UA / RU
Підтримати ZN.ua

Трикутник Румунія—Молдова—Україна: час зруйнувати усталені шаблони

Стосовно ж двосторонніх відносин між Бухарестом і Києвом зазначимо, що 2014 року, зокрема і в результаті подій, що відбулися в Україні, в них нарешті намітилися позитивні зрушення. Румунська сторона зробила низку кроків, які дозволяють говорити про завершення періоду взаємної недовіри у відносинах між двома державами.

Автор: Анжела Гремаде

Упродовж останніх двадцяти років питання про необхідність "розморозити" стан відносин у регіональних форматах, де були б одночасно присутні Румунія і Україна, перебувало під негласним табу політичного керівництва і в Бухаресті, і в Києві.

Такий стан речей зберігався через низку внутрішньо- і зовнішньополітичних чинників. До позитивних змін привели, як це часто буває, надзвичайні виклики. Ідеться про виклики, які спіткали Україну і регіон у цілому внаслідок російської агресії. Колишні стереотипи й надумані проблеми, які накопичувалися й експлуатувалися впродовж кількох десятиліть, були знівельовані реальними загрозами і відійшли на другий план. Ситуація почала динамічно змінюватися.

Знаковим з погляду руйнації колишніх підходів до відносин між Бухарестом, Києвом і Кишиневом став одночасний візит до української столиці на початку жовтня 2014 р. прем'єр-міністра Румунії Віктора Понти і прем'єр-міністра Республіки Молдова Юрія Лянке.

Заради справедливості зазначимо, що попри загалом позитивне тло і результати цих переговорів у тристоронньому форматі сам факт цієї події експерти в Києві, Бухаресті, Кишиневі й Москві сприйняли по-різному.

Наприклад, у Румунії дехто намагався довести, що такі тристоронні контакти небезпечні для Румунії і не виправдовують себе ні економічно, ні політично, ні стратегічно. В Україні ж деякі коментатори завуальовано натякали, що Бухарест має прихований порядок денний стосовно Києва, який пов'язаний з ретельно законспірованими експансіоністськими планами. А в Молдові точилися суперечки щодо того, яку роль відведено прем'єр-міністру РМ Юрію Лянке в цьому розкладі набагато потужніших країн. Ну а підхід Москви залишився традиційним: усі формати переговорів, що відбуваються в Чорноморському регіоні без її прямої чи опосередкованої участі, є неприйнятними.

Київ і Бухарест завжди ставилися один до одного з підозрою. Щоб зрозуміти витоки цієї підозри, достатньо проаналізувати, як розвивалися двосторонні відносини між сусідніми країнами впродовж усього новітнього періоду. Сьогодні ж під впливом нових чинників і реалій стан справ поступово змінюється. Румунія намагається переглянути свою стратегію щодо України. Оновлення підходів з огляду на сучасну регіональну геополітичну реальність видається абсолютно необхідним. Наголосимо, що це розуміють не лише в Бухаресті, а й у Києві і Кишиневі, про що свідчать результати численних дискусій, які дедалі частіше відбуваються між експертами трьох країн. Разом з тим спостерігаємо і певний побічний ефект, коли в українських і молдовських аналітиків виникає спокуса категорично стверджувати, що процес активізації румунсько-українських відносин ґрунтується виключно на інтересі Румунії до посилення свого впливу в Республіці Молдова. Однак таке припущення значною мірою хибне і є лише зручним спрощенням, оскільки має місце гіперболізація виняткового статусу і місця Молдови у зовнішньополітичних пріоритетах Румунії. Справді, ні для кого не секрет, що відносини з Молдовою - серед пріоритетів зовнішньої політики Румунії. Це офіційно зафіксовано у багатьох румунських нормативних актах. Але ж цей пріоритет не єдиний.

