Конфронтація між Тегераном і Вашингтоном набирає обертів. Сторони обмінюються звинуваченнями та погрозами, а військова ситуація в районі Перської затоки стає дедалі напруженішою.
Сполучені Штати Америки продовжують грати м'язами, посилюючи військову присутність у регіоні. 17 та 18 травня в Аравійському морі кораблі американського ВМФ відпрацьовували спільні дії. У навчаннях взяли участь авіаносець "Авраам Лінкольн" та універсальний десантний корабель "Кірсардж". Демонстративним кроком стала відправка на американську авіабазу аль-Удейд у Катарі стратегічних бомбардувальників B-52. Натомість іранські військові заявляють, що готові дати гідну відсіч США. Командувач ВПС Корпусу вартових Ісламської революції Амір Алі Хаджизаде підкреслив, що американський авіаносець міг становити загрозу для Ірану в минулому, - але тепер він становить лише ціль, на якій його підлеглі готові показати свої навички.
Іран справді має значний військовий потенціал, зіткнення з яким не стане для американських військових легкою прогулянкою. Ситуацію ускладнюють успіхи, яких іранська влада досягла останніми роками, поширюючи свій вплив на територію сусідніх держав у рамках формування так званого "шиїтського півмісяця". Сьогодні Тегеран посилив позиції в Іраку та Сирії; крім того, він підтримує повстанців-хуситів у Ємені. Якщо Сполучені Штати підуть на рішучі дії - конфлікт не матиме обмеженого характеру, як у випадку з поваленням режиму Саддама Хусейна. Новим вогнищем спалахне вся центральна частина Близького Сходу, який тільки почав оговтуватися від наслідків діяльності ІДІЛ. До того ж Іран у разі конфлікту може завдати удару по світовій економіці. Іранські військові здавна відпрацьовують блокаду Ормузької протоки, через яку експортується основна частина видобутої в Перській затоці нафти. Перепони нафтовій торгівлі - давній козир в іранському арсеналі. Під час ірано-іракського конфлікту (1980-1988 рр.) як Багдад, так і Тегеран застосовували цю тактику. Надалі Іран розглядав її як важливий елемент власної військової доктрини. Сьогодні для виконання цього завдання можуть бути використані як регулярні ВМФ, так і різноманітні проксі-угруповання, озброєні іранцями.
Події останніх тижнів показали, що перспектива відновлення "танкерної війни" в Перській затоці реальна. 13 травня з'явилося повідомлення про атаки на чотири танкери в Ормузькій протоці поблизу узбережжя ОАЕ. Два з них ішли під саудівським прапором, один - під норвезьким, ще один належить Об'єднаним Арабським Еміратам. Іран відкидає будь-які звинувачення щодо участі в цих подіях. Утім, фрагменти боєприпасів, знайдені в постраждалому норвезькому судні, схожі на моделі озброєння, які Тегеран постачає повстанцям-хуситам.
Союзні Ірану єменські угруповання реально загрожують нафтовій торгівлі. Через кілька днів після інциденту з танкерами новий напад стався на території Саудівської Аравії, - хуситські бойовики з допомогою дронів атакували саудівський нафтопровід. У відповідь очолювана Ер-Ріядом арабська коаліція, що бере участь у громадянському конфлікті в Ємені на боці міжнародно визнаного уряду, завдала авіаудару по столиці держави - місту Сана. Ці події ще раз засвідчують наявність гарячої зони протистояння на півдні Аравійського півострова.
На північ від Перської затоки ситуація теж залишається нестабільною. В умовах загострення кризи Державний департамент США 15 травня оголосив про евакуацію частини співробітників дипломатичних представництв в Іраку. Причиною такого рішення стали побоювання можливих атак із боку проіранських сил. Уже через кілька днів обґрунтованість цих дій підтвердилася. 19 травня відбувся ракетний обстріл території так званої "Зеленої зони" в Багдаді - району іракської столиці, в якому розміщені урядові будівлі та міжнародні представництва. Ракета впала менш ніж за милю від американського посольства, не завдавши жодних втрат. Утім, символізм події був очевидний. При цьому іракські джерела повідомляють, що снаряд запущений із тих районів міста, які контролюють близькі до Тегерану шиїтські угруповання.
Паралельно загострюється протистояння в інформаційному середовищі. У відповідь на ракетний обстріл у Багдаді президент США Дональд Трамп попередив Тегеран, що будь-які погрози у бік Сполучених Штатів призведуть лише до "офіційного кінця" іранської держави. Міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф засудив таку риторику. Звинувативши Білий Дім в економічному тероризмі та погрозах геноцидом, він порадив американцям вивчити історію. Чиновник підкреслив, що іранська держава за тисячі років свого існування зустрічалася з багатьма агресорами - і пережила їх. Він закликав Сполучені Штати припинити погрози у бік Тегерану та з повагою поставитися до іранського народу, - лише таке ставлення може принести позитивні плоди. Президент Ірану Хассан Рухані теж заявив, що віддає перевагу переговорам і дипломатії при вирішенні міждержавних суперечностей. Утім, він підкреслив, що актуальна ситуація створює непідходящі умови для розмов, і тому Тегеран готовий до спротиву.
