Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що Росія може розпочати вторгнення в Україну будь-якої миті, навіть під час зимових Олімпійських ігор. І за тією інформацією, яка надходить українському керівництву, найімовірніше удари може бути завдано по об’єктах військової та критичної інфраструктури, у тому числі й системи життєзабезпечення.
Рівно три роки тому в тижневику ZN.UA було опубліковано мою статтю «Млявоперебіжна шизофренія війни…». У ній йшлося про скупчення вздовж кордонів України найбільшого угруповання російських військ і можливу підготовку до повномасштабного вторгнення на територію нашої держави, а також про необхідність вжити відповідних заходів із забезпечення кардинального реформування оборони країни для відбиття агресії з боку РФ.
За цей період у країні з’явився новий президент, а в жовтні минулого року — ще й перший за всю історію незалежності план оборони країни. Залишаючи за рамками статті військовий компонент оборони України, необхідно зупинитися на тому, що потенційний агресор від самого початку націлений на істотне ослаблення економічного потенціалу противника шляхом дестабілізації функціонування та знищення систем життєзабезпечення, промислових підприємств, у тому числі підприємств ОПК, а також об’єктів критичної інфраструктури.
У РФ подібні підходи до ведення бойових дій уже давно є хрестоматійними, й очікувати, що Україну омине ця доля, не доводиться. Особливо з урахуванням того, що до українських кордонів із великою часткою ймовірності буде перекинуто оперативно-тактичні комплекси «Іскандер», а в акваторії Чорного моря, можливо, вже розміщено крилаті ракети «Калібр», призначені для знищення об’єктів критичної інфраструктури, логістики та промислових підприємств. Провокування масштабних техногенних катастроф, які призводять до серйозних жертв серед мирного населення та завдання збитків економіці, у північного сусіда давно вже перейшло в доктринальну площину і є істотною складовою планування військових операцій. Російська Федерація ніколи не розпочне широкомасштабного вторгнення в Україну без комплексного провокування техногенних катастроф із використанням вогневих і невогневих способів впливу на структурну стійкість економіки.
У листопаді минулого року Верховна Рада прийняла закон «Про критичну інфраструктуру», заключні та перехідні положення якого не сильно додають оптимізму щодо готовності України до захисту критичної інфраструктури в кризових ситуаціях, особливо за умов зовнішньої агресії, оскільки в дію цей акт буде введено лише в середині червня поточного року.
Наївно буде вважати, що в кремлівських кабінетах розглядається питання, як російська військова машина рятуватиме російськомовне населення України.
На суперкомп’ютері центру управління обороною РФ, починаючи з моменту початку його бойового чергування наприкінці 2014 року, прогнозується розвиток різних збройних конфліктів, у тому числі й на території України. «Польові випробування» системи зазначеного центру проходили під час різноманітних навчань, включаючи прикордонні території нашої країни, а також бойові дії в ОРДЛО та бойове застосування в Сирії, показавши високу ефективність у мінімізації часу прийняття рішень і швидкого реагування на будь-які ситуації. Зрозуміло, що, стягуючи до кордонів України військовий контингент, керівництво країни-агресора прогнозує та розглядає всі сценарії розвитку подій, включаючи широкомасштабне вторгнення на нашу територію, яке потенційно переросте в глобальну війну.
На сьогодні достатньо свідчень того, як війська РФ знищували житлові квартали в містах та інфраструктуру в Сирії, що, природно, не може не враховуватися при виробленні сценаріїв функціонування економіки країни та критичної інфраструктури за умов як широкомасштабного вторгнення, так і більш «м’яких» військових операцій.
Надзвичайно важливе завдання для України — захист енергетичної системи, яка є об’єктом першочергових прагнень потенційного противника.
Йдеться насамперед про 15 ядерних реакторів атомних станцій і Дніпровський каскад гідроенергетики, що розташовані на території нашої країни. При цьому в противника може навіть не стояти завдання прямого влучання в ядерний реактор або його підриву під час диверсійного акту. Цілком достатньо віддалено порушити роботу енергомереж, що в силу технічної специфіки роботи АЕС при різкому відключенні споживачів може призвести до аварійної ситуації та при гіршому сценарії — до масштабної катастрофи, наслідки якої відчуватимуться на всіх континентах земної кулі.
