Німецькі вибори в неділю 22 вересня мають, як здається вже багатьом, передбачуваний результат, але водночас вони можуть обернутися непередбачуваними наслідками - як для Німеччини, так і для Європи загалом. Не буде перебільшенням сказати, що політичне, а також почасти й економічне життя всієї Європи майже паралізоване в останні кілька місяців саме тому, що всі країни, які лежать від берегів Атлантики до кордонів з Україною, очікують результатів голосування в Німеччині. Безперечно, що в очікуванні й політики за східними рубежами ЄС - у Києві й Москві, вже точно. Дехто навіть назвав такий ефект німецьких виборів-2013 "гіпнозом", що подіяв найбільше на самих німців. У них у країні все добре, а фактор міжнародного ажіотажу з приводу їхнього вибору, мабуть, їм найменш цікавий. Німці не хочуть різких змін. А якби й хотіли, то в списку з 29 партій просто не знаходять тих, хто міг би їхнє життя відчутно поліпшити. Це той випадок, коли в головних конкурентів є протиріччя, але вони не такі істотні, щоб спричиняти зміни. У цих умовах голосуватимуть за лідера, а в нинішнього канцлера Ангели Меркель гідних конкурентів не виявилося. Третій термін на посту канцлера Німеччини їй уже практично забезпечений. Однак усе свідчить про те, що наступні чотири роки для неї, для Німеччини й Європи загалом не будуть простими.
"Велика коаліція", або Очікувані несподіванки
Головне питання нинішніх виборів - конфігурація майбутньої правлячої коаліції в Німеччині. Відповідно до опитувань, блок Ангели Меркель - Християнські демократи/Вільні демократи (ХДС/ХСС) - одержить 39-40% зі значним відривом від головних конкурентів. Та от молодші партнери по нинішній коаліції - ліберальні Вільні демократи (ВіДП) - поки що балансують на критичному для проходження в Бундестаг рівні - 5%. При цьому Меркель явно не бажає їм сьогодні допомагати, і це спостерігачі розглядають як найочевиднішу зміну в політиці канцлера. Ангела Меркель нічого не робить, щоб зберегти нинішню коаліцію, і, очевидно, чекає, що скажуть її виборці.
Але можливим результатом виборів до Бундестагу 22 вересня може стати й спроба Ангели Меркель домовитися з головними конкурентами. Опозиціонери з соціал-демократичної партії (СДПН) разом з імовірними партнерами - "зеленими", як очікують, одержують 25–26 і 9–11% відповідно. Партія лівих може взяти ще 9-10%, висуваючи ідеї справедливого переділу багатства. Однак лідер есдеків Пеєр Штайнбрюк поки що відмовляється від варіанта "червоно-червоно-зеленої" коаліції, тим самим натякаючи, що після виборів також готовий до розмови з Меркель. Але цей крок Штайнбрюка може спричинити розкол у лавах самих есдеків, частина яких виступає саме за союз із лівими й проти будь-яких угод із Меркель.
Велика коаліція ХДС/ХСС і СДПН, до речі, вже існувала в перший термін канцлерства Меркель у 2005-2009 р. У Німеччині ще пам'ятають, як Меркель і Штайнбрюк спільно рятували країну від наслідків глобальної фінансової кризи 2008-го, забезпечуючи стабільність роботи банківської системи й захист вкладів населення.
Нині велика коаліція справді необхідна, якщо канцлер задумає проводити реформи. Їй украй потрібна переважна більшість у парламенті. Але якщо реформ не буде, то цей альянс призведе до років застою, коли великі партії заважатимуть одна одній і вестимуть у рамках коаліції приховану боротьбу.
У такому уряді Штайнбрюк - людина імпульсивна й запальна за натурою - міг би зіграти роль каталізатора змін. Адже якою б сильною не була нині економіка країни з 80-мільйонним населенням, без реформ і реструктуризації їй, очевидно, не обійтися. Головні проблеми - старіння населення й залежність від експорту, низький приплив інвестицій. Німеччина перед вибором - зберігати чи ні німецьку модель із великою питомою вагою промислового сектора або піти шляхом інноваційного розвитку. Організація з економічного співробітництва й розвитку (OECD) зазначила, що з 2007 р. Німеччина здійснила найменшу кількість реформ, націлених на зростання економіки, і якщо так триватиме, зі щорічним збільшенням ВВП на 1%, Німеччина вже до 2016-го опиниться на останньому місці в Європі за темпами розвитку. На жаль і чимале здивування, всі ці питання й виклики було винесено за дужки передвиборної кампанії.
