Якщо рахувати за обмінним курсом, міський бюджет Москви нинішнього року становив близько 42 млрд дол. Коли порівнювати з іншими столицями й мегаполісами, це чимала сума. Бюджет Санкт-Петербурга перебуває на рівні 9,8 млрд дол., Нью-Йорка - 89 млрд, Вашингтона - 14,4 млрд, Берліна 35 млрд, Токіо - 130 млрд дол. Це міста з різним населенням, політичною й економічною роллю. Але очевидно, що Москва чітко помітна на політичній мапі світу. Для порівняння: бюджет Києва нинішнього року, за обмінним курсом, становить близько 2,3 млрд дол., державний бюджет України - 43,9 млрд (приблизно як бюджет самої тільки Москви).
Економічно правильніше було б порівнювати регіональні ВВП. Але ВВП на бутерброд не намастиш, він не лежить на якомусь конкретному рахунку. А міські бюджети - це те, що акумулюється на банківських рахунках і розподіляється міськими депутатами. Тому вибори до Московської міської думи мають важливу економічну складову, яка виступила тригером нинішніх російських протестів.
Вибори до Мосгордуми відбудуться 8 вересня у 45 одномандатних округах. За статутом, до її повноважень входить прийняття міського бюджету і законів, але вона не може контролювати великих операцій із майном та впливати на зміну генерального плану Москви, проводити депутатські розслідування - лише подавати в органи влади запити, при цьому закону про порядок відповіді на них досі не прийнято. Проте вже сама можливість впливати на прийняття бюджету надбагатого суб'єкта Російської Федерації робить статус депутата Мосгордуми важливим.
До останнього часу її депутатів, за поодинокими винятками, мало хто знав, навіть серед політично активного населення Росії. Вони представляли інтереси груп впливу мегаполіса, обиралися по добре "прикормлених" округах і потім "вирішували питання" нерухомості, торгівлі, сфери послуг та розваг, ресторанного й готельного бізнесу, паркувань і заправок - усього того, що природне для міського рівня управління, але випадає з поля зору пильного геополітичного погляду Кремля. Мер Москви Сєргєй Собянін цілком забезпечував відсутність у столиці викликів для стабільності російської влади.
Москва має відмінний від РФ політичний мікроклімат, у якому схвалювалося певне, небезпечне в інших суб'єктах федерації, вільнодумство. Мер Сєргєй Собянін, який безперервно облаштовує Москву, допускав політичні експерименти, котрі мало не коштували йому необхідності боротися 2013 р. у другому турі мерських виборів з Алєксєєм Навальним, якого він сам же з широкого плеча й вивів на них.
Московські лідери громадської думки, вхожі у владні коридори, добилися створення в російській столиці більш досконалої, порівняно з загальноросійською, системи голосування та спостереження. Тому муніципальні вибори в Москві, як здавалося, могли бути використані витісненими з усіх федеральних щілин опозиційними силами як трамплін для потрапляння у федеральну політику. Крім того, саму собою звичну роль депутата Мосгордуми могли б змінити яскраві особистості у разі їх проходження.
Але спрацював економічний чинник. Після несподівано складних для російської влади регіональних виборів минулого року стала зрозумілою висока ймовірність масового проходження в Мосгордуму нових амбіційних політиків, не вбудованих у численні схеми й схемки обертання московських фінансів. Як можна їм довірити розподіл 42 млрд дол.?
Потім включився чинник політичний. Загроза інтересам великого московського бізнесу, якого особливо не цікавить, що там у США, Україні й Сирії, несла загрозу турбулентності в Москві як мегаполісі. Але Москва - це ще й столиця Росії, а все, що відбувається у столиці, набуває політичного резонансу. У питання втрутилася, як тепер зрозуміло, федеральна влада й закрутила максимальну кількість гайок. Це й викликало протест.
