зменшення прибутку до оподаткування на суму інвестицій у нові технології, інновації, стартапи має отримати і бізнес.

На жаль, питання зменшення податків стало в Україні суто лобістською темою для окремих фінансово-промислових груп, тож об’єктивної дискусії з цього приводу майже немає.