Подив. Обурення. Злість.
Така перша реакція на рішення Парламентської асамблеї Ради Європи змінити санкційний механізм і повернути російській делегації право голосу без обмежень.
Хіба Росія відмовилася від анексії Криму? Пішла з Донбасу? Звільнила українських військових моряків та політв'язнів? Перестала переслідувати кримських татар і активістів із неурядових організацій? Дозволила кримськотатарський телеканал ATR? Нічого подібного. Але бажання європейських парламентаріїв повернути російських депутатів у зал засідань було таким великим, що, незважаючи на глибоку ніч, за цю резолюцію проголосували 118 депутатів, тоді як 62 висловилися проти, а 10 - утрималися. Віддали голос "за" навіть депутати з Нідерландів, чиї співвітчизники загинули під час катастрофи літака, збитого російським "Буком".
Уже наступного дня після голосування росіяни тріумфально з'явилися в сесійній залі Асамблеї.
Для Кремля та його європейських міньйонів рішення ПАРЄ - безумовна перемога, оскільки прийнята парламентаріями резолюція серйозно вдарила по політиці санкцій проти Росії, введених міжнародною спільнотою через її агресію проти України. Адже російську делегацію відновлено у правах попри те, що Росія так і не виконала жодної резолюції ПАРЄ, котра стосувалася ситуації в Криму та Донбасі.
Нагадаємо, що російську делегацію було позбавлено права голосу у квітні 2014 р. через анексію Криму терміном на рік. Тоді в ПАРЄ вважали, що дії РФ є порушенням норм міжнародного права, у тому числі положень Статуту ООН, Гельсінкського акта ОБСЄ та основних принципів Ради Європи. У січні 2015 р. рішення було пролонговане. Тепер же в Парламентській асамблеї стверджують, що санкції неефективні й не змінюють стану речей.
У цій ситуації рішення ПАРЄ виглядає не просто як безславна капітуляція перед шантажистом, а й як оправдання агресора. Зате в Москви посилилася впевненість у своїй безкарності та власних силах.
Немає сумнівів, що на переговорах із європейськими політиками ситуацію з Радою Європи російська влада використає як аргумент на користь перегляду політики санкцій проти РФ і повної нормалізації відносин Європейського Союзу з Росією. (Правда, поки що в ЄС існує консенсус: незважаючи на зусилля проросійського лобі, там продовжують санкції, впроваджені через окупацію Криму і війну на Донбасі.)
Та й пропагандистська машина Кремля отримала потужне підживлення. Тепер, розказуючи з екранів телевізорів про зовнішньополітичну перемогу, скабєєви та Соловйови ще з більшими азартом і натхненням запевнятимуть російських громадян у правильності політики Кремля щодо України й Заходу, далі зміцнюючи позиції авторитарної влади.
Однак серед тих, хто програв від рішення ПАРЄ, - не тільки одурманене російське суспільство.
Програли родичі жертв MH17.
Програли українські військові моряки та політв'язні, які утримуються в російських в'язницях.
Програла і Рада Європи, яка багато десятиліть декларувала своєю основною метою демократичний розвиток, захист прав людини та верховенство права, але останніми роками зробила все для обнуління свого авторитету і впливу.
Коментуючи рішення Парламентської асамблеї, прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков патетично розмірковував про "перемогу здорового глузду". У Берліні й Парижі - основних промоутерах повернення Росії в ПАРЄ - воліють говорити про необхідність продовження діалогу з Москвою та збереження можливості для російських громадян звертатися в ЄСПЛ. "Це добра новина для російського громадянського суспільства", - запевняє міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас.
Однак досить показове й інше: Маас у своїй заяві уникнув згадки про агресію Росії в Україні та окупацію Криму. Зате, закликавши Москву дотримуватися стандартів, виконувати які та зобов'язалася відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, німецький міністр нагадав РФ про її обов'язки оплатити свій членський внесок в організацію.
Нагадаємо, що Москва припинила платити внески за членство в Раді Європи у 2017 р., що спричинило мільйонну діру в бюджеті та паніку в чиновників організації, які очікували скорочення. І це стало однією з причин, що вплинула на бажання багатьох європейських політиків повернути російську делегацію в сесійну залу. Інший аргумент, який часто звучить у європейських столицях, - збереження РФ у Раді Європи дозволить покарати Росію за порушення нею прав людини.
Але чому європейці такі впевнені, що Москва має намір виконувати рішення міжнародних судових інстанцій? На Заході чогось забувають про прийнятий Держдумою у грудні 2015 р. закон, який дозволяє Конституційному суду РФ визнавати рішення міжнародних судів (насамперед Європейського суду з прав людини) такими, які неможливо виконати, коли вони суперечать російській Конституції.
