Російська агресія проти України перестала бути для Індії далеким «локальним конфліктом у Європі» у міру того, як її негативні наслідки стали відчутними у різних кінцях світу.
Під час цьогорічного головування у G20 Нью-Делі просуватиме альтернативний порядок денний, в якому йдеться про мир, прогрес, діалог і консенсус. Індія також прагне виступити виразником інтересів Глобального Півдня, який особливо відчуває на собі наслідки зростання цін на продукти харчування та енергоресурси, спровоковані війною.
На початку війни Росії вдалося заручитися певним рівнем підтримки або нейтральності у світі, виправдовуючи свої дії протистоянням із Заходом. Мова не тільки про такі авторитарні режими, як Іран і Північна Корея, а й про Китай, Індію та ряд інших країн, що розвиваються. Серед причин — ефективне використання історичних колоніальних образ на Захід, гра «на нерівномірному розподілі благ» на користь багатих країн і відчутті потреби у побудові більш справедливого світу «без одностороннього диктату США», а також давня залежність від військово-технічної та економічної співпраці з РФ.
Спроби Заходу переконати Індію відмовитися від нейтралітету у російсько-українській війні зазнали поразки. Лідерка-засновниця руху неприєднання в минулому, на сьогодні вона намагається дотримуватися модифікованої форми неприєднання, або «багатоприєднання» — налагодження партнерських відносин із державами, які конкурують, націлившись на отримання власної користі від кожного з таких партнерств. Відтак, їй вдається навіть у нинішніх умовах залишатися союзником і Заходу, і Росії. Така позиція, з погляду самої Індії, допомагає їй балансувати у власному непростому геополітичному середовищі, а у разі російсько-українського конфлікту — мати можливість вести переговори з усіма ключовими сторонами та сприяти деескалації через відкритий і закритий зв’язок.
«Сьогоднішня епоха — це не ера війни», — слова, сказані прем’єр-міністром Нарендрою Моді в бік Владіміра Путіна восени минулого року під час саміту ШОС, розглядаються як початок більш активної посередницької місії Індії в російсько-українській війні. Згодом ця фраза ввійшла до заключного документа саміту G20 в Індонезії, де засуджувалася війна, а індійська та світова преса заговорила про важливу роль індійського прем’єр-міністра у подоланні протиріч між різними сторонами «двадцятки» у прийнятті спільної декларації. Міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар також натякнув на кулуарну участь його країни в налагодженні зернової угоди та спробі розрядити ситуацію навколо Запорізької АЕС в момент її значного загострення. А скасування візиту Нарендри Моді на щорічний саміт до Москви наприкінці минулого року навіть породило сподівання, що Індія прагне відмежуватися від Росії через розв’язану нею війну.
Втім, фундаментальна стратегічна позиція Індії в російсько-українській війні не змінилася — нейтралітет, акцент на діалозі та переговорах, утримання при голосуванні за резолюції ООН, які засуджують агресію й анексію українських територій, відмова підтримати антиросійські санкції, а також нарощування торгово-економічних відносин із РФ.
За останній рік товарообіг між двома країнами зріс до 27 млрд дол.,або на 50% порівняно з 2021-м. Проте торгівля має серйозний дисбаланс: російський експорт становить 25 млрд дол. проти 2 млрд дол. імпорту товарів з Індії. Різкий сплеск відбувся за рахунок закупівлі Індією дисконтованих російських товарів, насамперед сирової нафти, вугілля та добрив. Хоча до минулого року на російські енергоресурси припадало менш як 1% індійського енергозабезпечення, а основною сферою двосторонньої торгівлі була військово-технічна галузь.
Збільшення експорту енергоресурсів із РФ стало серйозним каменем спотикання у відносинах між Індією та Заходом. Однак аргументи Індії щодо збільшення закупівлі російських енергетичних ресурсів полягають у тому, що її компанії закуповують не «російське», а те, що коштує дешевше. Індійська влада неодноразово звинувачувала європейців у несправедливій критиці, апелюючи до того, що саме європейські ринки приносять надприбутки Росії (за словами міністра Джайшанкара, «після початку війни Європа імпортувала з РФ енергоресурсів на суму у шість разів більшу, ніж ми»), а швидкий перехід Європи, на яку припадає 11% світового споживання енергії, на альтернативні джерела, що обслуговували Азію та інші країни, призвів до збоїв на енергетичних ринках і зростання цін у світі.
