Чи мають українці запас міцності, достатній для підвищення податків, — важливе соціальне та економічне питання.
Основний рушій нашого економічного розвитку — попит. Хоч би скільки зерна ми продали країнам Африки чи олії — країнам Азії, переважна більшість українського бізнесу живе і виживає, завдяки внутрішньому споживачу. Тож фінансова стійкість українців — один із небагатьох достовірних індикаторів того, що економіка житиме.
Власне, тому ZN.UA за допомоги Центру Разумкова поставило нашим співгромадянам кілька питань щодо їхнього матеріального становища. Результати достигли синхронно із рішенням уряду підвищити громадянам податки.
Що ж, подивимося, чи є що зістригти з нашої отари.
У відповідь на запитання «Яким є середньомісячний рівень доходів вашої сім'ї?» 29,5% респондентів обрали варіант «До 8 тис. грн», 36,3% — «Від 8 до 18 тис. грн», 16% — «Від 18 до 30 тис. грн» і лише 5,4% щомісяця отримують більш як 30 тис. грн (див. рис. 1).
Зауважимо, що питання стосувалося саме сімейного, тобто сукупного, доходу, а відтак, отримані відповіді виглядають доволі песимістичними. Можемо лише сподіватися, що ті 12,8%, які відмовилися відповідати на це запитання, насправді підпільні доларові мільйонери.
Звісно, левова частка (67,2%) тих, хто живе на суму до 8 тис. грн, — непрацюючі або за віком, або за станом здоров'я. Але і працюючі респонденти не жирують: 43,6% із них обрали варіант «від 8 до 18 тис. грн», майже 22% можуть похизуватися доходами в діапазоні «від 18 до 30 тис. грн».
У регіональному розрізі картина більш-менш однорідна. Єдине, що кидається в очі, — високий рівень нерівності на сході. За вищої, ніж загалом по Україні, кількості сімей, що мають середньомісячний дохід до 8 тис. грн (35% проти 29,5%), там же зафіксовано найбільший відсоток сімей із доходом у діапазоні від 18 до 30 тис. грн (20,3% проти загальноукраїнських 16%) і з доходом вище 30 тис. грн (8,3% проти 5,4% загалом в Україні).
На що ж витрачають гроші українські сім'ї? Ми попросили респондентів відранжувати найпоширеніші видатки за часткою, яку вони становлять у родинному бюджеті (за шкалою від «0» до «5», де «0» означає, що таких витрат зовсім немає, а «5» — що ця стаття витрат належить до найбільших). На рис. 2 представлені середні бали, які отримали наші видатки.
Вже ніхто й не згадає колишнього міністра соцполітики Андрія Реву, але всі згадають його фразу: «Українці витрачають на продукти половину заробітку не тому, що мало заробляють, а тому, що багато їдять».
Що ж, на жаль, українці все ще «багато їдять». А судячи з того, що наступна за розміром стаття сімейних витрат — житлово-комунальні послуги (ЖКП), то ще й багато миються.
Насправді пріоритетність видатків виживальницька: продукти харчування (4,1 бала), ЖКП (3,6 бала), охорона здоров'я (2,4 бала), одяг і взуття (2,2 бала), транспорт і зв'язок (по 2 бали), предмети домашнього вжитку (1,9 бала), інші товари та послуги (1,3 бала), харчування поза домом, алкоголь із тютюновими виробами й освіта (по 1,2 бала), відпочинок і розваги (1,1 бала).
Приємно бачити, що донати на ЗСУ обійшли більшість «необов'язкових» видатків (1,6 бала). Але пам'ятаємо, що мова про опитування, під час якого соціологи не можуть «відфільтрувати» бажання респондента виглядати краще, ніж є насправді.
Що ж, да даними Євростату, в країнах Євросоюзу розподіл видатків домогосподарств відрізняється. На першому місці зі значним відривом там ЖКП — до чверті всіх витрат, потім їжа (близько 13%) і транспорт (12,5%), далі йдуть різні товари і послуги, розваги/культура, їжа поза домом і готелі (кожна з категорій на рівні 10%), лише потім одяг і взуття, здоров'я, зв'язок (причому жодна зі статей не набирає навіть 5%).
Звісно, це не означає, що поки «українці багато їдять», європейці розважаються і подорожують. Але це все ж означає, що наших доходів досі вистачає лише на базові витрати, а все інше ми фінансуємо, як любить казати наш Мінфін, за залишковим принципом.
Пересвідчитися, що питання саме в достатності грошей, а не в доступності тих чи інших «екстра», можна, подивившись, як схоже відповідали на це запитання жителі міст і сіл (див. рис. 3). Попри офіційно зафіксований театральний бум, рекордні прибутки книговидавництв і «повні посадки» у столичних ресторанах, усе ж більшість українців продовжує витрачати левову частку грошей на найнеобхідніше що у містах, де купа можливостей протринькати їх, що у селах, де грошей значно менше.
