Процеси, що відбуваються в Україні сьогодні, як здається, матимуть глибокі й тривалі наслідки для Європи. Захоплення й анексія Криму Росією поставили перед європейськими політиками складні питання забезпечення загальноєвропейської безпеки та політичної вольової відповіді Москві шляхом санкцій і розриву співробітництва. Але останні тижні показали, що в Європі всі ці події спричинили глибокий розкол.
Для частини європейських країн "тяжіння до Росії" виявилося таким сильним, що у Брюсселі (у штаб-квартирах і ЄС, і НАТО) почали сумніватися в лояльності окремих членів цих організацій. Варто додати, що Кремль, будучи неспроможним пробити колективний опір євроатлантичного співтовариства, переходить до тактики впливу на окремі країни, щоб розхитати позиції Євросоюзу і НАТО. І тим самим погіршити міжнародне політичне й економічне становище України.
Однак діючи таким чином, Москва сама спонукає Європу до мобілізації і змушує ряд дружніх країн переглянути їхні усталені відносини з путінською Росією.
Болгарія: як усидіти
на двох стільцях?
Болгарія, яка мало не стала "16-ою республікою СРСР", тепер цілком може зазнати політичної кризи через події в Україні. Аж до березня болгарські політики й дипломати йшли у фарватері російської політики. У лютому вони думали, що Росія має бути учасником урегулювання ситуації в Україні, а санкції ЄС повинні стосуватися і представників опозиції, яка відповідальна за Майдан. Потім міністр закордонних справ Болгарії Крістіан Вегенін критикував владу Києва за "скасування" мовного закону й вимагав від Києва поважати права нацменшин і, зокрема, болгар, яких в Україні 250–
300 тисяч. При цьому більшість із них підтримали незаконний референдум у Криму.
Однак беззастережний осуд з боку ЄС дій Росії в Криму, запровадження санкцій проти російських політиків поставило Болгарію перед непростим вибором. Усидіти на двох стільцях стало ще складніше після того, як міністр закордонних справ Болгарії Крістіан Вегенін на початку березня побував у Києві й Одесі, провів переговори з в.о. президента України О.Турчиновим та іншими представниками нової української влади, а також зустрівся з діячами болгарської діаспори.
Цей візит спричинив справжній політичний скандал у Софії. Очільника дипломатичного відомства навіть звинуватили в місцевих проросійських ЗМІ в пособництві й легітимації "фашистів та антисемітів", які захопили владу в Києві. Пізніше, однак, і прем'єр-міністр країни Пламен Орешарський (який санкціонував візит очільника МЗС до Києва), і президент Росен Плевнелієв чітко заявили, що Болгарія підтримує суверенітет і територіальну цілісність України.
Та, попри це, лінія розколу між болгарськими політиками пролягла там, де йдеться про можливі санкції щодо Росії з боку ЄС. Уряд явно прагне уникнути конфронтації і "третього пакета" економічних санкцій Брюсселя проти Москви, оскільки, скоріш за все, Болгарія опиниться серед найбільш потерпілих. У Софії не вірять, що росіяни перейдуть межу і вторгнуться на материкову Україну. Не хочуть вірити, що їм доведеться знову робити вибір. Це тим більше складно, коли зважити на те, що платою за розрив відносин із Москвою може стати проект газового "Південного потоку", що обіцяє Болгарії сотні мільйонів доларів доходів, а також інші великі енергетичні проекти з Росією.
Попри заяви лідерів країни, болгарську правлячу партію соціалістів це не врятувало від розколу. Сергій Станішев - лідер БСП і водночас президент Партії європейських соціалістів (до речі, уродженець українського Херсона) - сказав, що Болгарія має власні інтереси в регіоні, і Європа повинна їх ураховувати, а відтак Болгарія не буде серед прихильників санкцій проти Росії. А один з депутатів від соціалістів у болгарському парламенті Ніколай Малінов після захоплення Криму Росією написав: "Я вітаю всіх православних слов'ян із перемогою! Балкани можуть стати наступними".
Проте найбільш одіозними апологетами Росії стали представники праворадикальної партії "Атака". Її лідер Волен Сідеров обрушив на адресу київської влади весь набір пропагандистських кліше, якими оперують пропутінські російські канали. Він не тільки виступив проти участі Болгарії в санкціях проти Росії, а й заявив про необхідність покинути НАТО, яке "втягує Софію у війну з Москвою", і закликав протидіяти "змові ЄС і США" і навіть скористатися правом вето в ЄС, якщо дійде до голосування за третій пакет економічних санкцій проти Росії.