На початку червня завершився прийом документів на реєстрацію кандидатів у депутати Мосгордуми. На середину червня Московська міська виборча комісія (Мосгорізбірком) завершила реєстрацію. Були допущені до виборів майже всі кандидати від квазіопозиційних парламентських партій - ЛДПР, КПРФ і "Справедливой России". Кандидати від "Единой России", щоб не викликати роздратування своєю близькістю до влади, пішли самовисуванцями. Вони на загальних підставах збирали підписи підтримки і здебільшого не мали проблем із їх перевіркою. Самовисуванці "Единой России" легко пройшли реєстрацію. Але більшості інших політиків-самовисуванців у реєстрації відмовили.
Самовисуванці, згідно із законом, мали зібрати підписи 3% виборців свого округу, або 4,5-5 тисяч. Якщо під час перевірки підписів виявляється понад 10% недійсних, претендента не реєструють як кандидата. При перевірці висока роль суб'єктивної оцінки у вигляді думки експерта, що підпис підроблений, і гарантованих помилок, викликаних невідповідністю фактичному стану поліцейських баз даних виборців. Ці сумнівні, але юридично обґрунтовані механізми недопуску були використані масово.
З отриманням відмов опозиційні претенденти на владу проводили пікети. Потім почалися акції протесту вихідного дня. 21 червня недопущені до виборів політики оголосили про зустріч із виборцями в центрі Москви. Акцію організував штаб Алєксєя Навального. На неї зібралося близько тисячі людей. Протестувальники без зайвих пригод походили разом вулицями. Але коли вони вирішили розбити наметовий табір безстрокового протесту під будівлею Мосгорізбіркома, поліція діяла рішуче - затримала 38 людей.
27 липня лідери московської опозиції скликали новий мітинг. Акція розпочалася під будівлею мерії Москви і впродовж дня переміщувалася по всьому центру російської столиці. В ній брало участь, як мінімум, 10 тисяч осіб, - але можливо, і 20 тисяч: через географічну розпорошеність визначити кількість учасників було важко.
Росгвардія, поліція й ФСБ в цивільному діяли показово жорстко. Опозиційні джерела заявляли про затримання 1373 людей. МВС заявило про затримання 1074 людей. Як мінімум, 265 протестувальників провели дві ночі у відділках поліції, після чого почалися суди за адміністративними статтями. Ще до протестів 27 червня влада провели профілактичні затримання Алєксєя Навального (він не йшов на московські вибори, але підтримував кількох кандидатів зі своєї команди) і багатьох значних у Москві опозиціонерів. Проте акції протесту відбулися і без них.
Московська інтелігенція спочатку здивовано запитувала, куди дивиться Собянін і невже він не боїться втратити любов москвичів, захоплених новими бордюрами й тротуарами. Але з розвитком протистояння мер себе видав. Щойно виникла тінь тривоги з приводу результатів московських виборів, він почав виконувати висловлені й невисловлені побажання Владіміра Путіна, який давно вже вважав, що демократичні експерименти в управлінні Москвою себе не виправдали й потрібні жорсткі заходи, які компенсують за необхідності дефіцит хліба й видовищ. Собянін, зігравши на одному боці з федеральними силовиками, що домінують у російській політиці, пожертвував своєю популярністю в Москві. Але тим самим він продемонстрував Путіну свою нескінченну лояльність, майже як прем'єр Дмітрій Мєдвєдєв, який завжди й мовчки терпить усі політичні приниження.
Російські ЗМІ, крім телеканалу "Дождь" та інтернет-ресурсів, протестних подій спочатку не висвітлювали. Тому для Росії їх ніби й не було. У Москві ж протести викликали резонанс, який розносили "сарафанне радіо" та соціальні мережі.
Дві подробиці додали протестам особливого трагізму: проблеми зі здоров'ям Навального (алергічна реакція невідомого походження), що нагадують ті, які у 2004 р. атакували на той момент кандидата на посаду президента України Віктора Ющенка. Другий епізод - сховок протестувальників в одній із прилеглих церков від переслідувань поліції. Явище не було масовим, але символічним, - можна було знайти аналогії з Майданом. Але слід розуміти, що в протестному середовищі Москви аналогії з Україною відкидаються, - про них не пам'ятають, і вони чужі.