Для створення коаліції сторони повинні будуть дійти згоди щодо низки принципових питань: соціал-демократи наполягають на запровадженні мінімальної заробітної плати на рівні 8,5 євро за годину й мінімальної пенсії 850 євро на місяць. До порядку денного наступного уряду есдеки можуть повернути питання реформи трудових відносин, ініційованої в часи останнього соціал-демократичного канцлера Герхарда Шрьодера (правда, її результатами скористалися конкуренти і Меркель зокрема). Було знижено держсубсидії робітникам, і в Німеччині виник досить широкий сектор низькооплачуваних професій (оскільки робітникам дозволили домовлятися з роботодавцями безпосередньо). Знизилося безробіття, але впала роль профспілок. Як наслідок - близько 20% працюючих німців одержують зарплату, яка дозволяє їм лише виживати. Штайнбрюк вважає, що "щось пішло не так", і робітники нічого не одержали від такої реформи. Соціал-демократи хочуть підсилити соціальну складову ринкової економіки. Раніше це питання стало одним із каменів спотикання у стосунках із Меркель, адже Штайнбрюк, перебуваючи на посту міністра фінансів її уряду, пропонував збільшити податки для багатих. (Та й тепер не відмовився від цієї думки.) Зауважимо, що саме Штайнбрюк був автором ідеї про необхідність жорсткої бюджетної економії, яку всі останні роки європейської кризи реалізовувала Меркель - і не так у Німеччині, як у Європі загалом.
У самий розпал виборів Ангела Меркель уникала дискусій з багатьох гострих проблем німецької дійсності, будувала програму своєї партії "від себе особисто". При цьому замість серйозно роз'яснювати, куди вона хоче вести країну в майбутні роки, Меркель спілкувалася з виборцями, як зі своїми нетямущими дітьми, які повинні розуміти, що їхня "матінка" (mutti - німці справді називають так канцлера) бажає їм добра й, головне, краще за них самих знає, що їм треба. За свідченнями спостерігачів, такого ніколи не було в історії німецьких виборів, щоб політик так віртуозно зміг "загіпнотизувати" і заспокоїти електорат.
Цього разу "матінка Меркель" вважала зайвим коментувати, сперечатися й щось пояснювати. Навіщо взагалі партії і програми? Досить, що німці просто опустять бюлетені за неї особисто! Звичайно, із цим згодні не всі німці: значний відсоток виборців до останнього моменту роздумував, чи варто взагалі йти до виборчих урн...
Європа
з німецьким акцентом
"Німеччина будує Європу за власним уявленням і розкладом. Інші країни мають змиритися й зрозуміти це, - каже Ульріке Герот з Європейської ради з питань зовнішніх зв'язків. - І якщо хтось спробує вставляти палиці в колеса цьому процесу, він лише сповільнить його перебіг". Це висловлювання не варто вважати перебільшенням. Зважаючи на вагу Німеччини в єврозоні, можна повірити, що вона здатна на корені зарубати кожне починання країн-партнерів або й навіть Єврокомісії, якщо воно йде врозріз із баченням Берліна, й одночасно "протиснути" своє.
У Німеччині вважають, що європейські структури повинні контролювати бюджетну дисципліну в зоні євро й задавати напрямок загальному перебігу політики реформ. Берлін виступає за парламентський контроль над витрачанням коштів європейських фондів. Німеччина вимагає від усіх дотримуватися правил і договорів у рамках ЄС і дій, які ґрунтуються виключно на законах. Водночас Берлін практично ніколи не виступає в ролі сили, готової брати на себе всі ризики або йти на відкриту конфронтацію, диктуючи умови. Звичайно, Берлін завжди доходить розумного компромісу з партнерами.
Наприклад, німці налаштовані стримати апетити єврочиновників, які чимдалі активніше в останні роки виступають за розширення наднаціональних повноважень виконавчої влади - "європейського уряду" в особі Єврокомісії. Сьогодні дискусія точиться про контроль над банківською системою єврозони. У ЄС вирішили створити до 1 січня 2015 р. спеціальне агентство, яке мало б право вирішувати долю того чи іншого європейського банку - аж до рішення про його закриття або реструктуризацію. Цей механізм, на думку чиновників Єврокомісії та Європейського центрального банку (ЄЦБ), дозволив би розірвати порочні зв'язки між "токсичними" й слабкими банками і загрузлими в боргах урядами країн ЄС. Але для того щоб прискорити цей процес, єврочиновники висунули пропозицію, щоб сама Єврокомісія виконувала функції такого агентства й ухвалювала рішення щодо закриття або реструктуризації банків та регулювання банківської діяльності єврозони за рекомендаціями ЄЦБ.
Німеччина разом із Фінляндією, відразу після німецьких виборів, готуються дати відсіч цим планам. У Берліні вважають, що таке агентство, якщо його буде створено, могло б стати місцем, де розв'язувалися б протиріччя між національними фінансовими регуляторами, але остаточні рішення не повинні бути прерогативою Єврокомісії. Як аргумент Берлін висуває твердження, що інакше має бути змінено Договір ЄС у частині повноважень Єврокомісії, а це зробити практично неможливо.