Та й наших військових моряків у Москві не поспішають звільняти. Росія так і не виконала наказу Міжнародного трибуналу ООН із морського права, заявляючи, що питання долі затриманих у Керченській протоці моряків перебуває за межами юрисдикції Міжнародного трибуналу. Тому в Києві останніми днями дедалі частіше чути риторичне запитання: чи будуть прибічники повернення російської делегації в Парижі, Берліні й Римі такими ж принциповими, домагаючись повернення українських військовослужбовців?
Незважаючи на прийняте рішення та появу російських депутатів у залі засідань, повноцінна участь делегації РФ у роботі Асамблеї можливо тільки після підтвердження її повноважень. Голова російської делегації в ПАРЄ Пьотр Толстой заявив, що російські депутати прийдуть у сесійну залу Асамблеї для голосування за нового генсека Ради Європи тільки після підтвердження повноважень делегації.
Однак за запитом Володимира Ар'єва ініційоване оскарження "з процедурних підстав" (через сумніви в повноваженнях депутатів Держдуми, обраних із урахуванням голосів жителів Криму). А за запитом грузинської делегатки Ніно Гогадзе - оскарження зі змістових підстав (за порушення базових цінностей і правил Ради Європи).
Остаточне рішення Асамблеї багато в чому залежить від того, якими будуть доповіді британця Роджера Гейла та литовця Егідіуса Варейкіса, що мали в середу подати проєкти рішень із оскарження повноважень російської делегації. Коли стаття здавалася до друку, доповідачі ще не виступили в ПАРЄ.
За великим рахунком, у депутатів ПАРЄ - останній шанс зберегти власну гідність, а в організації - свій авторитет. Але є великі сумніви в тому, що Парламентська асамблея скористається з можливості зберегти обличчя й репутацію: голосування в ніч на вівторок показало, що серед парламентаріїв нині більшість прибічників "діалогу" з агресором.
Українська ж делегація свій вибір зробила. До її честі, вона оголосила про рішення призупинити роботу в Асамблеї на знак протесту проти повернення делегації РФ. (Зазначене рішення не поширюється на питання, пов'язані з позбавленням повноважень російської делегації.) Це означає, що українці, у тому числі, не голосуватимуть і на виборах нового генсека Ради Європи.
Прийняте нашими депутатами рішення тим більш примітне, що в українській делегації немає єдності. Так, Юлія Льовочкіна відкрито заявила, що проти цього рішення, з високою впевненістю можна припустити, що Вадим Новинський такої самої думки, як і його колега.
Дії української делегації викликали переполох у Раді Європи. Там і не припускали, що українські депутати зважаться на такі радикальні кроки, очікуючи від наших парламентаріїв лише традиційних заяв про своє "розчарування", "глибоку занепокоєність" та "заміну цінностей на ціни". І якщо в Страсбурзі (як і в багатьох європейських столицях) думали, що, переглядаючи санкційний механізм і повертаючи російську делегацію, вирішують кризу, то вони помилилися, оскільки створили нову.
Надалі позиція України стосовно участі в ПАРЄ багато в чому залежатиме, по-перше, від рішення українського парламенту, який істотно оновиться після липневих виборів. На сьогодні неможливо прогнозувати, яким воно буде, вирішать депутати повернутися до сесійної зали ПАРЄ - чи продовжать ігнорувати роботу Асамблеї.
По-друге, позиція Києва стосовно Ради Європи також формуватиметься президентом і головою зовнішньополітичного відомства. Поки що Володимир Зеленський лише заявив, що розчарований рішенням ПАРЄ, а МЗС прийняло рішення відкликати постійного представника України при Раді Європи Дмитра Кулебу для консультацій.
В ідеалі, парламент, президент і уряд мають виробити спільну позицію і вжити рішучих заходів. При цьому не має йтися про вихід із Ради Європи: такий крок негативно позначився б не тільки на іміджі Україні, а й на реалізації всієї політики євроінтеграції. Києву необхідно виробити інші заходи, які дозволять продемонструвати організації, що вона прийняла помилкове рішення.
Нині в українській столиці активно обговорюється питання закриття Офісу Ради Європи. Думають про обмеження контактів на політичному рівні. Під сумнівом і обов'язковість майбутніх рекомендацій органів Ради Європи, у тому числі й Венеційської комісії. При цьому Києву також слід чітко сформулювати відповідь на запитання: "Чого вимагає Україна за своє повернення?".
Однак чи готова українська влада зайняти жорстку позицію до організації, котра зрадила сама себе? Чи вистачить політичної волі? Почуття гідності та інстинкт самозбереження диктують вибір цього сценарію. Адже якщо українська влада обмежиться півзаходами, то це призведе не тільки до подальшого ігнорування інтересів України, а й до того, що світова спільнота з часом остаточно змириться з анексією Криму і вибачить агресору.