Десятий раунд переговорів між Сербією та Косово за посередництва Європейського Союзу закінчився 19 квітня підписанням угоди, яку деякі політики та експерти миттєво назвали "історичною". Після трьох років переговорів і п'яти років з моменту проголошення незалежності Косово сторони спромоглися домовитися щодо нормалізації відносин. Насамперед щодо майбутнього північної частини Косово, де здебільшого проживають серби. Запропонована ЄС угода, яка складається з 15 пунктів, була парафована прем'єр-міністрами обох країн у Брюсселі напередодні звіту Євросоюзу щодо прогресу Сербії на шляху до майбутнього членства в Європейському Союзі. До речі, звіт Євросоюзу був спеціально відтермінований на декілька днів, аби дочекатися результатів переговорів.
План передбачає, що місцева сербська спільнота обиратиме керівництво місцевої поліції, склад якої відбиватиме етнічну структуру населення. Крім того, передбачається більша кількість суддів, які представлятимуть сербську меншину, а також створення сербського апеляційного суду. Важливим моментом тут є той факт, що, незважаючи на певну етнічну специфіку, поліція буде єдина як на сербській, так і на албанській території. Адже ще донедавна албанська поліція не мала жодних повноважень для контролю правопорядку, наприклад, у Північній Мітровиці.
Попри те, що Сербія формально досі не визнає Косово як незалежну державу, вона все ж підтвердила його повну юрисдикцію на всій території краю. Це стало головним проривом переговорів, що деякі косовські політики сприйняли ледве не як визнання. У відповідь Косово погодилося надати певну автономію сербським анклавам Північної Мітровиці, Лепосавич, Звецан та Зубін Поток, які об'єднані в Асоціацію сербських муніципалітетів, у сфері економіки, освіти, охорони здоров'я та місцевого планування.
Крім того, обидві сторони погодилися не блокувати у майбутньому намагання одна одної щодо європейської інтеграції. Ще один пункт, який багато оптимістів сприйняли як завуальоване визнання Косово чи принаймні перший крок з боку Сербії в цьому напрямі. Прем'єр-міністр Косово Хашим Тачі, виступаючи перед парламентом країни у неділю, навіть заявив, що "Сербія визнала повний суверенітет та територіальну цілісність Косово".
"Білий дим піднявся. Habemus pactum! " (Славімо угоду) - саме такими словами вітала підписання 19 квітня угоди між Сербією і Косово міністр з питань європейської інтеграції Республіки Косово Влора Цитаку. Фраза, яка облетіла половину європейських ЗМІ та була ретвітнута тисячі разів. "Велика (страсна) п'ятниця на Балканах" - вторував їй відомий сербський дипломат - віце-президент Фонду Маршалла Іван Вейвода, за аналогією з назвою угоди щодо мирного врегулювання в Ірландії у 1998 р., яка також була підписана у п'ятницю напередодні Пасхи.
Переговори за посередництва ЄС, які розпочалися ще у березні 2011 року, особливо активізувались у квітні цього року. Але ще 8 квітня такий розвиток подій вбачався неможливим, оскільки сербський уряд офіційно відмовився від угоди щодо нормалізації відносин з Приштиною, як такої, що загрожує базовим правам сербської меншини на півночі Косово. Взагалі питання сербської меншини, яка проживає на півночі краю, здебільш на території розділеної Мітровиці, багато років залишалося найболючішим під час переговорів.
Місто, розділене навпіл мостом, який водночас роз'єднує й об'єднує сербську і албанську общини. Місто, в північній частині якого не діють косовські закони, машини їздять без номерів, а більшість населення все ще сподівається на повернення до складу Сербії. Багато разів експерти пропонували варіант обміну територіями, але косовський уряд виступав проти, мотивуючи це небажанням ставати каталізатором нового переподілу кордонів на Балканах. Після багатьох раундів переговорів найконтроверсійнішим залишилось питання майбутнього розміщення косовських військових на територіях, де більшість становлять серби. Однак обидві сторони вже домовилися щодо звернення до НАТО з проханням тимчасово гарантувати безпеку, доки сторони не будуть готові повернутися до цього питання.
Квітнева угода стала певним компромісом, оскільки Косово так і не дістало формального визнання своєї незалежності з боку Сербії та погодження можливості стати членом інших міжнародних організацій. Водночас Белград зменшив свої претензії на початку переговорів стосовно широти автономії сербських анклавів. Ще у грудні 2012 року сербський уряд виступив з офіційною державною стратегією щодо врегулювання, в якій значилися дві основні умови - демілітаризація Косово та створення автономного співтовариства сербських муніципалітетів, яке матиме двопалатний парламент та виконавчу владу. В результаті переговорів від ідеї автономної законодавчої влади довелося відмовитися.
Єврокомісар Штефан Фюле, президент Європарламенту Мартін Шульц, президент Європейської Ради Герман ван Ромпей, генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен, президент Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу, міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт негайно відгукнулися у своїх твітерах привітаннями з цією "історичною подією" до Сербії і Косово. Але, як влучно зазначив відомий фахівець з Балкан, журналіст з видання "Економіст" Тім Юда, "тепер для багатьох людей настали важкі часи звикання до нової реальності".
Угода, парафована Хашимом Тачі та Івіцею Дачічем, спровокувала певні протести з обох сторін. Сербська меншина Косово сприйняла це як зраду власного уряду після 14 років обіцянок та життя у складних умовах. Доти сербський уряд платив подвійну зарплатню тим, хто працював на території Косово, як компенсацію "чинника нестабільності" та використовував їхню присутність під час мирних переговорів. Більше того, дехто з них одночасно отримували сербську зарплатню і косовські субсидії. Тепер же ситуація повинна змінитися, і після підписання угоди сербські вчителі і лікарі можуть перестати отримувати особливу "надбавку".