Нинішній процес перегляду румунської стратегії щодо України значно складніший і вимагає комплексного підходу, в основі якого розуміння потреб наших східних партнерів у ситуації, яка Бухаресту не відома в найдрібніших деталях. Але системне її вивчення, здається, нарешті розпочалося. Війна між Україною і Російською Федерацією вплинула на цей процес, оскільки безпосередньо зачіпає питання національної безпеки і національних інтересів Румунії.

Після подій у Кишиневі в квітні 2009 року (т.зв. Twitter-революція) Румунія задекларувала, принаймні на словах, що всебічно допомагатиме Молдові. На словах - бо те, що відбувалося після цього, показало: молдовська влада досить часто схильна формувати внутрішній порядок денний, що відрізняється від офіційно проголошеного для зовнішньополітичних партнерів. А це, зрозуміло, дуже ускладнює співпрацю у сфері реалізації конкретних проектів і двосторонніх ініціатив. Проте щоб зрозуміти, що означає "всебічно допомагати" партнеру, маємо усвідомлювати, що Румунія, заявляючи про намір щиро допомагати Молдові в реалізації її інтересів, повинна зайняти приблизно таку саму позицію і стосовно України, оскільки без цього "всебічно допомогти" Кишиневу просто не вийде. Якщо румунська влада не лише робить вигляд, що розуміє потреби Молдови, то вона має розуміти, що європейський курс Молдови і її територіальна цілісність критично залежать від розвитку політичної ситуації в Києві, особливо від того, чим завершиться збройний конфлікт між Україною і Росією. Подобається нам чи ні, але Молдова є своєрідним "інструментом", який Росія використовувала і надалі намагатиметься використовувати з метою зупинити проєвропейський курс України. Приклад таких дій Кремля - підтримка так званих проєвразійських політичних сил у Кишиневі, які домоглися несподіваних, на перший погляд, результатів на останніх парламентських виборах у Молдові, що відбулися
30 листопада 2014 року, або неодноразове забезпечення доступу провокаторів з Придністров'я до Одеської області для дестабілізації ситуації в цій частині України тощо.

Очевидно, що Росія не визнає незалежності Придністров'я, як і не сприятиме його реінтеграції до РМ - навіть попри те що нині вона припинила надавати фінансову допомогу цьому регіону і його невизнаному режиму. Статус так званої ПМР максимально вигідний для Москви саме в нинішньому форматі. Бо якщо цей конфлікт так чи інакше буде врегульовано, Росія втратить дуже сильний козир, який вона "тримає в рукаві" проти Києва. Ми повинні зрозуміти, що Молдова є важливою частиною в цій регіональній головоломці, оскільки ситуація в ній може істотно впливати на дії чи бездіяльність влади в Києві. Визнання незалежності Придністров'я означає втрату важелів тиску. Вигідніше й зручніше використовувати регіон як аргумент під час "торгів" щодо можливого міжнародного "визнання анексії" Криму.

Якщо виходити з передумови, що Румунія надала свідому політичну, економічну та культурну підтримку Молдові, то стає зрозуміло, чому майбутні дії румунської влади мають бути спрямовані на краще розуміння проблем, які сьогодні стоять перед Україною. Проєвропейська Україна, політично стабільна, соціально та економічно розвинена, стане перешкодою для впливу російської пропаганди і на молдовське суспільство. Дії в тристоронньому форматі (Румунія-Молдова-Україна) вимагають розуміння регіонального контексту викликів, які постають перед Республікою Молдова і Україною, з усіма ускладненнями, які з цього випливають.

Обґрунтовуючи доводи на користь економічного зближення Румунії, Молдови і України, ми повинні розпочати з реалій, що спіткали молдовських виробників у зв'язку з ембарго на вина, фрукти й овочі, яким нині заблоковано доступ до російського ринку. Після першого ембарго, ще 2006 року, низка молдовських виробників зазнала істотних збитків. Деякі з них знайшли інші ринки збуту, а деякі збанкрутували або потребували підтримки (у формі субсидій) молдовської влади. Незнання основних правил ринкової економіки, відсутність стратегії просування продуктів - головні причини подібної слабкої поведінки суб'єктів господарювання у більшості сфер економіки країни.

