Південна Корея і Японія - два важливі союзники США у Східній Азії, на території яких розташовані стратегічні військові бази в регіоні й розміщено близько 80 тисяч американських військових, - зчепилися в запеклій торговельній суперечці.
Дві країни протягом багатьох років дискутували навколо територіяльних та історичних проблем, але не з питань взаємної торгівлі. Навпаки, вони вміло їх обходили, а торгівлю взаємно розширювали. Схоже, нинішні світові тенденції використання економічної та торговельної зброї проти суперника цього разу взяли гору навіть над таким знаним прибічником вільної торгівлі та боротьби з протекціонізмом у світі, як Сіндзо Абе. 2 серпня Японія викреслила Південну Корею зі списку надійних торговельних партнерів (так званого білого списку), на що друга відповіла симетричними діями.
Протистояння між двома далекосхідними партнерами посилилося після того, як 1 липня японський уряд оголосив про позбавлення Республіки Корея привілейованого статусу при закупівлі трьох видів провідних матеріялів (фоторезистів, фтористого водню та фторованих поліімідів ) для виробництва електроніки, зокрема мікрочипів, смартфонів та світлодіодних дисплеїв - надважливих експортних товарів країни. З цього моменту південнокорейські компанії змушені будуть отримувати окремі дозволи на кожну поставку із цих трьох груп товарів за умови надання додаткового списку документів (серед яких схвалення на вивіз товару, сертифікат кінцевого споживача, обґрунтування причин для імпорту тощо), а сам процес їх отримання займатиме до трьох місяців.
Звісно, будь-які часові затримки негативно впливатимуть на роботу підприємств, особливо враховуючи той факт, що, за даними Корейської міжнародної торговельної асоціяції, країна закуповує в Японії 91,9% фоторезистів, 43,9% фтористого водню і 93,7% фторованих поліімідів. Південнокорейський уряд уже оголосив про надання всебічної підтримки бізнесу для мінімізації збитків, включаючи забезпечення альтернативних джерел імпорту матеріялів та комплектуючих, створення складських запасів, упровадження власних технологій у вітчизняне виробництво, фінансову підтримку будівництва нових заводів.
Однак урядові заходи буде нелегко реалізувати в умовах японської монополії в цій галузі, яка потребує залучення передових та високоточних технологій, роками відточуваних японськими спеціялістами. Так, Японія контролює 90% відсотків світового виробництва фоторезистів та фторованих поліімідів і 70% ринку фтористого водню високого ступеня очистки.
Належність до 27 дружніх держав, куди Південна Корея потрапила 2004 року як єдина азійська країна, надавала їй можливість за спрощеною процедурою отримувати дозволи на поставки продукції, яка може використовуватися не тільки для цивільних, а й військових цілей (сюди ж відносяться вже згадувані матеріяли і понад 200 інших).
Нинішні обмеження Японія вміло обґрунтувала втратою довіри до Південної Кореї і тим, що не має впевнености, що Сеул належно реалізовує експортний контроль, і товари подвійного призначення не потрапляють до третіх країн (зокрема до КНДР). Японці не надали конкретної інформації про назви компаній та випадки сумнівного використання експортованих з їхньої країни товарів, але вказали на щонайменше п'ять випадків, які закінчилися реекспортом їхньої продукції з Південної до Північної Кореї.
На полях СОТ, куди корейська сторона звернулася в пошуку підтримки міжнародної спільноти, японський представник перевів проблему торговельного протистояння між двома країнами у безпекову площину. За його словами, експортні обмеження не є чимось надзвичайним і запроваджені з міркувань національної безпеки. Японська сторона, намагаючись знівелювати південнокорейські шанси в СОТ, взяла собі за приклад "священний аргумент" американського торговельного ембарго на китайський Huawei - "загроза національній безпеці".
До слова: більшість членів організації, розуміючи, що нинішнє корейсько-японське загострення має під собою тривалі історичні протиріччя, намагаються залишатись осторонь конфлікту. Адже ні для кого не секрет, що нинішні дії Японії спровоковані минулорічним рішенням Верховного суду Республіки Корея про стягнення компенсації з японських компаній, які використовували примусову працю корейських робітників під час Другої світової війни.
Згідно із цим рішенням, японські Nippon Steel, Mitsubishi Heavy Industries і Nachi Fujikoshi повинні виплатити потерпілим від 10 до 133 тис. дол. кожному, що може вилитися в загальну суму близько 175 млн дол., а в разі відмови дозволено в рахунок компенсації продати майно компаній на території Кореї. Це викликало різко негативну реакцію офіційного Токіо й особисто прем'єр-міністра Сіндзо Абе, які звинуватили Південну Корею у підриві правових основ корейсько-японських відносин, посилаючись на Договір про врегулювання проблем, пов'язаних з майном і претензіями, та про економічну співпрацю від 22 червня 1965 року.