У понеділок близько 15 000 людей вийшли на демонстрацію протесту у Мітровиці. Крім того, Демократична партія Сербії на чолі з колишнім президентом Югославії Воїславом Коштуницею вийшла з протестами у Белграді, закликавши президента Сербії Томислава Николича та уряд подати у відставку. На думку демонстрантів, сербський уряд заради європейської інтеграції поступився національними інтересами та зрадив свою історію. Всі вихідні керівники уряду отримували смс з погрозами їхньому життю, тим часом представники радикальної партії роздавали на вулиці їхній номер усім охочим. В свою чергу, дві опозиційні албанські партії - Демократична Ліга Косово та Самовизначення - теж назвали угоду зрадою й "основою для нової Сербської республіки" на Балканах, проводячи паралелі з Боснією.
Інші противники цієї угоди, наголошують, що Сербія не повинна отримувати європейську перспективу так легко, адже сама не дотримується тих принципів поваги до прав національних меншин, що проживають на її території, які Белград вимагає для 30 000 сербів-жителів Косово. Причому йдеться не лише про албанську меншину, а й про 300 000 угорців, які проживають у Сербії. Ще інші побоюються, що наділення сербських територій в Косово правами особливої автономії відповідно до принципів Ахтісаарі, може призвести до створення "держави у державі", як це фактично відбулося у Боснії.
Саме ці побоювання і зумовили загальну думку експертів, що підписання угоди - це лише перший крок, і, як сказав міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкевічус, "що тепер справді важливо - це імплементація", і чіткий моніторинг виконання всіх узятих обома сторонами зобов'язань.
Косово, що проголосило незалежність у лютому 2008 року, на відміну від Південного Судану, який здобув незалежність у 2011 році, та Чорногорії, яка мирно "розлучилася" із Сербією у 2006 році, досі так і не дістало повного міжнародного визнання. На заваді стояв жорсткий спротив Белграда, який не бажав визнавати за колишньою провінцією права на незалежність. Історичні, культурні і релігійні мотиви цієї поведінки Сербії вбачалися такими, що їх неможливо переступити.
Однак з кожним роком Сербії дедалі важче опиратися остаточному визнанню Косово, адже міжнародне співтовариство не припиняє процес визнання колишнього автономного краю. Якщо незалежність Абхазії, починаючи з 2008 року досі визнали лише п'ять країн, а шоста - Вануату - вже двічі змінювала свою позицію, визнаючи й відкликаючи визнання колишньої грузинської республіки (остаточно відкликавши визнання у березні 2013-го), то Косово за ті ж п'ять років було визнане вже 99 державами. Останньою у березні 2013 року стала Гайана. Все ще проблемою залишається невизнання Косово з боку п'яти членів ЄС - Іспанії, Греції, Румунії, Словаччини та Кіпру, які мають власні внутрішні проблеми із сепаратистськими регіонами. Але, як вважають деякі косовські дипломати, після квітневої угоди з Сербією, є всі шанси, що ці країни змінять свою думку.
Вже у понеділок 22 квітня Європейська комісія запропонувала Європейській Раді розпочати переговори щодо Стабілізації і асоціації з Косово та дала зелене світло переговорам щодо членства Сербії в Європейському Союзі. Таким чином, не лише для Сербії ці переговори були кроком до ЄС, а й для Косово. Саме тому дві країни розуміли, що взаємні поступки, на які вони готові піти - це кроки
вперед до європейської інтеграції, якої прагнуть обидві країни, а не здача власних позицій, як це сприймає, наприклад, опозиція в Сербії.
Ще у жовтні 2011-го Європейська Комісія оприлюднила плани подальшого розширення і рекомендувала Раді ЄС надати статус кандидата Сербії. Тоді країна здобула це право з певними зауваженнями: Європейська Комісія підкреслила, що переговори щодо членства Сербії розпочнуться лише після врегулювання питань щодо статусу Косово.
Варто зазначити, що коли ще три роки тому Косово повністю асоціювалося із політикою США, то вже у 2013 році тут спостерігається чітка орієнтація на Європейський Союз. Свідчення цього - від візуальної присутності прапорів ЄС в будь-якій інституції в Приштині до чіткого декларування політики європейської інтеграції політиками різного рівня.
Діючий голова ОБСЄ, міністр закордонних справ України Леонід Кожара також привітав домовленості між Белградом та Приштиною. Хоча Україна і не визнає незалежності Косово, не в останню чергу через складну ситуацію з іншими конфліктами на пострадянському просторі, проте ця угода може стати позитивним прикладом під час переговорів щодо придністровського врегулювання, черговий раунд яких відбудеться наприкінці травня в Одесі. Крім того, перший посередницький успіх ЄС може сприяти більш активному залученню Брюсселя і до переговорів щодо придністровського та нагорнокарабахського врегулювання.
Звичайно, сам факт підписання угоди ще не є гарантією нормалізації відносин двох країн. Цей процес потребуватиме певного часу і конкретних кроків на місцях. Водночас заслуговує на повагу той факт, що обидві сторони нарешті були готові до компромісу та мислили стратегічними й історичними категоріями, а не лише наступними виборами, оскільки націоналістичні настрої в Сербії досить сильні, і це може коштувати нинішньому уряду відставки. Але прагнення до більшої мети - європейської інтеграції - стало додатковим аргументом для пошуку компромісів. Сам же Європейський Союз підтвердив, що тримає слово. Щойно були виконані умови (досягнуто угоди з Косово) - розпочаті переговори щодо майбутнього членства Сербії в Євросоюзі, якого так прагне країна.