Визначення рівня добробуту — складна вправа, комусь у курені — рай, а для когось рахунок з п’ятьма нулями — бідність. Власне, тому самооцінка добробуту — найкращий індикатор із можливих.
У відповідь на запитання «Яке із тверджень найточніше відповідає фінансовому стану вашої сім'ї?» (див. рис. 4) більш як 48% обрали варіант «Вистачає на їжу і одяг, але для купівлі чогось дорожчого (наприклад, побутової техніки) доводиться відкладати». Трохи більше 32% відповіли, що «На їжу вистачає, але купувати одяг уже важко», 9% обрали «Нам не вистачає грошей навіть на їжу», 7,4% зазначили, що їм «Вистачає на все, заощаджень вимагають лише дуже дорогі покупки (наприклад, авто)». Лише трохи більше 1% вказали, що сім'я може собі дозволити все, що забажає.
Так, ми пам’ятаємо, що українці не хвальки і, радше, прибіднятимуться, але 9% сімей, яким не вистачає грошей навіть на їжу, як і 32%, яким тільки на їжу і вистачає, — дуже сумний результат.
Що ж, як поточний рівень доходів українців, так і їхній розподіл із значним переважанням базових видатків стабільно підживлюють тільки ті ж таки базові сектори економіки, як от виробництво продуктів харчування. Тобто усі «небазові» напрямки тією чи іншою мірою стикатимуться із недостатнім попитом. Умовно, обираючи між виробництвом кукурудзяних пластівців і дитячим конструктором, більшість обиратиме пластівці, бо попит на них гарантовано. А відчайдухи, що оберуть конструктор, точно докладатимуть у рази більше зусиль для підтримки свого бізнесу, ніж харчовики.
Зрештою, «незрима рука ринку» щоразу викривляє економічний розвиток саме в бік попиту, а якщо попит обмежено базовими видатками, то й економіка буде такою ж «базовою», з дуже обмеженою кількістю висококонкурентних ніш. Навряд це економіка чиєїсь мрії.
Ще гірше, якщо цей, уже обмежений і викривлений, споживчий попит почати скорочувати додатковим оподаткуванням доходів населення.
Згідно з червневим «Звітом про фінансову стабільність», який регулярно готує НБУ, реальні доходи населення помітно зростають: «Середньомісячна заробітна плата в І кварталі 2024 року зросла на 22,5% порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Поетапне підвищення мінімальної заробітної плати на початку року та в квітні, збільшення виплат у бюджетній сфері, підвищення грошового забезпечення військовослужбовців на 10% у річному вимірі та індексація пенсійних виплат позитивно впливають на загальний рівень доходів». А значне сповільнення інфляції, впевнені в НБУ, є додатковим чинником, що сприяє зростанню реальних доходів населення.
Увесь цей заряд оптимізму стосується і тих людей, яких ми опитували (принаймні наше опитування відбулося вже після публікації звіту НБУ). Отже, доволі гнітючі результати, включно з 41% сімей, які буквально виживають, ми отримали вже після підвищень, збільшень та індексацій. Звісно, стан справ у працюючих кращий, там тільки чверті родин (25,2%) вистачає грошей лише на їжу. Більшість (56,9%) може дозволити собі їжу й одяг, а на купівлю чогось дорожчого вже має відкладати. Дуже сумнівний здобуток. А отже, і рішення підвищити оподаткування саме найманих працівників — навряд оптимальне.
Скажете — вимушене? Можливо. Але тоді чому воно не йде паралельно із вимушеним скороченням видатків, вимушеним прикриттям корупційних схем, вимушеною боротьбою з нераціональними або просто недоречними закупівлями?
Якось не повертається язик говорити про необхідність підвищити податки для населення, коли тільки від «тіні» на тютюновому ринку бюджет щороку втрачає близько 1 млрд дол., коли Міненерго планує 5 млрд дол. закопати в затоплені блоки ХАЕС, коли 8 млрд дол. валютної виручки експортери просто не повернули в країну. Ой, навряд чи фігуранти усіх цих кейсів ледь зводять кінці з кінцями, відкладаючи на пилосос…
Що гірше, це зараз владі підвищення податків для фізосіб здається найпростішим. Насправді в перспективі воно матиме складні й важкі для подолання наслідки — від очікуваної тінізації ринку праці та збідніння і так не найзаможнішого населення до стагнації економіки, спровокованої зниженням споживчого попиту та викривленням і без того не надто різноманітної структури економіки.
Зважаючи на наші наявні проблеми, додаткових точно не треба. Тим паче що гроші можна знайти в інших, до речі, ближчих до Банкової, кишенях.
*Опитування проводилося на замовлення ZN.UA соціологічною службою Центру Разумкова з 20 по 28 червня 2024 року. Опитано 2027 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.