Пхеньяну вдалося неможливе: нове ядерне випробування викликало загальний осуд у світі. Цього разу проти висловилася навіть Росія, яка часто грудьми стає на підтримку диктаторських режимів, якщо вони у стані конфронтації зі Сполученими Штатами. Засудив дії Північної Кореї навіть Іран, керівництво якого світова спільнота підозрює в намірі створити власну ядерну зброю.
Все вказує на те, що диктаторський режим Кім Чен Ина готується до нового витка конфронтації із Заходом. Як стверджує Сеул, цей вибух був потужніший, ніж при випробуваннях, проведених Пхеньяном у 2006-му і 2009 р. Південна Корея оцінює його у 6–7 кілотонн.
Втім, відповідь на запитання "навіщо КНДР ядерна зброя і демонстративні випробування?" не може бути однозначною. Бо керівництво Північної Кореї не може не розуміти, що його демонстративні дії здатні спровокувати війну не лише з Південною Кореєю, а й, можливо, у всьому регіоні. Де Китай, Індія і Пакистан давно вже мають ядерну зброю.
Північнокорейський ядерний шантаж - це не забавки маленької дитини з іграшкою, яка, попри загрозливий вигляд, не завдає ніякої шкоди. Адже КНДР лише поки що не здатна запустити ракети великої дальності з ядерними боєголовками на територію Америки. Пхеньян продовжує проводити випробувальні запуски, а відтак не забариться той час, коли Вашингтону доведеться вирішувати, що робити з Північною Кореєю.
КНДР уже не вперше відкрито провокує Сполучені Штати. І новий ядерний демарш напередодні можливого продовження шестисторонніх переговорів аж ніяк не підвищує акцій народно-демократичної республіки, як на те сподіваються у Пхеньяні.
Північнокорейський "паперовий тигр" не може до безконечності випробовувати терпіння американців. Як узагалі можна вести діалог із тим, хто зробив свою політичну непередбачуваність і непрогнозованість головними козирями у грі з наддержавою?
Спадкова диктатура Кімів і далі веде провокаційну гру з вогнем, і, здається, Кім Чен Ин не переймається тим, що час відплати колись таки настане. Звісно, Рада Безпеки ООН може ухвалити ще безліч резолюцій стосовно Північної Кореї, але ж терпець Вашингтону може урватися, а міжнародне співтовариство вже не обурюватиметься тим, що Сполучені Штати та їхні союзники проведуть багатонаціональну операцію, завдаючи повітряних авіаударів по території КНДР.
Проте Кім Чен Ин уперто дотримується курсу свого батька: він усіляко намагається демонструвати військову потугу КНДР, і насамперед Бараку Обамі, якого не так давно обрано на другий президентський строк. При цьому молодший Кім перекреслює всі сподівання міжнародної спільноти на те, що він започаткує нову еру у відносинах Північної Кореї зі світом.
Нині Пхеньян використовує ядерну програму для того, щоб чинити тиск на міжнародне співтовариство. І, схоже, розглядає її як один з головних своїх козирів, бо за аргументи у прагненні до міжнародного визнання й легітимності обирає ядерні бомби та балістичні ракети.
Наголосимо, що нове ядерне випробування в КНДР відбулося всього лише через декілька тижнів після того, як Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію, в якій закликає до посилення санкцій проти Північної Кореї в разі, якщо вона проводитиме випробування технологій балістичних ракет.
У відповідь Пхеньян посилив погрози, пообіцявши у своїх заявах не припиняти випробувань, зокрема ракет дальнього радіуса дії, незважаючи на попередження Вашингтона, що це може призвести до додаткових санкцій проти Північної Кореї. У заяві, яку поширило після ядерного випробування північнокорейське агентство ЦТАК, сказано, що це є "частиною практичних заходів захисту нашої національної безпеки та суверенітету на тлі ворожості США, які порушили право КНДР на законний і мирний запуск супутника".
Схоже, що Кім Чен Ин не тільки перевіряє дієвість моделі поведінки свого батька
Кім Чен Іра, а й намагається її "творчо" удосконалити. Він свідомо провокує Захід, Вашингтон і Сеул з тим, щоб отримати якомога більше вкрай необхідної для північнокорейців допомоги - як стимул для початку міжнародних переговорів про призупинення (вже вкотре) ядерної програми Північної Кореї.
