Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) минулого тижня надало провідним країнам звіт, що підтверджує готовність Ірану розпочати виробництво металевого урану зі збагаченням 20%, який розглядається як придатний для створення атомної зброї. Його ще немає, і він навряд чи з'явитися найближчим часом, але Іран продемонстрував наявність у нього базових технологій.
Іран усе ще пов'язаний міжнародною угодою 2015 року, закріпленою резолюцією Ради Безпеки ООН, яка забороняє йому збагачувати уран вище 3,67%. Виконання угоди юридично, але не завжди практично захищає його від міжнародних санкцій. Дозволений Іранові рівень збагачення доречний для виробництва ядерного палива для енергетичних реакторів, але непридатний для виробництва ядерної зброї.
Після того, як 2018 року США вийшли з цієї угоди й відновили санкції, вимагаючи підписання нового, жорсткішого документа, Іран зробив символічні кроки на вихід за встановлені угодою ліміти. Наприклад, збагачення підвищив до 4,5%. Але загалом Іран залишився в рамках домовленостей. Ліквідація США у січні 2020 року в Іраку командувача спецпідрозділу іранського Корпусу вартових ісламської революції Касема Сулеймані ускладнила виконання угоди Іраном, але не призвела до виходу з неї.
Нарешті, анонімна ліквідація фізика-ядерника Мохсена Фахрізаде, відповідального за ядерний проєкт, неподалік Тегерана наприкінці листопада 2020 року викликала появу в Ірані внутрішнього законодавства, що встановлює дедлайн для зняття американських санкцій, після якого Іран залишає за собою право обмежити роботу міжнародних інспекторів. Дедлайн призначено на 21 лютого.
Анонсування Іраном початку збагачення урану до 20% збіглося з річницею ліквідації в Іраку Касема Сулеймані. Одночасно Іран зробив ще один загрозливий маневр — затримав у Перській затоці південнокорейський танкер під тим приводом, що можливе екологічне забруднення. Усе це відбулося напередодні оголошення в Конгресі США перемоги Джо Байдена на президентських виборах, що супроводжувалося спробою прибічників Дональда Трампа зірвати процедуру силовим шляхом.
Зважаючи на нинішню ситуацію, в анонсі Ірану політики більше, ніж фізики. З одного боку, металевий уран зі збагаченням ізотопу U-235 до 20%, за критеріями МАГАТЕ вважається високозбагаченим і придатним для створення ядерної зброї. Але, з іншого, для створення бодай одного вибухового пристрою Ірану знадобилися б роки та десятки кілограмів такого урану. У країнах, що володіють ядерною зброєю, уран такого збагачення використовується не для боєголовок, а для енергетичних реакторів підводних човнів. Використовується він і в дослідницьких реакторах багатьох країн світу. Збройовим, з погляду військових, вважається металевий уран зі збагаченням ізотопу U-235 вище 90%. Для одного вибухового пристрою знадобився б десяток кілограмів. Але, щоб їх отримати, потрібно більше часу, якого в Ірану немає.
Проте оголошення Ірану про початок виробництва урану з 20% збагачення, та ще й у металевому вигляді (в енергетичних реакторах використовується зазвичай оксид урану, але може використовуватися й метал), стало тригером для міжнародної реакції. Інспекторів МАГАТЕ в Ірані запросили на місце виробництва в Ісфагані, й вони виклали побачене у своєму звіті. Вони констатували, що Іран має певне обладнання для початку робіт із виробництва високозбагаченого металевого урану. Йдеться про устаткування, що забезпечує, як було заявлено, «першу фазу» виробництва. Його встановлення для цієї фази завершиться впродовж чотирьох–п'яти місяців. Обладнання для ще двох фаз виробництва лише проєктують, і часових рамок його встановлення немає.
Згідно з даними МАГАТЕ, в Ірану немає високозбагаченого металевого урану, як немає й чіткого часового діапазону, коли він може з'явитися бодай у символічних кількостях. Тобто поки що йдеться про демонстрацію Іраном технологічної можливості його виробляти.