Попри те що для зменшення негативного впливу запровадженого Росією ембарго були застосовані певні стратегії і тактики, кишинівська влада постала перед невтішною реальністю: значна кількість молдовських виробників не може швидко відмовитися від східних ринків, бо їхні підприємства ще не готові працювати відповідно до європейських вимог і стандартів. Рішенням у цій ситуації залишається співпраця зі східними ринками, які знають якість молдовської продукції і для яких вона є прийнятною. Зважаючи на те, що російський ринок став недоступним, а доступ до білоруського може бути раптово закритий або обмежений (через членство Білорусі в Євразійському економічному союзі), український ринок стає дедалі привабливішим.

І Молдова, і Україна підписали майже ідентичні документи з Європейським Союзом: Угоди про асоціацію та всеохопну зону вільної торгівлі. Обидві країни є членами СОТ. Теоретично не повинно бути великих відмінностей у правилах виробництва товарів і послуг, відповідно й вимоги щодо їхньої якості не дуже відрізнятимуться. Очевидно, що з огляду на складну ситуацію в Україні, Молдові не випадає в односторонньому порядку будувати плани щодо можливостей, які для її економіки можуть забезпечити українські ринки, але певні кроки задля освоєння українського ринку можуть бути правильним рішенням, і не лише для виробників з РМ.

У цьому контексті Румунія як держава-член Європейського Союзу може посприяти в тому, щоб полегшити Молдові і Україні доступ до європейських структурних фондів, що в результаті сприятиме розвиткові економічних партнерських зв'язків між усіма трьома країнами. Доступ до згаданих фондів, що призначені для реалізації різних проектів, вимагає присутності представників держав-членів ЄС, і сьогодні Румунія лише починає використовувати ці переваги. А Молдова могла би стати певним "з'єднувальним елементом" між Україною і Румунією. Звичайно, попередньо мають бути дуже добре проаналізовані й оцінені всі ризики, пов'язані з розвитком таких проектів, у тому числі й негативний вплив і перспективи загострення воєнного конфлікту з Росією. Водночас не можна ігнорувати й постконфліктні можливості - економічні агенти повинні бути готові до них. І це лише один з прагматичних аргументів на користь розвитку тристоронніх відносин між Румунією, Молдовою і Україною та зближення цих трьох сусідніх держав.

А весь перелік аргументів приблизно такий: економіка, політика, суспільство і культура. При цьому економіка традиційно залишається основою будь-якого серйозного й міцного партнерства.

Своєю чергою всі аргументи на користь тіснішого політичного співробітництва у форматі Румунія-Молдова-Україна можна поділити на дві категорії: перша - пов'язана з важливістю місця і ролі Кишинева в нинішньому складному регіональному геополітичному розкладі; друга - з усе ще наявною відчуженістю у двосторонніх відносинах між Бухарестом і Києвом.

Зупинимося на них детальніше.

Упродовж останніх років послідовність у процесах зближення Молдови з ЄС була підтримана більшістю зовнішніх партнерів цієї держави. Україна в нинішній ситуації так само потребує консолідованої підтримки її євроінтеграційного курсу. Проте сьогодні, після оголошення нового альянсу, Кишинів фактично зробив кілька кроків назад, і нова правляча коаліція, на жаль, певною мірою втрачає довіру, яку молдовська влада здобула в попередній період. Через це Молдова ризикує втратити статус "елемента", здатного посприяти міцнішій кооперації між ЄС і країнами-сусідами у Східній Європі. "Історія успіху" Молдови в рамках Східного партнерства, хоч як прикро, невдовзі може стати історією.

