Турне Віктора Януковича країнами Південно-Східної Азії - В’єтнамом, Сінгапуром і Брунеєм Даруссаламом - має перервати затяжну паузу в політичному діалозі Києва з державами регіону, дати поштовх розвиткові торгово-економічних відносин, посприяти укладенню нових контрактів і залучити великі інвестиції в українську економіку. Так, в українській столиці говорили про необхідність поїздки українського президента на Далекий Схід. «Відвідання країн Азійсько-Тихоокеанського регіону, країн Південного Сходу входило і входить у подальший наш план роботи, бо ми знаємо, що тут потужний потенціал розвитку, ці країни розвиваються. Це й наш ринок збуту, це можливість залучення великих інвестицій у нашу державу для розвитку», - пояснював мету свого візиту й сам Віктор Янукович.
Значною мірою ці коментарі відповідають реаліям, коли брати до уваги перспективи внутрішнього ринку «азійських тигрів», їхні інвестиційні можливості та заклики посилити економічну діяльність дипломатичних установ, що періодично лунають із вуст українських чиновників. Останні п’ять-шість років політичні контакти між Україною та країнами регіону були фактично заморожені, оскільки регіон перебував на периферії інтересів попередньої адміністрації. Як наслідок, українські делегації гостювали там нечасто: багато візитів просто скасовувалися в останній момент.
А специфіка Сходу така, що активні відносини з деякими країнами можливі тільки після того, як глави держав та урядів обміняються візитами, налагодять особисті контакти і створять таким чином політичне тло для подальшого торгово-економічного співробітництва. Високопоставлені в’єтнамські чиновники, наприклад, неодноразово прямо казали українським дипломатам: «Якщо ви не хочете спілкуватися з нами, то про яку торгівлю може йти мова?»
В’єтнам же цікавий для України як ринок збуту наших товарів, адже економіки двох країн не конкурентні, а взаємодоповнюючі: ця азійська країна імпортує промислову продукцію, добриво, зерно, цемент. Узагалі, те, що може традиційно постачати Київ. До того ж В’єтнам, який розвивається, зацікавлений у будівництві портової інфраструктури, гідроелектростанцій, поставках літаків. У цьому може взяти пряму участь і наша країна.
А ось Сінгапур, один зі світових центрів фінансової діяльності, має можливості для інвестицій в Україну: в енергетичні проекти, побудову транспортної інфраструктури тощо. Крім того, у країні розвинене виробництво електроніки, суднобудування, ведуться масштабні дослідження в галузі біотехнологій. Бідність же природних ресурсів робить цю державу залежною від імпорту, зокрема сільськогосподарської продукції. А основу економіки Брунею Даруссалама становить видобуток нафти (понад 10 млн. т на рік) і природного газу (понад 12 млрд. куб. м), експорт яких дає 60% ВНП. Тому не дивно, що в цій країні нагромаджені серйозні фінансові ресурси, а брунейські інвестори поводяться досить активно, вкладаючи гроші в різноманітні проекти по всьому світу. При цьому в султанаті слабко розвинене сільське господарство, і 80% продуктів харчування Бруней імпортує.
Не слід випускати з уваги й те, що В’єтнам, Сінгапур і Бруней входять до АСЕАН - Асоціації країн Південно-Східної Азії. Ця політико-економічна організація планує в 2015 році стати певною подобою Євросоюзу в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, де також буде передбачена свобода руху капіталів, товарів, послуг та людей. З таким партнером у регіоні не можна не рахуватися нашій країні, яка, за задумами архітекторів української зовнішньої політики, має «стати мостом між Сходом і Заходом». Ханой, до речі, пообіцяв Києву стати «мостом між Україною і країнами АСЕАН».
Однак правдою є й інше: на Банковій люблять організовувати візити глави держави до країн Азії не тільки тому, що тамтешні ринки - найперспективніші для нашої продукції. По-перше, це вигідно вирізняє Віктора Януковича від його попередника Віктора Ющенка, який здебільшого ігнорував Азійсько-Тихоокеанський регіон. Увага ж нинішнього глави держави до цього краю, його постійні візити формують Януковичу імідж господарника, який під час закордонних поїздок переймається залученням інвестицій в українську економіку та проникненням наших підприємств на ринки третіх країн. По-друге, візити сюди дуже зручні для нинішньої адміністрації, оскільки з цими країнами простіше працювати. Вони не висувають претензій, як Захід. І тут немає тих надмірних очікувань, які є в Росії. Візити виключно прагматичні: бізнес, і тільки бізнес.