Пам’ятається, коли восени 2015 року кримськотатарські та українські активісти розпочали «цивільну блокаду» Криму й невідомі підірвали опори чотирьох ЛЕП, Південно-Українська АЕС продовжувала виробляти електроенергію. У результаті склалася аварійна ситуація. Україні довелося терміново звертатися по допомогу до Росії, щоб аварійно розвантажити атомну електростанцію, бо в нашій країні на той момент не знайшлося фахівців необхідної кваліфікації. А як вирішуватимуться подібні проблеми в час «Ч»? Чи готується українська влада до подібного сценарію?
Ну, а нашим німецьким колегам, які переживають із приводу передачі Україні озброєнь для відбиття російської агресії, хотілося б нагадати, як у квітні-травні 1986 року на території Німеччини в результаті транскордонних перенесень випадали радіоактивні опади. А східні німці, які знали про аварію на Чорнобильській АЕС, із кам’яними обличчями марширували на першотравневих демонстраціях під радіоактивним дощем. У цьому місці згадалася наклейка на «мерседесах» у Росії з гаслом «можемо повторити». До речі, в той час вулицями Дрездена в колонах демонстрантів марширував майбутній керівник нашого північного сусіда.
У результаті аварії на ЧАЕС для сільського господарства було втрачено близько 5 млн га земель, а радіоактивного зараження, крім території України, зазнали Гомельська область Білорусі та Брянська область РФ.
Нагадаю, що під новим саркофагом на ЧАЕС знаходиться 200 тонн ядерного палива, 43 тис. куб. м високорадіоактивних відходів, 630 тис. куб. м радіоактивних відходів, 4 тонни радіоактивного пилу. Втрата контролю або руйнування цього об’єкта під час бойових дій може призвести до катастрофи, за масштабами цілком порівнянної з наслідками самої аварії у квітні 1986 року.
На превеликий жаль, радіація кордонів не має, і відсидітися в найбільш надійному бункері за Уралом не вийде, адже вибуховий потенціал однієї тільки Запорізької АЕС більшість експертів оцінює як еквівалент 600 бомб, скинутих на Хіросіму.
Аналогічна катастрофа із Запорізькою АЕС може виникнути й при руйнуванні Дніпровського каскаду водосховищ, яке може статися від руйнування дамби Київського моря та наступного ефекту доміно по всьому каскаду. Оцінити масштаби катастрофи досить складно, але, навіть за найбільш оптимістичними оцінками, у зоні затоплення опиниться 15–20 мільйонів людей. Скільки з цих мільйонів становитиме російськомовне населення, встановити ще складніше, особливо посмертно.
Для економіки країни ця катастрофа може стати останньою в історії України та перетворити близько 20% території на безживну пустелю.
Не менш апокаліптичні наслідки для нашої країни матимуть й аварії на нафто- і газопроводах, а також на підприємствах хімічної промисловості. Щоб уявити результати подібної катастрофи, достатньо сказати, що інфраструктура хімічних підприємств охоплює практично всі густонаселені регіони країни. Не прогнозуватиму, що станеться з навколишнім природним середовищем за умов техногенної катастрофи навіть на одному підприємстві, не кажучи вже про галузь у цілому. У першу добу катастрофи на заводі хімічних добрив 1984 року в індійському Бхопалі загинуло понад чотири тисячі людей, а всього постраждали 600 тисяч.
На території України розташовано 368 хвостосховищ, де зосереджено мільйони тонн рідких екологічно небезпечних відходів хімічних та інших промислових виробництв, які несуть потенційну загрозу життю населення й екології більшості регіонів нашої країни, а також суміжних із нами держав, у тому числі й потенційних агресорів.
Система ж газопроводів на території України включає 72 газокомпресорні станції та 13 підземних сховищ, розрахованих на 21% загальноєвропейської активної ємності. Це означає, що у разі дестабілізації ситуації з транзитом газу через територію України економіка Європи зазнає непоправних втрат.
Ще раз повторю: у разі завдання росіянами удару по об’єктах критичної інфраструктури ці дії матимуть катастрофічні наслідки не лише для життя українців, української економіки та екології України. Поки наш північний сусід метається кремлівськими кабінетами у пошуку casus belli, з усією очевидністю проявляються обриси воєнної доктрини часів холодної війни, відомої як Mutually Assured Destruction — доктрина взаємного гарантованого знищення.
Однак побоювання нових технологічних катастроф у результаті дій Кремля не має стати для Заходу приводом вимагати від Києва поступок Москві. Адже питання не в Україні, а в Росії. І якщо світ хоче убезпечити себе від апокаліпсису, необхідно об’єднаними зусиллями зробити так, щоб у російського керівництва не виникало спокуси грати в «солдатики» у «замінованій» країні.
Більше статей Дмитра Менделєєва читайте за посиланням.