Отже, Німеччина підіграє євроскептикам? Але насправді за цим криється план самого Берліна будувати банківський і фіскальний союз у межах єврозони не шляхом створення наднаціональних структур, а, передусім, через створення для нього легальних підстав на національному рівні, через гармонізацію правових основ для подальшої інтеграції єврозони, через механізм банківського й податкового союзів.
Та чи будуть Ангела Меркель і її новий уряд достатньо сильними, щоб обстоювати позицію Німеччини в питаннях, де Берліну доведеться діяти самостійно проти всіх (так уже було в минулому не раз) або за підтримки дуже незначної кількості союзників?!
Як показали останні роки європейської кризи, Німеччина виявлялася заручником усього того, що відбувалося в єврозоні, й... поступалася. Берлін був змушений погодитися на створення стабілізаційних механізмів і європейських програм допомоги цим країнам. Але при цьому німці не хочуть звалювати на себе більше відповідальності за менш багаті й менш успішні країни єврозони, виправляти чужі помилки. Нині Меркель - останній політик Європи, який погодився змінити курс жорсткого самообмеження, бюджетної економії на стимулювання зростання економіки Європи.
Німеччина хоче, щоб її наслідували, щоб за нею йшли, але при цьому вона не хоче керувати єврозоною й іще більше не бажає, щоб рішення в єврозоні залежали тільки від неї. Німеччина боїться відповідальності за єврозону, за Євросоюз загалом. Це побоювання й визначає політику "малих кроків" Меркель, яка діє обережно, але, хоч як дивно, у результаті одержує саме те, що треба їй, Німеччині й німцям. Невдоволення в Європі діями Німеччини помітні, але Берлін, очевидно, це анітрохи не бентежить.
Ось доволі свіжий приклад, коли німецький канцлер дуже прохолодно привітала з Берліна хорватів зі вступом до ЄС 1 липня й несподівано відмовилася летіти на торжества в Загреб особисто, хоча була серед ста запрошених європейських лідерів. Причиною такого, як кажуть, "дипломатичного ляпасу" 28-му членові ЄС стало те, що Загреб ухвалив закон, який запобігає передачі Німеччині співробітників хорватських спецслужб, обвинувачених у Берліні в організації вбивства політичного дисидента на півдні ФРН іще в 1983-му! Одним з підозрюваних у цій справі є Йосип Перкович, що став після розвалу Югославії 1991 р. начальником хорватської військової розвідки. Відповідно ж до хорватського закону, екстрадиція може стосуватися лише осіб, які вчинили злочини після серпня 2002 р. Берлін тоді всіляко заперечував якийсь зв'язок відмови Меркель їхати в Загреб з убивством майже 30-річної давності. Однак минуло лише два місяці. І вже цього тижня Євросоюз висунув Загребу ультиматум - протягом двох тижнів змінити своє законодавство в питанні екстрадиції. Інакше проти Хорватії буде запроваджено економічні санкції з боку Брюсселя, і вільне переміщення хорватських громадян у межах ЄС буде обмежено. Хорвати вже готуються переглянути закон найближчими днями... Найцікавіше, що в цій історії Німеччина зовсім не згадується, і Ангела Меркель ніби ні при чому. Але, мабуть, така справедливість потрібна лише німцям. І "ляпас" від 1 липня хорвати мають сприймати не як образу, а, скоріше, розглядати як останнє попередження Німеччини.
Зайве наводити значно очевидніші приклади з порятунком Греції й Кіпру, щоб проілюструвати німецьку стратегію в Європі. Європейців за межами німецьких кордонів канцлер Німеччини ніколи не розглядала як людей, за приязнь яких їй варто боротися, - вони не її виборці. Рятуючи євро від колапсу, Ангела Меркель хотіла, щоб це було зроблено "кров'ю" інших держав, а Німеччини - в останню чергу. Її відданість солідарній Європі під сумнівом. Але німці в любові до своєї "матінки" Меркель солідарні повністю. А жителям Європи та її сусідам, звичайно ж, слід бути готовими до несподіванок у політиці Берліна, однак не загалом (принципово вона залишиться незмінною після виборів), а в деталях і нюансах.
Ангела Меркель, яка народилася по цей, "наш", бік залізної завіси, але повною мірою розкрила свої здібності після падіння Берлінської стіни, добре засвоїла одну істину, що гуляє тепер як один з її афоризмів: "Битися головою об стіну безглуздо. Стіни завжди перемагають". Ангела Меркель зуміла перебороти безліч перешкод і зруйнувати безліч стін, що траплялися на її тернистому шляху до влади. Нині цей досвідчений політик глобального рівня викликає трепет і повагу, але одночасно й любов, і цікавість. Ангела Меркель, очевидно, дасть іще чимало уроків для майбутніх поколінь європейських лідерів, для яких "меркельвелізм" - усвідомлений і вивчений повністю - стане дуже корисним ученням.