Про економічні перспективи, а не про права людини і говорив Віктор Янукович під час свого тижневого вояжу трьома країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону.
Чи вдалося Києву досягти цілей, задекларованих офіційними особами? Турне Януковича створило необхідні політичні передумови для торгово-економічного співробітництва, а під час переговорів і прес-конференцій, що відбувалися опісля, було виставлено маячки, які вказували на сфери, де сторони найбільше зацікавлені в контактах.
Справа не обмежилася взаємними запевненнями в зацікавленості в інвестиціях. Президент В’єтнаму Нгуєн Мінь Чієт заявив, наприклад, що його країна готова співпрацювати з Україною в оборонній сфері. Говорить про перспективи ВТС із Брунеєм і міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. (За результатами двосторонніх переговорів було підписано меморандум про порозуміння щодо співробітництва у сфері оборони між урядами України та Даруссалама.) Про можливість постачання сільськогосподарської продукції йшлося і у В’єтнамі, і в Сінгапурі, і в Брунеї.
Водночас українська делегація активно цікавилася досвідом Сінгапуру і Брунею у будівництві морських терміналів з приймання скрапленого газу й не менш енергійно пропонувала сінгапурським та брунейським бізнесменам вкладати гроші в нашу країну. А задля полегшення поїздок бізнесменів Україна і Бруней навіть домовилися про скасування візового режиму. (З Сінгапуром Київ планує обговорювати це питання.) Слід сказати, що завдяки нафті та газу жителі Брунею посідають одне з перших місць за рівнем життя у світі: ВНП на душу населення становить близько 50 тис. дол. Отже ті, хто побоюється нелегальної міграції з Брунею, можуть не переживати. Також під час візиту президента до В’єтнаму і Сінгапуру обговорювалися перспективи запровадження зони вільної торгівлі.
Сінгапурці, до речі, планують відправити в Україну делегацію з представників уряду та бізнесу для вивчення перспектив участі Сінгапуру в українських національних проектах - будівництві доступного житла, інфраструктури тощо. Ця делегація має на місці роздивитися, оцінити перспективи й умови для інвестування в деякі проекти. А ось в’єтнамці вже зголосилися інвестувати в телекомунікаційну галузь України близько 600 млн. дол.
Але поки що все це, за великим рахунком, тільки декларації про наміри. Чи будуть вони реалізовані, великою мірою залежить від Києва. По-перше, від того, наскільки українська влада зуміє створити всередині країни сприятливі умови для закордонних інвесторів, зацікавлених не тільки в політичній стабільності (на якій Віктор Янукович так любить акцентувати увагу закордонної аудиторії), а й у дотриманні своїх прав, захисті інвестицій. За останній же рік адміністрації Януковича не вдалося зробити Україну привабливішою для інвесторів. Багатьох із них відлякують корупція та неможливість відстояти свої права в суді, проблеми з відшкодуванням ПДВ і українське податкове законодавство, держконтроль за цінами на ряд продуктів та запровадження квот на експорт сільськогосподарської продукції. Нагадаємо, що 2010 року Всесвітній економічний форум?у світовому рейтингу конкурентоспроможності присвоїв Україні 89-те місце проти 82-го у 2009 році.
По-друге, слід пам’ятати, що на ринках країн Південно-Східної Азії точиться жорстка конкурентна боротьба. І, щоб зайняти своє місце на в’єтнамському, сінгапурському, брунейському ринках, українцям доведеться буквально ліктями розштовхувати західноєвропейські, американські, російські компанії. Ті давно й успішно працюють в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, роками вибудовуючи ланцюжок відносин влади та бізнесу. А весь попередній досвід проникнення українських компаній на ринки країн третього світу свідчить, що, попри задекларовані офіційною владою цілі, створення політичного поля для ділових контактів, наш бізнес, за поодинокими винятками, не поспішає в Південно-Східну Азію, Латинську Америку, на Близький Схід, щоб брати участь у тендерах без гарантій на успіх. Утім, необхідність шукати ринки збуту своєї продукції може примусити українські компанії розпочати економічну експансію в країни Азійсько-Тихоокеанського регіону.