Індія стоїть в одному ряду з тими країнами, які вважають, що західні санкції проти РФ призвели до зростання світових цін на енергію, продовольство, добрива, а відтак, до гострих економічних проблем у бідних країнах. Аморальність поведінки Росії, на жаль, губиться перед укоріненими образами незахідних країн на світову нерівність, зумовлену «однобокими підходами Заходу». В одному з нещодавніх інтерв’ю західним ЗМІ Субраманьям Джайшанкар зауважив: «Це було західне рішення (заборона на імпорт російської нафти. — Н.Б.) без консультацій із нами. Кожна держава має право приймати рішення. Але ми ніколи не підпишемо те, що придумали інші».
Справедливості заради слід зауважити, що якраз Індія разом із Китаєм стали бенефіціарами західних санкцій проти енергетичного сектору РФ: після ембарго ЄС на вугілля у серпні минулого року ціна на нього впала більш як удвічі порівняно з ринковими, а російську сирову нафту після встановлення обмеження у 60 дол. за барель Індія та Китай купують за значно нижчими від встановленого порога цінами (нещодавно вони впали нижче 38 дол.).
Глобальна економічна турбулентність стала для Індії певним шансом, вивівши її на п’яте місце серед економік світу з перспективою переміститися на третє до 2030 року. Наслідки пандемії COVID-19, американо-китайське протистояння та війна в Україні сприяють зростанню ролі Індії у світі, — багато західних корпорацій диверсифікують своє виробництво, переміщуючи його з Китаю у країну з потужним внутрішнім ринком, а дешеві російські енергоресурси допомагають утримувати внутрішню економічну стійкість. Швидко зростаюча економіка та зміцнення геополітичної ваги роблять Індію значущою державою у новому геополітичному порядку: західні країни розглядають її як важливого регіонального гравця в Індо-Тихоокеанському регіоні в контексті стримування Китаю, а Росія потребує економічної та політичної підтримки через міжнародну ізоляцію й санкції.
Головування в «двадцятці» дає Індії шанс реалізувати свої амбіції великої регіональної держави. Однак у практичному вимірі важко досягти результатів в умовах напружених відносин між США та їхніми союзниками, з одного боку, та РФ і Китаєм — з іншого, які заважають групі діяти як одне ціле. Також неможливо уникнути подальшого руйнівного впливу російсько-української війни на світову економіку, а відтак, і на інтереси Глобального Півдня, чий голос Нью-Делі намагається відстоювати, якщо ця війна затягнеться.
У нинішній ситуації місія Індії має обмежені можливості впливати на перебіг російсько-української війни з огляду на відсутність передумов для дипломатичного врегулювання, до якого країна апелює, через небажання РФ припинити агресію та вивести свої війська з території України.
Окрім того, існують розбіжності між тим, яку підтримку у цій ситуації з боку Індії хотіла б мати Україна, і тим, якою її бачить сама Індія. Майже через рік кровопролитної війни, як зазначив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в інтерв’ю індійському телеканалу NDTV, українці хотіли б почути, коли індійська зовнішня політика вважатиме конфлікт «не війною в Україні», а «російською агресією проти України». Йдеться не тільки про небажання засудити дії РФ, а й про ненавмисне сприяння російській владі в отриманні прибутків для ведення війни через диверсифікацію торгівлі в бік Азії.
Наразі не варто очікувати серйозних зрушень у позиції Нью-Делі щодо російської агресії, але індійська допомога може бути корисною в тих непомітних площинах, коли «голос Азії» має остудити гарячі російські голови, як це, наприклад, було з погрозами ядерною зброєю чи виходом із зернової угоди. Як головуюча країна «двадцятки», Індія могла б стати корисною у просуванні «формули миру» президента Володимира Зеленського. Хоча вона поки що не оголосила, чи запросить українського лідера взяти участь саміті, як це зробили індонезійські колеги торік.
Вочевидь, Нью-Делі хотілося б уникнути гострих кутів і не постраждати від російсько-українського конфлікту, однак небажання розглядати проблеми глобальної економічної безпеки через призму російської агресії проти України може значно звузити ті можливості, які надає йому головування у G20. Відтак, глобальні та зовнішньополітичні амбіції Індії, заявлені на цей рік, можуть мати обмежені досягнення.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.