Взагалі, публічне створення ядерної зброї (якщо припустити в Ірану таку мету) видається новацією в міжнародній політиці, та ще з боку країни, пов'язаної зобов'язаннями неядерної держави в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Країни, котрі створили ядерну зброю поза Договором про нерозповсюдження ядерної зброї (Ізраїль, Індія, Пакистан, Північна Корея, значною мірою Південно-Африканська Республіка), так не чинили. Вони без зайвого розголосу йшли до мети, доки її не досягали. Так само до них діяли узаконені власники ядерної зброї — США, СРСР, Велика Британія, Франція і Китай.
Схоже, що Ірану потрібне зняття санкцій, а не ядерна бомба. Санкції з боку США вже відчутні, особливо в умовах пандемії COVID-19 (епідеміологічна ситуація в Ірані гірша, ніж у багатьох інших країнах). Тим часом створення ядерної зброї — технологічно все ще віддалена перспектива. Іран підвищує ставки й доводить, що може піти ва-банк. Може, але навряд чи хоче.
У червні в Ірані відбудуться президентські вибори. Поміркований у поглядах чинний президент Хасан Рухані не братиме в них участі, оскільки відбув уже два терміни й вичерпав ліміт. Разом із відставкою Рухані може зійти нанівець реформаторський тренд розвитку Ірану. Коаліція реформістів, орієнтованих на Рухані, на парламентських виборах 2020 року зазнала нищівної поразки від коаліції принципалістів, орієнтованих на цінності ісламської революції. Значною мірою це сталося тому, що зазнав невдачі оголошений Рухані курс на реформи та примирення із Заходом, зокрема через угоду про ядерну програму 2015 року.
Поступки світовій спільноті, в очах іранців, були зроблені, але результатів не принесли. Тож очікувано, що кандидати на посаду президента Ірану змагатимуться, швидше, в тому, чия позиція з питань зовнішньої політики і безпеки жорсткіша, ніж у розрядці напруженості. Мобілізаційні настрої зовнішньої політики цілком можуть зробити жорсткішими внутрішньополітичні принципи.
Зниження напруги у відносинах між Іраном та США після інавгурації Джозефа Байдена видається шансом. Трійка європейських країн — учасників угоди з ядерної програми Ірану (Велика Британія, Німеччина і Франція) випустили з цього приводу спільну заяву. Прозвучала традиційна європейська «глибока стурбованість», цього разу стосовно планів Ірану виробляти металевий уран з 20% збагачення, який, на думку європейців, навряд чи має цивільне застосування. Але в цій, здавалося б, банальній заяві озвучено важливу умову для початку врегулювання: Іран має повернутися до дотримання угоди 2015 року.
У висловлюваннях Верховного представника ЄС з питань закордонних справ та політики безпеки Жозепа Борреля і міністра закордонних справ Франції Жан-Іва Ле Дріана можна було почути, що повернення Ірану до угоди — це можливість змінити політику США, зокрема за сприяння європейських країн. Висувати Байдену ультиматум із приводу політики Трампа навряд чи буде правильним підходом, навіть якщо, виходячи з динаміки внутрішньої політики Ірану, він здається правильним.
У вересні 2020 року Джозеф Байден заявляв, що має намір повернути США в угоду 2015 року, якій він сприяв ще коли був віцепрезидентом часів Барака Обами. Ближче до інавгурації Байден номінував на посаду заступника держсекретаря США Венді Шерман, яка виступала перемовницею в цій угоді. Таким чином, зниження напруги залишається основним трендом нової політики США стосовно Ірану.
Але знайти вирішення проблеми Ірану для нової адміністрації США може виявитися непросто. Річ не тільки у 20%, які поки що мають гнучку політичну природу, не втілену в металі. Доля розпорядилася так, що Іран став загальним негативним знаменником арабо-ізраїльського врегулювання, ефективно здійсненого адміністрацією Дональда Трампа. Ризикувати цим досягненням Трампа новій адміністрації США буде складно.
Імовірно, США і європейські країни, які сприяють примиренню, висунуть Іранові додаткові вимоги, крім повернення до угоди з ядерної програми. Деякі з них лежать на поверхні — узгодження обмежень на ракетну програму Ірану та його відмова від військової діяльності на територіях, що прилягають до Ізраїлю і Саудівської Аравії.
Чи вистачить для мотивації Ірану самої тільки перспективи зняття американських санкцій, покажуть переговори.
Більше статей Олексія Іжака читайте за посиланням.