UA / RU
Підтримати ZN.ua

Визначеність, що шокує

Автор: Джеймс Шерр

У колишньому СРСР існував міф про те, що зміна керівництва відбувається в результаті підготовчої роботи й загального схвалення. Однак у багатьох випадках дійсність була у жорсткому протиріччі із цим міфом, і водночас постійно його підтверджувала. Після низки безладних змін керівництва у період після смерті Сталіна виникла певна домовленість про потребу відновити норми колективного керівництва, і протягом низки років цієї домовленості дотримувалися. Відсторонення від влади Микити Хрущова було несподіванкою для нього самого, але не для його колег по Політбюро, які діяли з однією спільною метою. Однак, як ми знаємо, спільна мета призвела до загального застою.

Російська федерація, відповідно до наявного в ній міфу, є демократичною державою. Цей міф особливо подобався країнам Заходу в роки правління Бориса Єльцина. Однак після його переобрання на президентський пост 1996 року навіть вони розуміли, що багато в чому це була перемога адмінресурсу, а не самого Єльцина. Але коли через три роки Єльцин призначив своїм спадкоємцем Путіна, навіть його партнерам на Заході стало ясно, що міф живе й перемагає. Проте для членів «святого сімейства», які готували Путіна до його нової ролі, рішення Єльцина аж ніяк не стало таким уже несподіваним, і сам Єльцин був, напевно, останнім із представників російської влади, кого про нього сповістили.

У рішенні, оголошеному 24 вересня, найбільше дивує те, що ніхто не знав про його існування. Принаймні про це заявляють ті, кого Путін сприймає більш-менш серйозно, зокрема Олексій Кудрін, Ігор Шувалов, Ігор Юргенс і Михайло Прохоров. Перша частина цього рішення, а саме повернення Путіна на президентський пост, була, звичайно, цілком очікуваною. Але навіть ті, хто ще рік тому вважав це само собою зрозумілим, очікували, що при цьому буде дотримано певних формальностей, тобто, що будуть не тільки «звернення від народу» (зокрема в особі Народного фронту і Єдиної Росії), а й якісь дискусії щодо майбутніх реформ. Що стосується другої частини рішення, тобто призначення на пост прем’єр-міністра Дмитра Медведєва, то це стало повною несподіванкою навіть для тих, хто не виключав такої можливості.

Ще більше дивує те, що про це було оголошено ніби між іншим, як про щось пересічне або само собою зрозуміле. Важко пригадати, коли востаннє керівники країни (або їхній радянський попередник) ставилися з такою зневагою до свого публічного виступу. Поки дві цільові аудиторії оговтуються від почутого, у них цілком могло створитися враження, що їх не тільки приймають за людей, які підтримають будь-яке рішення цієї влади, а й просто не поважають.

Перша з таких аудиторій - це політичний істеблішмент Росії. Не доводиться сумніватися в тому, що певні елементи цього істеблішменту знали про рішення, які готуються, і, скоріш за все, саме вони підштовхували до них Путіна. Їхня позиція тільки підтверджує думку Прохорова, що «Росія стоїть на порозі тектонічного зсуву, який призведе до змін у складі еліти країни». Події минулого тижня є яскравим свідченням наявних протиріч між політичною елітою, невідривною частиною якої вважався Кудрін, і владною елітою, до якої він не належав. Остання, мабуть, вирішила, що країна більше не має потреби в послугах професіонала екстра-класу, здатного сперечатися з керівництвом і переконувати його у своїй правоті. Вона, ймовірно, також вирішила, що надалі ніщо в самій Росії не повинно загрожувати її моделі управління та економічного розвитку. Коли Кудрін поставив під сумнів ефективність цієї системи - як він зробив це ще більш переконливо під час свого перебування в Красноярську в лютому - реформаторськи налаштоване крило цього істеблішменту могло плекати надію на те, що система почне еволюціонувати в щось ефективніше. Однак цих представників істеблішменту чекало глибоке розчарування. Ще одним розчаруванням стали доморослі ліберали з медведєвського оточення (Юргенс, Дворкович та інші).

Іншу цільову аудиторію представляють країни Заходу, і насамперед США. Якщо тверду зв’язку «Путін-Медведєв» замислювали ще 2007 року, то про це слід було повідомити Обамі ще до того, як він інвестував такий величезний політичний капітал у «ліберальне бачення» Росії Медведєва. Якщо ж такий сценарій з’явився зовсім недавно (що більше схоже на правду), то безглуздість цієї інвестиції видається не менш очевидною. «Перезавантаження» відносин, безумовно, було досить вигідним з погляду певних американських інтересів, а дуже теплі особисті стосунки, що склалися між президентами двох країн, надали йому імпульсу і потрібного темпу. Але те, що воно вичерпало свій потенціал, стало ясно ще задовго до 24 вересня. Все, що від нього залишилося, - це підтримка мінімально необхідних відносин, обмежений набір спільних інтересів і деякі істотні розбіжності з приводу перспектив і мети. І буде дуже непросто домогтися того, щоб ці розбіжності не заважали реалізації спільних інтересів або хоча б не зашкодили їм.

Хоч би що очікувало Росію за наступного президента, він буде менш схильний прощати ілюзії, ніж його попередник. Політичний клас на Заході нині вже не так піддається ілюзіям, як це було ще вчора, чого не скажеш про бізнес, що, як і раніше, залишається легкою мішенню. Представникам західного бізнесу треба буде зробити вибір з двох парадигм. Одна з них, озвучена Путіним під час останнього фінансового форуму в Москві, полягає в тому, що концентрація влади (тобто «стабільність») вигідна для бізнесу. Відповідно до іншої парадигми, з погляду інтересів бізнесу та стабільності, влада повинна підкорятися закону, поважати майнові права й дотримуватися існуючих домовленостей. У Росії ж усе відбувається з точністю до навпаки. Саме Кудрін розуміє це краще за інших, і багато чого залежатиме від того, чи зважиться він визнати це публічно.

Чи стане Україна цільовою аудиторією, коли Путін повернеться в президентський кабінет? Безумовно, вона залишиться одним із найважливіших пріоритетів. Для того, хто стежить за висловлюваннями Медведєва з приводу України, очевидно, що між ним і Путіним тут немає жодних принципових розбіжностей. Але заяви обох лідерів відрізняються тональністю, прямотою та різкістю висловлювань. Виступ Путіна на засіданні Євразійського союзу 4 жовтня заслуговує на увагу не так завдяки своєму змісту, як відкрито агресивній спрямованості. Для Януковича такий стрімкий перехід до наступальних дій і різка зміна характеру заяв тільки ускладнить кожну з дилем, які він муситиме вирішувати.

Російські лідери вкотре вивели з рівноваги своїх партнерів і противників. Але ще не факт, що це піде їм на користь. Путін порушує правила зміни влади й розводить російську еліту по різних полюсах. Уперше після його приходу до влади в Росії виникла ймовірність появи контреліти, і вперше за багато років виникла ймовірність того, що Захід ставитиметься до Росії без колишнього пієтету й колишніх ілюзій. Але гіршою за будь-яку ілюзію може бути тільки дурість. І найбільшою дурістю було б удавати, що нічого не змінилося.