Наступні вихідні зібрали всього кілька тисяч протестувальників у кількох розкиданих локаціях Москви. Влада без особливих труднощів зібрала на свою виставу "Шашлик-live", на хліб і видовища в парку Горького десятки тисяч. Однак захищало Москву від баламутів не менше правоохоронців, ніж зійшлося тих, хто вимагав чесних виборів у Мосгордуму. Профілактичні затримання були масовими, якщо порівнювати з загальною кількістю протестувальників. Характерною ознакою рішучості Кремля став початок обвинувачень на адресу західних країн в організації протестів.
Ще через тиждень влада вирішила погодити проведення акцій, навіть кількох, граючи одночасно з точним часом і форматом, щоб знизити концентрацію протесту й зробити його безпечнішим. У результаті, опозиція побила новий рекорд: за даними МВС, на проспект Сахарова, де опозиція проводила мітинг-концерт з участю популярних у московському молодіжному середовищі виконавців, зібралося 20 тисяч, а за даними так званого "Белого счетчика" (об'єднання волонтерів, що ведуть підрахунок участі в масових акціях), - понад 50 тисяч.
Висувалися вимоги припинити кримінальні справи, порушені проти учасників попередніх акцій за організацію "масових заворушень" (адже ніхто вікон не бив і шин не палив), звільнити фігурантів цих справ і, звісно ж, зареєструвати незареєстрованих кандидатів на вибори до Мосгордуми. Акції цього разу пройшли по всій Росії (сумарно - кілька тисяч учасників).
Влада намагалася заборонити "реперну" частину мітингу в Москві, але не вдавалася до жорстких заходів, щоб її фізично зупинити. Затримання, або "вінтілово", як кажуть у Москві, були помірні. Під час самої акції все проходило спокійно. Коли ж учасники побрели до Чистих прудів і Китай-города, їх стали затримувати. У Москві було затримано 256 осіб, в інших містах - ще 96.
Наступними вихідними організатори подали нові заявки на проведення акцій. Результату вони гарантовано не дадуть, незареєстрованних не зареєструють, виборів не скасують - це неможливо процедурно, хіба що після самого голосування.
Протести вихідного дня можуть вщухнути, але монолітні стіни російської влади вже взялися тріщинами. Результати виборів до Мосгордуми навряд чи втішать владу, і навряд чи їй буде легко піти на відверті фальсифікації. Напруга виходить за межі Москви.
Торік на регіональних виборах Кремль зіштовхнувся зі значними проблемами в чотирьох суб'єктах федерації. Тоді у двох із них влада програла губернаторські вибори навіть не опозиції, а власним спойлерам. Цього року другий тур може бути у восьми суб'єктах із 16, де проходитимуть вибори губернаторів. Більшість кандидатів Кремля йдуть як самовисуванці, побоюючись негативного шлейфу приналежності до "Единой России". Саму цю партію очікують вибори до законодавчих зборів, результат яких може стати ще гіршим, ніж торік.
Частина російських експертів стверджує, що московські протести, які переростають у російські, є елементом розпочатого транзиту, при якому кожен, хто прагне утриматися при владі, намагається застовпити своє місце. Інші впевнені, що російська влада не розглядає московські протести як більш чи менш значну проблему. Вона діє рефлекторно, усуваючи черговий легкий головний біль звичними пігулками. Хай там як, московські протести відбивають певний тренд розвитку Росії. Можливо, вони самі створюють новий тренд.
Соціологія стверджує, що 40% учасників акцій не пам'ятають Болотних протестів 2011-2012 рр. Це зовсім молоді люди, які в момент "повернення" Путіна були ще дітьми. Формується нове політично активне покоління. Воно виходить на вулицю не по кусень хліба, як пенсіонери, невдоволені підвищенням пенсійного віку, і не задля збереження прибутків, як бізнесмени, обурені зростанням ПДВ, а за все хороше, що рухає молодими людьми, проти всього поганого.
Ці люди хочуть справедливості. Можливо, одного разу вони прийдуть у владу, але це буде не скоро. Можливо, вони в досяжному майбутньому привнесуть у владу опозиційні сили. Ну, а поки що вони роблять російську політику менш передбачуваною і певною мірою відволікають Кремль від нових зовнішньополітичних авантюр.