Цей договір передбачав повне врегулювання питання відшкодування збитків та виплату Японією 500 млн дол економічної допомоги, яка складалася з
300 млн дол. дотацій і 200 млн позик і була використана авторитарним урядом Пак Чон Хі на швидку індустріялізацію держави, а не на користь окремих осіб. Після встановлення в країні наприкінці 1980-х років демократії жертви примусової праці й жінки, які зазнали сексуального поневолення японськими військовими (так звані жінки для втіхи), почали порушувати питання про неадекватне задоволення їхнього права на компенсацію. Тож кожен наступний уряд стикався з проблемою жертв японської окупації, що впиралася в небажання Японії повертатися до розгляду питання, яке, на її думку, було вже вирішене.
Щоправда, ще 1991 року тодішній начальник Бюро договорів Міністерства закордонних справ Японії Янаї Шунджі звертав увагу парламенту на те, що договором 1965 року не було припинено "право особи подавати позови", а 2000 року кілька жінок, які працювали на японському заводі боєприпасів, навіть домоглися задоволення своїх позовів у Верховному суді Японії, що дало підстави говорити про визнання Японією права особи заявляти претензії. Однак поодинокі випадки так і не вийшли на рівень міждержавного врегулювання.
Адміністрація ж нинішнього прем'єр-міністра Сіндзо Абе (який займає посаду з 2012 року) належить до радикального крила японських консерваторів, які заперечують факт японської агресії і стверджують, що війна в Тихому океані була "війною за визволення Азії від білого правління", а система використання "жінок для втіхи" була законною. У період чергового загострення історичних непорозумінь між країнами у 2013-2015 роках під час президентства Пак Кин Хє та її жорсткої критики дій Японії в період окупації, у відповідь на поверхню вийшли територіяльні претензії Японії на спірні острови Токдо (які відійшли Кореї після Другої світової війни) та перші кроки до заподіяння економічної шкоди, зокрема дії, спрямовані на знецінення корейської вони.
Тоді конфлікт вдалося загасити підписанням 28 грудня 2015 року корейсько-японської угоди про "жінок для втіхи", згідно з якою обидві сторони погодилися, що цю проблему вирішено "остаточно й необоротно". Японія також сплатила корейському уряду 9 млн дол. гуманітарних внесків у фонд підтримки постраждалих жінок (від 34 до 47 живих на той час осіб), але не як компенсацію за завдану шкоду, а лише як вибачення за біль, заподіяний в умовах "законної ситуації" системи "жінок для комфорту".
Однак після приходу до влади президент Мун Чже Ін піддав критиці угоду 2015 року через її "недосконалість", а також зажадав від Японії "прийняти правду і щиросердо вибачитися". У розпал нинішньої суперечки президент Мун заговорив про можливість переглянути угоду, підкинувши хмизу й у без того палаючий вогонь.
Історичні проблеми як елемент патріотичного виховання завжди превалювали в корейському суспільстві. Тож не дивно, що заклик корейського уряду бойкотувати японські товари та мандрівки до сусідньої країни відразу підтримали тисячі людей, супроводжуючи їх масовими антияпонськими демонстраціями на вулицях країни. Це спричинило істотне падіння попиту на японські вироби: наприклад, за липень продаж японських автомобілів упав на 30% порівняно з аналогічним періодом минулого року.
Не поступаються і японці: за даними опитування Fuji News Network, 67,6% респондентів підтримують дії свого уряду, зокрема запровадження торговельних обмежень щодо Кореї, і лише 19,4% не підтримують. Як бачимо, емоційний складник у нинішній ситуації взяв гору навіть над прагматичними суспільствами та політиками, які усвідомлюють, що кожен день протистояння не тільки руйнує напрацьовані роками взаємозв'язки, а й приносить взаємні фінансові втрати. Це при тому, що обидві країни вже потерпають від торговельної війни між США і КНР. Так, згідно з прогнозами, економічне зростання Південної Кореї через суперечки з Японією та американсько-китайське протистояння впаде цього року до 2% і стане найповільнішим за останнє десятиріччя.
США намагаються стояти осторонь конфлікту між двома своїми головними азійськими союзниками, стверджуючи, що він ніяк не вплине на тристороннє співробітництво між країнами (зокрема у військовій сфері). А візит провідного американського дипломата - фахівця у сфері східноазійських відносин Девіда Стілвелла мав своїм вислідом лише сподівання на швидке вирішення "чутливих питань" двома сторонами самостійно, без намагань прийняти на себе роль медіятора.
Однак на сьогодні ні Японія, ні Корея не демонструють готовности до компромісу. З одного боку, через неможливість та й небажання і Муна Чже Іна відмотати рішення Верховногосуду,яке активно підтримують і опоненти, і прибічники південнокорейського президента. З іншого - через те, що уряд Сіндзо Абе виступає проти ревізії давноминулих подій, які Японія вважає закритими ще 1965 року, а відтак заперечує можливість компенсаційних стягнень з японських компаній. Тож Сполученим Штатам усе ж таки доведеться приборкувати кризу, яка стрімко набирає обертів і зовсім не схожа на просту "штовханину" між двома ображеними сусідами, а, крім усього іншого є наслідком неналежної уваги адміністрації Дональда Трампа до розвитку стратегічно важливих не тільки на словах корейсько-японських відносин.