Цю позицію навряд чи можна сприймати серйозно. Але проблема в тому, що в нинішньому складі болгарського парламенту "Атака" фактично взяла "в заручники" представників соціалістів (БСП) і "Руху за права і свободи" (РПС), які без підтримки радикалів не можуть ухвалювати важливі рішення. Відкликавши свою підтримку, "Атака" може потопити уряд Орешарського, якщо він візьме антиросійський курс.
Скуті однією трубою?
Болгарія - це найхарактерніший приклад того, як може поводитися Росія, вбиваючи клин між країнами ЄС. У березні у відповідь на перші повідомлення, що ЄС вирішив "заморозити" "Південний потік" через ситуацію в Україні, болгарський міністр енергетики Драгомир Стойнєв наголосив на пріоритетному значенні цього проекту для його країни і заявив, що його підтримують Італія, Австрія, Угорщина, Словенія, Хорватія і Греція: "Єврокомісар з енергетики Гюнтер Еттінгер має дослухатися нашої думки. Якщо ЄС хоче запровадити проти РФ санкції, нехай припинить поставки "Північним потоком". Подивимося, чи погодяться багаті країни на ці заходи", - сказав він.
4 квітня болгарський парламент ухвалив у першому читанні законопроект, що дозволяє частково вивести проект газопроводу "Південний потік" з-під юрисдикції Євросоюзу, прийнявши фактично російське формулювання про те, що законодавство ЄС не може поширюватися на транскордонні газопроводи. Брюссель в особі комісара Еттінгера вже зажадав від Болгарії роз'яснень із цього приводу. А 17 квітня, після того, як у Брюсселі відбулася жорстка розмова голови Єврокомісії Баррозу з болгарськими політиками напередодні розгляду резолюції про припинення реалізації проекту "Південний потік" у Європарламенті, на території Болгарії було демонтовано перші секції "Південного потоку", зварені під час урочистої церемонії в жовтні 2013 р.
Та, що цікаво, ще торік Софія офіційно виступала за те, щоб ЄС узяв на себе питання вибудовування єдиної позиції на переговорах із Росією щодо проекту "Південний потік". Однак цього не сталося, і нині Москва знову хоче перехопити ініціативу в Брюсселя відомим листом Путіна від 10 квітня до лідерів 18 країн - споживачів російського газу. Лист про Україну, але в ньому міститься докір на адресу ЄС, який нічого не робить, аби розв'язати проблему поставок газу й газових боргів, накопичених Києвом.
Минулого тижня Євросоюз дав відповідь Володимиру Путіну, погодившись провести консультації з РФ і Україною щодо безпеки поставок і транзиту газу.
Однак якщо газовий шантаж досі є доволі дієвим інструментом для Москви, політичний вплив Кремля в Європі явно йде на спад, але не скрізь і не відразу.
Так, підсумки виборів 6 квітня в Угорщині, де партія ФІДЕС на чолі з прем'єр-міністром Віктором Орбаном зберегла конституційну більшість у парламенті, на перший погляд, вигідні Росії. Орбан хоч і солідаризувався з європейською позицією щодо Криму й України, обіцяючи підтримати Київ реверсними поставками газу, але також, як і влада в Болгарії, виступає проти економічних санкцій щодо Росії і підтримує ідею будівництва "Південного потоку".
Крім того, варто зазначити, що в січні 2014 р. Росія і Угорщина уклали міжурядову угоду про співробітництво в галузі використання атомної енергії в мирних цілях, яка передбачає будівництво двох нових енергоблоків на АЕС "Пакш". Це єдина діюча атомна електростанція в Угорщині, на її частку припадає 42% електроенергії, що виробляється в країні. У березні цього року уряд РФ схвалив виділення Угорщини кредиту в розмірі
10 млрд євро на добудову АЕС.
Найімовірніше, Угорщина використовуватиме "російський фактор" у власних інтересах під час переговорів з ЄС. Однак тут немає проросійських сантиментів у суспільстві, як у Болгарії, і проросійське лобі концентрується лише в провладних кабінетах. Деякі критики в Будапешті навіть називають ФІДЕС "проросійською мафією", але аж ніяк не союзником Росії. З трохи інших позицій виступають праворадикали з "Йоббіка", які вважають, що тільки вони в Угорщині є справжніми й щирими союзниками Росії, готовими розвивати з нею стратегічне партнерство на шкоду відносинам з ЄС.
Окремо також варто сказати про позицію Словаччини й Чехії. Перша може відіграти справді ключову роль у європейських планах стосовно транзиту європейського газу в Україну. Однак Братислава дала зрозуміти, що це рішення ухвалить лише з урахуванням підписаних з російським Газпромом контрактів на блакитне паливо. Одночасно президент Словаччини Іван Гашпарович заявив: "…у цій ситуації ми не можемо виступати сольно", прозоро натякаючи на те, що в кожному разі його країна спиратиметься на колективне рішення, ухвалене в рамках ЄС. При цьому голова словацького уряду Роберт Фіцо також зазначив, що жорсткі санкції проти Кремля небезпечні для словацького бізнесу.