Крім того, перед запровадженням нових санкцій Кім Чен Ин, можливо, схотів зміцнити свої позиції перед власним народом, котрий, як і раніше, потерпає від критичної нестачі найелементарніших харчів. Одночасно цими діями він намагається підвищити свій авторитет у війську КНДР, що має вирішальне значення для утримання влади над країною.
Проте дії Пхеньяна можуть мати певну логіку, коли пригадати, що після перемир'я, яке поклало край бойовим діям у Кореї в 1953 році, американо-південнокорейський союз був вельми успішним у запобіганні новому північнокорейському вторгненню.
Головним у діях союзників було забезпечити переконливу оборонну позицію, щоб керівництву КНДР ніколи навіть на думку не спало, що воно силою може об'єднати Корею. Ця стратегія альянсу спрацювала настільки добре, що сьогодні перспектива спроби Північної Кореї возз'єднатися з допомогою війська та зброї видається малоймовірною.
Попри те що Пхеньян і досі не полишає намірів вирішити корейське питання зі зброєю в руках, цілком очевидно, що Північна Корея не може розраховувати на успіх, якби вирішила вторгнутися на територію південної сусідки. Адже збройні сили Південної Кореї і Сполучених Штатів - з огляду на те що більшу частину своєї армії КНДР тримає поблизу демаркаційної лінії - вживають усіх заходів, аби можливість подібного вторгнення і надалі була мінімізована.
Стримування загрози силою покликане переконати потенційного агресора - КНДР, - що ціна його дій може виявитися неприйнятною, а ймовірність досягнення успіху - вкрай низькою. Іншими словами, Північну Корею стримують два чинники: неминучість покарання й низькі шанси на перемогу. І найбільше - таки перспектива покарання у відповідь на свої можливі агресивні дії.
У свою чергу і Пхеньяну стримує альянс США-Південна Корея. Як уже згадувалося, КНДР сконцентрувала поблизу демаркаційної лінії величезну кількість артилерії та ракет середнього радіуса дії, які здатні долітати до південнокорейської столиці. Ця перспектива перетворити Сеул на "море вогню" надає Північній Кореї впевненості у своїх силах.
Нині ж, вносячи у протистояння з Південною Кореєю елемент ще й ядерного стримування, КНДР дедалі більше порушує крихку рівновагу на півострові. Хоча, згідно з північнокорейською воєнною доктриною, "місія ядерної зброї в збройних силах КНДР полягає у стримуванні та протидії агресії проти країни".
Якщо прийняти це твердження за чисту монету, то зрозуміємо, що ж саме Північна Корея вважає чинником стримування на півострові, - її ядерний потенціал покликаний запобігти поваленню режиму шляхом вторгнення ззовні.
І хоча таке вторгнення є малоймовірним, так само малоймовірним є і сподівання на те, що Кім Чен Ин здатен на демократизацію КНДР. Адже маємо чимало доказів того, що він не планує відхилятися від генеральної лінії своїх батька і діда. Він так само спирається на військових, демонстративно розвиває ядерну програму і висловлює погрози на адресу Південної Кореї та Сполучених Штатів.
Молодший Кім почав з того, що зосередив свої зусилля не на відновленні вмираючої економіки Північної Кореї, а, як і його батько Кім Чен Ір, зробив пріоритетом військову політику, щедро виділяючи ресурси на чимдалі зростаючі потреби збройних сил.
І все це на тлі зниження рівня життя північнокорейського населення та зростання цін на основні продукти. Можна лише здогадуватися, скільки голодних у КНДР можна було б нагодувати за кошти, які витрачено на чергове ядерне випробування.
Руйнівна одержимість ядерною зброєю та військовою технікою перекреслила розуміння необхідності ринкових реформ у китайському стилі. Тепер же Кім Чен Ин посилає світу ядерний сигнал, котрий можна розшифрувати як неприкритий виклик президентові Сполучених Штатів Бараку Обамі й усьому демократичному світу. Як виклик, що здатен спровокувати новий виток конфронтації, необхідної північнокорейському диктатору для того, щоб і надалі утримувати свою владу.