Іран опинився у складній ситуації. Економіка країни потерпає від американських санкцій, поновлених після того, як Вашингтон вийшов із ядерної угоди. Тим часом іранська влада не готова йти на поступки Сполученим Штатам, які вимагають від неї припинення активної близькосхідної політики. Це означатиме відмову від усіх геополітичних здобутків, досягнутих Іраном упродовж останніх років.
Поки що Тегеран у протистоянні з радикально налаштованими Сполученими Штатами намагається забезпечити собі імідж конструктивного гравця. Звісно, він теж вдається до різких рухів - таких як ультиматум президента Рухані. Втім, ці кроки подаються як реакція на агресивну поведінку Вашингтону. Влада Ірану подає чіткі сигнали, що не бажає конфлікту. В рамках цієї стратегії посол Ірану в ООН Маджид Тахт-Раванчі звернувся до генерального секретаря організації Антоніу Гутерреша з проханням забезпечити дипломатичний діалог, спрямований на ослаблення напруги в Перській затоці. Це - символічний жест, адже навряд чи Організація Об'єднаних Націй може зробити щось реально корисне. Але він демонструє бажання іранської влади засвідчити свої мирні наміри.
Очевидно, що Тегеран прагне залишити конфлікт у дипломатичній площині і сподівається на підтримку європейських держав, які - на відміну від США - залишаються прихильниками ядерної угоди 2015 року. Така позиція - вагомий запобіжник проти військової ескалації з боку Ірану. Будь які різкі дії - на кшталт створення прямої загрози судноплавству в Перській затоці - матимуть руйнівні наслідки для міжнародного іміджу країни. Втім, не можна виключати, що події вийдуть з-під контролю через внутрішні суперечності в іранських владних колах. Президент Рухані є представником поміркованого крила іранського політикуму, - натомість його опоненти можуть скористатися ситуацією для посилення своїх позицій. Для них загострення протистояння зі США стає реальним шансом повернути собі вплив.
Сполучені Штати Америки сьогодні виглядають основним ініціатором конфронтації. Президент Трамп дотримується надзвичайно жорсткої риторики. Складається враження, що він зумисне загострює конфлікт. Утім, є різні погляди на те, як далеко він готовий зайти.
З одного боку, не можна повністю виключати реальне прагнення Білого дому до вирішення проблеми військовими засобами. В адміністрації Трампа нині переважають "яструби" - на кшталт радника з питань національної безпеки Джона Болтона. За цих умов не виключено, що Трамп може дослухатися до порад найближчого оточення й піти на радикальні дії. Цього бажають і міжнародні партнери президента - прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу та спадкоємець саудівського трону принц Мухаммед ібн Салман.
З іншого боку, складається враження, що Білий дім реалізовує стратегію "психологічного тиску" на Тегеран. Події навколо ядерної угоди нагадують позицію Трампа щодо північнокорейської ядерної програми. Раніше президент США так само активізував тиск на КНДР, - утім, його метою було за рахунок штучного загострення конфронтації примусити Кім Чен Ина до переговорів. На практиці, вони нічого не дали Сполученим Штатам - швидше, стали дипломатичним успіхом для північнокорейського лідера. Але цей приклад демонструє підхід до вирішення міжнародних проблем, який використовує Трамп. За рахунок різких заяв, демонстрації військової сили та готовності її застосувати він створює собі імідж несистемного непередбачуваного гравця, з яким краще не зв'язуватися й домовитися, ніж провокувати на реальні дії. У цьому випадку його офіційна войовнича позиція залишається блефом, покликаним налякати опонента. Вона не несе реальної загрози війни.
Схожу точку зору озвучив "Аль-Джазірі" колишній командувач Центрального Командування збройних сил США Вільям Феллон. Він підкреслив, що суперечка між Тегераном і Вашингтоном триває десятиліттями, як і військова присутність Сполучених Штатів у Перській затоці. Сьогодні ж питання актуалізувалося через медіа-хайп навколо пересування військових сил, а не через самі маневри. Тобто криза існує насамперед в інформаційно-психологічній площині, і, швидше за все, там і залишиться. Слова в.о. міністра оборони США Патріка Шенагена про те, що останні дії Білого дому забезпечили стримування Ірану від агресивних дій, показують готовність адміністрації заявити про свою чергову перемогу - без реалізації військового сценарію.
Таким чином, як Іран, так і США сьогодні навряд чи реально зацікавлені у прямому зіткненні. Втім, це не означає, що загрози конфлікту немає. Небезпечна гра, яку ведуть політики, створила ситуацію, в якій випадковість може запалити вогнище небажаної війни. І загасити його - в умовах, які склалися в регіоні, - буде дуже важко.