Чехія, президент якої був одним з останніх лідерів, хто з офіційним візитом відвідав Київ у період правління Януковича і вважався загалом "проросійським", сьогодні порівнює вторгнення в Крим із введенням радянських танків у Прагу в серпні 1968 р. Водночас Мілош Земан відверто заявив журналістам 4 березня, що, на його думку, санкції ЄС не подіють на диктатора, так само, як значно масштабніші санкції не змогли зламати режим на Кубі. А прем'єр-міністр Чехії Богуслав Соботка сказав, що не збирається через конфлікт в Україні згортати торгівлю з Росією, нехай на неї й припадає всього лише 4% чеського експорту. Але він і не став заперечувати, коли відразу два члени його кабінету заявили, що вважають малоймовірним, щоб у нинішніх умовах Росія могла претендувати на перемогу в тендері на добудову Тамелинської АЕС.
Кіпр: острів
пливе від Росії
У Кіпру теж своя історія, яка визначила ставлення частини громадян острова до того, що відбувається в Україні. Тут у пресі досить поширеною стала думка, що захоплення Криму дуже нагадує, по суті, окупацію турками Північного Кіпру
1974 р., коли Анкара скористалася як приводом "нагальною потребою захистити турецьке населення острова". Низка видань, однак, зауважує, що радикальні греки-кіпріоти самі спровокували цю агресію. І якщо Києву й варто повчитися на цьому сумному прикладі, то саме тому, чому слід знаходити компроміс із громадянами, щоб не дати агресорові можливості й далі розколювати країну.
Однак, повертаючись у нинішній день, влада Кіпру заявила, що, підтримавши і в березні, і в квітні всі резолюції ЄС з українського питання, Нікосія однозначно виступила на підтримку суверенітету й територіальної цілісності України. Нікосія також підтримує позицію ОБСЄ в питанні України і виступає за прямий діалог Києва і Москви. Разом з тим під час обговорення пакета санкцій проти чиновників Росії і України кіпрські представники не висловлювали окремої позиції, хоча відомо, що Кіпр активно використовувався для офшорних операцій компаніями України і Росії. На початку березня Кіпр також заявив, що виконає запропоновані рішеннями Ради ЄС вимоги щодо санкцій проти українських чиновників уряду Януковича, які відмивали гроші в кіпрських банках.
Кіпр, який іще кілька років тому розглядали як одну з небагатьох європейських країн, де через економічну кризу в ЄС і політику комуністичного уряду російський вплив різко посилився, нині не очікує серйозних наслідків для своєї економіки через українську кризу й санкції ЄС проти Росії. Імовірно лише, що скоротиться потік туристів через девальвацію рубля.
Така зміна в підходах кіпріотів пов'язана з тим, що Росія не змогла надати дружньому "проросійському й комуністичному" Кіпру економічну допомогу в 2013 р. Однак 10 млрд дол. змогли виділити ЄС і МВФ після того, як борг острова досяг 100% ВВП. Ця фінансова підтримка разом із жорсткими заходами бюджетної економії, як гадають, дасть Кіпру змогу вийти з кризи в 2015 р.
На цей момент президент країни Нікос Анастасіадес намагається зменшити залежність Кіпру від Росії, зокрема запропонувавши Європі альтернативні джерела енергії.
Уже давно відомо, що на шельфі навколо острова можна видобути 1 трлн кубометрів природного газу. Розробка цих родовищ може допомогти Європі розв'язати проблему залежності від поставок російських енергоносіїв. За оцінками експертів, цього обсягу вистачить, щоб забезпечити потреби континенту на два роки.
У лютому лідери двох громад Кіпру зустрілися вперше після тривалої паузи для того, щоб поновити діалог. А 6 травня 2014 р. греки і турки-кіпріоти запланували розпочати переговірний процес про умови партнерства двох громад на засадах федерації, за принципами, які використовуються у практиці Євросоюзу. Отже, можна навіть стверджувати, що "українська криза" активізувала зусилля світового співтовариства щодо врегулювання проблеми розколу Кіпру, якої не вдавалася розв'язати роками.
Однак навіть попри те, що ці переговори вочевидь будуть тривалими, вже до червня
2014 р. Євросоюз поставив завдання розробити стратегію для забезпечення морської безпеки, де мають бути сформульовані виклики й відповіді на загрози безпеці ЄС з моря. Очевидно, цей документ створить умови для того, щоб розпочати підготовку до видобування корисних копалин на кіпрському шельфі якомога швидше. При цьому влада Кіпру вже не розглядає можливість участі в розробці родовищ російських компаній, зокрема Газпрому, які намагалися поборотися за кіпрський газ.