Стосовно ж двосторонніх відносин між Бухарестом і Києвом зазначимо, що 2014 року, зокрема і в результаті подій, що відбулися в Україні, в них нарешті намітилися позитивні зрушення. Румунська сторона зробила низку кроків, які дозволяють говорити про завершення періоду взаємної недовіри у відносинах між двома державами.

По-перше, мусимо взяти до уваги той факт, що Бухарест рішуче засудив застосування попередньою владою України насильства проти своїх громадян під час подій Євромайдану.

По-друге, стало очевидним, що більшість статей, які з'явилися в російських і румунських ЗМІ, починаючи з січня 2014 року, в яких ішлося про "заплановані наступи" румунської армії на Північну Буковину й Південний Буджак, мали єдину мету: підірвати імідж Румунії та унеможливити перспективи розвитку добросусідських відносин між Румунією і Україною. На щастя, інспірована росіянами ідея можливої воєнної агресії з боку Румунії, яка поширювалася через окремі електронні видання й соціальні мережі, не досягла своєї мети. Завдяки консолідації здорових сил як у Румунії, так і в Україні ця інформаційна підривна операція не позначилася на позитивній динаміці розвитку двосторонніх відносин.

По-третє, Румунія стала першою країною ЄС, яка ратифікувала Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом. У Бухаресті сподіваються, що цей символічний жест належно оцінили в Києві. Крім того, було також підписано Угоду про малий прикордонний рух - теж символічний крок у двосторонніх відносинах, який іще раз доводить, що сторони прагнуть нарешті змінити парадигму румунсько-українських відносин.

Деяким політичним силам у всіх трьох країнах може здаватися, що в нинішньому регіональному контексті Румунія не відіграє достатньо важливої ролі. Така оцінка може виявитися хибною з огляду та те, що частина зовнішньополітичних інтересів Бухареста збіглася з інтересами інших найвпливовіших гравців у регіоні, які є центрами ухвалення рішень з питань, що безпосередньо стосуються ситуації в Україні. Насамперед ідеться про США, ЄС і НАТО. Цей факт уже привів до значного посилення інтересу до Румунії з боку ключових регіональних сил. Інтенсивність контактів з широкого спектра питань, насамперед у сфері безпеки, за останній рік істотно зросла. Поступово, у процесі кооперації та взаємодії з провідними світовими та регіональними гравцями, зростає і роль власне Румунії в контексті впливу в регіоні Чорного моря і Балкан.

Для румунських політиків та експертів настав час усвідомити, що не проявляти інтересу до подій в Україні, не думати про постконфліктні стратегії подальшої співпраці з цією державою, ігнорувати конфлікт, який загрожує безпеці в усьому регіоні, означає ігнорувати власні національні інтереси, насамперед у сфері безпеки, та демонструвати політичну короткозорість. Неможливо допомогти Молдові, не сприяючи досягненню цілей, на першорядності яких для забезпечення безпеки в регіоні наголошує і сам Кишинів. Ось чому Румунія повинна бути однією з тих держав, які мають зробити свій внесок у демократизацію, процес європейської інтеграції України, і підтримати територіальну цілісність та суверенітет української держави у цей найкритичніший від часу розпаду Радянського Союзу момент.

З приємністю зазначимо, що сьогодні важливість цієї місії усвідомлюють на рівні найвищого державного керівництва Румунії, про що свідчать останні заяви на підтримку України глави румунської держави, прем'єр-міністра і спікерів обох палат парламенту. Супроводження української теми румунським зовнішньополітичним відомством має системний характер і не залишає місця для двозначних трактувань. На експертному рівні активно обговорюється тематика перспектив румунсько-українського та румунсько-українсько-молдовського стратегічного партнерства.

Хочеться вірити, що незабаром ми станемо свідками динамічного розвитку відносин як у двосторонніх так і тристоронньому форматах, оскільки політичні реалії вимагають зважених і відповідальних дій від усіх трьох акторів - Румунії, Молдови, України.